Есперанто
ЕСПЕРА́НТО — штучна мова міжнародного спілкування. Створена Лукашем-Людвіком Заменгофом, який під псевдонімом Doktoro Esperanto («Доктор, який сподівається») 1887 у Варшаві видав проєкт міжнародної штучної мови — «Международный языкъ. Предисловіе и полный учебникъ» («Lingvo internacia. Antaйparolo kaj plena lernolibro»). Е. — єдина зі штучних (планових) мов, що набула значного поширення завдяки простоті у вивченні. Е. — мова апостеріорного автономістського характеру: алфавіт на латинській основі; лексика базується на коренях індоєвропейських мов — романських, германських і словʼянських; побудована за чітким планом, складається з 16 правил без винятків. Е. використовують усно і письмово. Нею створено чимало оригінальних творів, перекладено значну частину світової літературної класики. Координує роботу десятків тисяч есперантистів у 80 країнах світу Міжнародна Е.-асоціація (штаб-квартира у м. Роттердам, Нідерланди).
В Україні існують давні традиції розвитку Е. Серед кращих посібників з Е. — «Підручник міжнародного язика Есперанто» (Т., 1907) М. Юрківа, «Повний підручник до науки міжнародної мови Есперанто» (Коломия, 1922) О. Кузьми. В «Эсперанто-русском словаре» (О., 1927; Москва, 1929) В. Сутковського лексику Е. вперше подано хронологічно диференційовано. У м. Коломия (нині Івано-Франківської обл.) у 1913–14, 1922 виходила есперантистська газета «Ukraina Stelo» («Українська зірка»). До 1930-х рр. існувало Крайове товариство українських есперантистів «Progreso» («Поступ», голова — Б.-І. Божемський). Есперантистський рух, представлений окремими виданнями, існує також в українській діаспорі, де у 1947–49 виходив місячник «Ukraina Esperantisto» («Український есперантист»). В СРСР есперантистів переслідували до середини 1960-х рр. Е. таврували як «мову шпигунів та космополітів». Серед найбільш відомих українських есперантистів — В. Єрошенко. Своєрідною енциклопедією стала «Книга об эсперанто» О. Королевича (К., 1989). В Україні функціонує Асоціація українських есперантистів (UkrEA, засн. 1989, 1-й президент — Є. Ковтонюк). У бібліотеці її часопису «Heliantо» («Соняшник», виходить щомісяця від 1991, гол. ред. — М. Волошин) 2008 видано книжки перекладів на Е. віршів Т. Шевченка, І. Франка. За сприяння Благодійного фонду ім. В. Єрошенка «Есперо» видано «Есперанто-український словник» (К., 2007; упорядники: В. Пацюрко, Є. Ковтонюк) на 60 тис. слів та 125 тис. відповідників. Для спілкування та популяризації Е. у різних містах України відкрито клуби есперантистів, курси для охочих вивчати цю мову. Українські есперантисти беруть участь у щорічних міжнародних конгресах і фестивалях. Див. також Інтерлінгвістика.
Літ.: Enciklopedio de Esperanto. I vdumo; II volumo (Represo de la unua eldono). Budapest, 1986; Ткаченко О. Б. 100 років есперанто: підсумки і перспективи // Мовознавство. 1987. № 4; Його ж. К социолингвистической характеристике эсперанто // Общая интерлингвистика и плановые языки. Тарту, 1989.
Є. М. Ковтонюк, В. В. Таранюк