Есей

ЕСЕ́Й (франц. essai — спроба, нарис, від лат. exagium — зважування) — жанр художньо-публіцистичної, науково-популяризаторської творчості, характерний вільним, не обов’язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми. Появу Е. в європ. літ-рах пов’язують з ім’ям франц. письменника М. де Монтеня, який у кн. «Essais» (1580; укр. перекл. — «Проби», у 3-х т., К., 2005–07) так визначив їхню специфічність: «Я вільно викладаю свою думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. Висловлюю її не задля того, щоб дати поняття про речі, а для того, щоб дати поняття про мої переконання». У різних літ-рах жанр Е. розвивався неоднаково, інтенсифікуючись у різні періоди. Його поява у франц. літературі знаменувала скасування класицист. обмежень, а у 18–19 ст. це один із провід. жанрів франц. журналістики (ця тенденція відродилася у 1970-х рр., сягнувши світ. масштабу). У Великій Британії жанр Е. постав у 17 ст. як заперечення скутості пуритан. проз. творчості. Англ. філософ Ф. Бекон у праці «Essays» (1597) завважив глибоке коріння жанру Е. у трактатах античності, де на фоні ґрунт. аналізу чітко проступало авторське «Я». У 19 ст. Е. продовжував активно розвиватися в англ. (Т. Шеллі, Ч. Діккенс, Дж. Елліот, Р. Стівенсон) та амер. (В. Ірвінґ, Е.-А. По, Г. Мелвілл) літ-рах. Видатні есеїсти 20 ст. — Б. Шоу, Ґ.-К. Честертон, Дж. Ґолсуорcі, А. Франс, Р. Роллан, Г. і Т. Манни, Т.-С. Еліот, Й. Бехер, Ж.-П. Сартр, А. Камю, А. Моруа. Зручним жанром став Е. і для філософів К. Ясперса, М. Гайдеґґера, Х. Ортеґи-і-Ґассета та ін.

В укр. літературі окремі елементи Е. присутні у щоденнику Т. Шевченка. У публіцистиці 20 ст. до цього жанру зверталися В. Винниченко, Д. Донцов, Дарія Віконська, В. Петров, Є. Маланюк, Л. Мосендз, Ю. Липа, У. Самчук, Ю. Шевельов, Ю. Луцький, порушуючи актуал. сусп. та культурол. теми. Динаміч. розвитку набула укр. есеїстика в еміграції, репрезентов. А. Любченком, Г. Костюком, Ю. Лавріненком, І. Багряним, В. Баркою, Ю. Шерехом, І. Костецьким, Б. Осадчуком, Б.-Т. Рубчаком, чиї Е. опубл., зокрема, у ж. «Сучасність» (Мюнхен–Нью-Йорк) та «Kultura» (Париж). Риси есеїст. жанру і стилю властиві багатьом творам М. Рильського, Ю. Смолича, О. Ганчара, Д. Павличка. Зб., до яких увійшли Е., видали П. Загребельний («Неложними устами», 1981; «Думки нарозхрист», 1998), І. Драч («Духовний меч», 1983; усі — Київ). У сучасності жанр Е. використовують у літературознавстві І. Дзюба, Є. Сверстюк, Г. Грабович, Наталка Білоцерківець, Л. Таран, Т. Гундорова, Є. Баран, Я. Голобородько, К. Москалець, І. Андрусяк, І. Бондар-Терещенко, О. Бойченко, порушуючи культурол. теми, — В. Скуратівський, О. Пахльовська, О. Гриценко, Л. Ушкалов, О. Забужко, істор. — Я. Грицак, Ю. Шаповал, філос. — М. Попович, М. Маринович, Т. Возняк, політ. — М. Рябчук, М. Стріха та ін. Чимало літ. Е. створили Ю. Андрухович, Т. Прохасько, В. Неборак, В. Єшкілєв, К. Москалець, Є. Пашковський, В. Шкляр та ін.

Розмір шрифту

Есей

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті