Естрада

Визначення і загальна характеристика

ЕСТРА́ДА (франц. estrade, від ісп. estrado — поміст, від лат. stratum — настил, поміст) — 1) сцена для ви­ступів акторів, музикантів, спів­аків, промовців тощо; 2) вид сценічного мистецтва, до­ступного для сприйня­т­тя широкими масами глядачів і слухачів, що по­єд­нує різні форми виконавства (вокальне та інструментальне викона­н­ня, художнє чита­н­ня, танці, акробатика тощо). У мовній практиці незалеж. України поня­т­тя «Е.» і «шоу-бізнес» («муз. шоу-бізнес») часом вживають як синоніми. Побутує також проти­ставле­н­ня «традиц. укр. Е.» і «новіт. укр. шоу-бізнесу». За часів пере­бува­н­ня України у складі СРСР укр. Е. роз­вивалася в умовах жорсткого ідеол. контролю, обмеженого до­ступу до здобутків зарубіж. популяр. культури, домінува­н­ня «рос. рад. Е.» на всій тер. Союзу. «Пере­дову рад. Е.» комуніст. ідеологи роз­глядали як альтернативу числен. течіям та ін­ституціям «занепадниц. бурж. мас. культури». На­прикінці 1940-х рр. під час пропагандист. кампанії боротьби з «без­рідним космополітизмом» навіть джаз-оркестри пере­йменовували в «естрадні оркестри». Водночас роз­виток економіки, сут­тєве під­вище­н­ня жит­тєвого рівня насел. у 50–70-х рр., стабільне фінансува­н­ня державою культур. сфери, створе­н­ня роз­галуженої мережі фахових культурно-мист. навч. закладів обʼєктивно сприяли роз­витку укр. Е. та зро­стан­ню її популярності. Характер. особливістю Е. рад. часів були числен­ні, іноді талановиті, пісні та вірші про трудівників різних професій (особливо моряків, льотчиків, право­охоронців, шахтарів, будівельників, лікарів, учителів, хліборобів). Не менше було комсомол., піонер. та дит. пісень. Поширеними естрад. заходами рад. часів були т. зв. уряд. концерти, присвяч. комуніст. (держ.) святам, від­кри­т­тю чи закри­т­тю парт. зʼ­їздів. Потрапити до про­грами такого концерту було дуже пре­стижно; його учасники, як правило, мали високі почесні зва­н­ня. Неодмін. номерами цих концертів були мас­штабні вокал.-хореогр. композиції на теми «без­смертя ленін. ідей», «труд. і ратного героїзму рад. людей». У хор. виконан­ні звучали пісні на кшталт «Партії — слава, Леніну — слава!». Майстри худож. слова читали зі сцени від­повід. змісту сторінки «Воспоминаний» Л. Брежнєва. Втім, в уряд. концертах виконували і популярні арії з опер, па-де-де з балетів, цирк. номери, пісні лірич. змісту. Значне місце в естрад. концертах рад. періоду посідали гуморист. номери. Цей жанр був дуже популярним у країні, де існувало чимало сфер сусп. життя, заборонених для критики. Протягом кількох повоєн. десятиліть серед естрад. знаменитостей не лише України, а й всього СРСР був ві­домим сатир.-гуморист. дует Ю. Березіна та Ю. Тимошенка («Штепсель і Тарапунька»). Популярними були сатир. та гуморист. мініатюри Остапа Вишні, С. Олійника, П. Глазового у виконан­ні А. Сови, згодом А. Литвинова. У 80-і рр. всесоюзну популярність у сатир.-гуморист. жанрі здобув виходець з України М. Жванецький.

Своєрід. видом естрад. ви­стави став «Клуб веселих і кмітливих» (КВК, більш знаний у рос. варіанті як КВН). Знач. успіхів, як в часи існува­н­ня СРСР, так і після його роз­паду у КВК досягали команди з України (Одеси, Києва, Луганська). Можливо, тому що «кавеенівський ефект сміху» майже повністю ґрунтується на обі­груван­ні явищ популяр. культури: пародіюван­ні ві­домих загалу шлягерів, істор. фактів і міфів, міського молодіж. сленгу. Унікал. місце в укр. Е. рад. часу за­ймало художнє чита­н­ня. Однією з найпомітніших по­статей у цьому жанрі став А. Паламаренко (декл­аматор комедії «Сон» та ін. поем Т. Шевченка, кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженка, творів М. Гоголя, І. Нечуя-Левицького та ін. класиків). Засобами худож. чита­н­ня І. Шведов створював «істор. порт­рети». Помітною мист. подією вже в роки «пере­будови» стало чита­н­ня Н. Крюковою «Марусі Чурай» Л. Костенко. До поширених естрад. жанрів належало автор. чита­н­ня віршів. Успіх поезії за умов цензур. утисків частково пояснювався тим, що поетичне середовище було одним з остан. притулків вільнодумства. В поетич. метафор. формі іноді можна було висловити те, чого б «не пропустили» в публіцист. стат­ті. В роки, коли більшість людей не ходила до церкви й політ. опозиція була заборонена, «поет-громадянин» для багатьох заповнював собою традиц. ніші політика-опозиціонера або ще й церк. проповід­ника. Для числен. слухачів художнє чита­н­ня взагалі, і зокрема автор. чита­н­ня поезії, було рідкіс. можливістю почути живе укр. слово. Укр. поети-шістдесятники, зосібна І. Драч, Д. Павличко, В. Симоненко, М. Він­грановський, В. Коротич, досить часто і з успіхом читали свої вірші зі сцени. Великий вплив на роз­виток Е. справляли зміни політ. клімату. Роки правлі­н­ня порівняно толерантного до укр. культури П. Шелеста сприяли роз­квіту укр. естрад. пісні. Зʼявилася низка популяр. пісень П. Майбороди, І. Шамо, О. Білаша, І. Поклада, С. Сабадаша, А. Горчинського на вірші А. Малишка, В. Сосюри, М. Ткача, Д. Луценка, Ю. Рибчинського, Д. Павличка, Б. Олійника. У 50–60-х рр., коли укр. естрадна пісня здебільшого тяжіла до традицій нар. пісні, романсу, вальсу, серед найві­доміших естрад. спів­аків були знамениті оперні спів­аки Д. Гнатюк, Ю. Гуляєв, М. Кондратюк, А. Мокренко, К. Огнєвой, Д. Петриненко. Популярні пісні звучали також у виконан­ні Л. Остапенко, О. Таранця, В. Турця. Поч. 70-х рр. по­значений небувалим злетом популярності укр. пісні, повʼяз. з імʼям композитора і поета В. Івасюка. Його пісні «Червона рута», «Водо­грай», «Мила моя» і чимало ін. були знані не лише в Україні, а й на всій тер. СРСР. У ці роки роз­почався творчий шлях М. Гнатюка, В. Зінкевича, Мареничів тріо, Н. Матвієнко, С. Ротару, Н. Яремчука, вокал.-інструм. ансамблів «Кобза», «Мрія», «Світязь», «Смерічка», «Червона рута» та ін. Ві­домими виконавцями укр. пісні стали вокал. квартет «Явір», тріо бандуристок «Дні­прянка». Чергова зміна політ. ситуації 2-ї пол. 70-х рр., повʼяз. з примусовим зли­т­тям народів Рад. Союзу в «новую историческую общность — советский народ», зумовила по­ступову де­градацію укр. Е. Під час пере­бува­н­ня України у складі СРСР без­від­мовно працював механізм концентрації кращих естрад. сил (зокрема укр.) в Москві, де російськомов. репертуар був обовʼязковим. Там створювалися кращі умови для творчості, не такими жорсткими були цензурні обмеже­н­ня, більше шансів було потрапити до популяр. про­грам Центр. телебаче­н­ня. Значе­н­ня остан. чин­ника ставало вагомішим зі зро­ста­н­ням впливу телебаче­н­ня. Теле­проекти (зокрема естрадні) потребували значно більших витрат порівняно з радіо­проектами. 1967 у Москві споруджено потуж. телецентр «Останкіно». У той же час за­старіла тех. база, дуже обмежені фінанс. можливості, додатк. цензура об­умовлювали неконкуренто­спроможність «власного» телебаче­н­ня в Україні. Багато вихідців з України в різні роки стали «зірками» рос. Е. Серед них — О. Вертинський, К. Шульженко, Л. Утьосов, М. Бернес, Й. Кобзон, В. Леонтьєв, І. Крутой, В. Меладзе. Зміна соц.-політ. ситуації за часів горбачов. «пере­будови» за­стала укр. Е. чи не в найтяжчому становищі. Цілеспрямов. культивува­н­ня іміджу «провінційності» укр. культури і «непер­спективності» української мови давалося взнаки. Знекровлена по­стій. від­пливом талантів до союз. центру, по­збавлена дієвих засобів популяризації, укр. Е. продовжувала втрачати популярність. Політичні зміни внесли по­жвавле­н­ня в укр. естрадне життя. Зʼявилося чимало пісень, в яких пролунала тема нац. від­родже­н­ня. Серед них — нові пісні О. Злотника, Г. Татарченка, О. Гавриша на вірші В. Крищенка, Ю. Рибчинського, А. Демиденка, С. Галябарди. Ці та ін. пісні за­звучали у виконан­ні Н. Яремчука, В. Зінкевича, Т. Петриненка, Н. Матвієнко, О. Білозір, А. Кудлай, Р. Кириченко, І. Бобула, Л. Сандулеси, Білоножків, П. Дворського, П. Зіброва, О. Пекун, Т. Чубая, гуртів «Брати Гадюкіни» та «Кому вниз». На кін. 80-х рр. припав ренесанс укр. автор. (бардів.) пісні, повʼяз. з іменами Е. Драча, В. Жданкіна, В. Морозова, А. Панчишина, М. Бурмаки. Поміт. по­ста­т­тю в укр. гуморі і політ. сатирі став письмен­ник і естрад. виконавець Є. Дудар. Ви­знач. подією було проведе­н­ня 1-го фестивалю укр. сучас. пісні та популяр. музики «Червона рута» (1989). Він під­твердив, що сучасна укр. пісня може бути популяр., різножанр. і різностильовою, що в укр. Е. приходить талановита молодь. Подальший роз­виток укр. Е. за умов незалежності повʼяз. з її адаптацією до ринк. від­носин і дуже нелегким процесом зародже­н­ня та утвердже­н­ня шоу-бізнесу. Вже на ран­ній стадії становле­н­ня ринк. від­носин укр. шоу-бізнес виявився під контролем спадкоємця панів. «рос. рад. Е.» — рос. шоу-бізнесу, який ще на межі 80–90-х рр. на­громадив капітал, створив та успадкував необхідні структури, і, головне, міг спиратися на високий авторитет «моск. марки» серед укр. споживачів. Щодо зх. шоу-бізнесу, то він на тому етапі ще мало цікавився укр. ринком як досить бідним і малоцивілізованим. На укр. аудіоринку була від­сутня продукція укр. шоу-бізнесу, натомість пропонувався широкий вибір магнітофон. касет та компакт-дисків рос., амер. та зх.-європ. виконавців. Швидка комерціалізація концертів при­звела до того, що протягом кількох років майже ніхто з укр. виконавців не був фінансово спроможним на сольний концерт навіть у скромному залі столиці. На най­пре­стижнішій сцені держави, у палаці «Україна», регулярно від­бувалися концерти «зірок» рос. шоу-бізнесу. Осн. засобом популяризації укр. естрад. виконавців залишалося радіо. Телеверсії укр. естрад. фестивалів та конкурсів не від­різнялися високою якістю. Рейтинг укр. телебаче­н­ня все ще був значно нижчим, ніж у рос. телека­налів, які й далі транс­лювалися на всій тер. України. Становле­н­ня укр. муз. шоу-бізнесу припало на 1994–97. Міль­йони укр. громадян (особливо молодь) позбулися, принаймні частково, пере­кона­н­ня у другорядності укр. популяр. культури. З великими труднощами, але від­булося первісне на­громадже­н­ня капіталу в шоу-бізнесі. Велику роль у цьому ві­діграли гастролі молодих виконавців в Україні, ви­ступи у ресторанах і нічних барах, закордон­ні заробітки. Частина вітчизн. бізнесменів, а також присутніх на укр. ринку закордон. фірм, усві­домила пер­спективність вкла­да­н­ня грошей у цей специф. вид вітчизн. виробництва.

Було створ. інфра­структуру муз. шоу-бізнесу у ви­гляді мист. агенцій, продюсер. центрів, фірм звукозапису, продукува­н­ня ві­деокліпів, тех. забезпече­н­ня концертів. Серед них найві­доміші — мист. агенція «Територія “А”», продюсер. агенції «NOVA», «Комора», компанії звукозапису «Нова Рекордз», «Караван СD», «Студія Лева», «Музична біржа», Нац. аудіокомпанія України, корпорація «Єврошоу». Під­вищилася конкуренто­здатність укр. телебаче­н­ня. Створ. велику кількість недерж. телека­налів і студій («1+1», «Інтер», «ІСТV», «ТЕТ», «СТБ» тощо), популярність яких зро­стала. 3ʼявилося кілька десятків муз. телепередач, зокрема «Пісня року», хіт-парад «Території “А”», «Національний хіт-парад», «Шлягер», «Сні­данок меломана», «Фант-лото “Надія”», «Пісен­ний телефестиваль “Мелодія”», «Хіт-фабрика». Гумор на телеекрані ре­презентували «Шоу довгоносиків» та ви­стави А. Данилка в образі Вєрки Сердючки. Крім 3-х держ. ка­налів, на яких сформувалася мережа муз. про­грам, нині функціонують десятки недерж. муз. радіо­станцій. У 2-й пол. 1990-х рр. виходили спеціаліз. період. ви­да­н­ня, що інформували про події та висвітлювали про­блеми укр. шоу-бізнесу: інформ. бюл. «Шоу-бізнес», ж. «Галас», г. «Музичний тиждень». Тоді ж започатковано присудже­н­ня премії за під­сумками року в галузі популяр. музики і шоу-бізнесу «Успіх» у різних номінаціях. 1997 найпопулярнішим композитором ви­знано О. Злотника, поетом-піснярем — Є. Рибчинського, продюсером — О. Бригінця, спів­аками — О. Пономарьова і Ю. Юрченка, спів­ачкою — Т. Повалій. Найпопулярнішим поп-гуртом на­звано «Аква Віту», рок-гуртом — «Ґрін-Ґрей», «альтернатив. проектом» — гурт «Скрябін». Неоднораз. лауреатами премій у різних номінаціях та пере­можцями хіт-парадів протягом кількох остан. років були, крім за­значених спів­аків і діячів шоу-бізнесу, композитор і спів­ачка І. Білик, композитор і спів­ак Т. Петриненко, гурт «Воплі Від­оплясова», продюсер і аранжувальник В. Бебешко, реж. муз. видовищ В. Вовкун, композитор і телеведучий О. Ягольник, телеведучий і реж. К. Стеценко, поет-пісняр В. Цибулько. Культурно-мист. ситуація в Україні у 1990-х рр. характеризувалася, в певному ро­зумін­ні, паралел. існува­н­ням шоу-бізнесу «нової хвилі» і «традиц. укр. Е.». Побутува­н­ня «традиц. укр. Е.» значною мірою було повʼяз. з діяльністю дир. Всеукр. центру фестивалів та концерт. про­грам Б. Шарварка. Він був реж. концертів «Пісен­ного вернісажу», заходів Днів України на фестивалі «Словʼянський базар», Днів укр. культури в Росії, Казах­стані, Узбеки­стані, які від­булися остан. роками. У концертах Б. Шарварка значною мірою збережені традиц. стилістика та багатожанровість укр. Е. При цьому домінуючій у сфері шоу-бізнесу поп-музиці від­водили не­значне місце. До Е. належать також естрадні та естрадно-симф. оркестри. З роз­витком шоу-бізнесу практично від­окремилася «камерна Е.» — сукупність естрад. стилів і жанрів (до них, зокрема, належить акустична автор. пісня, художнє чита­н­ня), що не можуть мати комерц. успіх порівняно з поп-музикою. Отже, збереже­н­ня багатожанровості Е. та її подальший роз­виток можливий за умови по­єд­на­н­ня функціонува­н­ня комерц. та не­прибутк. секторів естрад. мистецтва.

У 2000-х рр. в Україні проводять низку фестивалів і конкурсів, на яких звучить вітчизн. популярна музика різних жанрів, серед них — «Червона рута», «Таврійські ігри», «Країна мрій», «Трипільське коло», «Азовські вітрила», «Понтійська арена», «На хвилях Світязя», «Молода Галичина», «Етновир», «Поліське літо з фольклором», «Тарас Бульба», «Мазепа фест», «День незалежності з Махном», «Рок-Січ», «Боромля», «Море друзів», Між­нар. конкурс молодих виконавців укр. Е. ім. В. Івасюка. Серед ініціаторів та організаторів мист. конкурсів і фестивалів — О. Скрипка, М. Ба­граєв, М. Поплавський, К. Стеценко. Від­буваються фестивалі гумору «Вишневі усмішки» та «Весела Січ». Вагомі успіхи України на між­нар. пісен. фестивалі «Словʼян. базар», який проводиться щороку у Вітебську (Білорусь): Ґран-Прі Т. Повалій (1993) та Р. Лижичко (1998), перші премії Олекси Береста (1992) та Н. Могилевської (1995), 2-а премія О. Пономарьова (1994) та 3-я — Інеш (1997). Від 2003 Україна бере участь у пісен. конкурсі «Євробаче­н­ня». 2004 у Стамбулі Р. Лижичко з композицією «Дикі танці» стала пере­можницею цього конкурсу, здобувши право для нашої країни на проведе­н­ня фіналу «Євробаче­н­ня» 2005. Лауреатами конкурсу були А. Данилко (Гельсинкі, 2001) та Ані Лорак (Белґрад, 2008; обидва — 2-е м.). Лауреаткою дит. «Євробаче­н­ня», в якому Україна бере участь від 2006, стала 2008 В. Петрик (2-е м.); 2009 фінал цього конкурсу проходив у Києві. На між­нар. муз. конкурсі «Нова хвиля» у м. Юрмала (Латвія) укр. спів­ачка Джамала 2009 посіла 1-е м., а дует «Барселона» 2007 — 2-е м. Остан­нім часом зʼявилася значна кількість телевіз. шоу на ка­налах «1+1» («Танці з зірками», «Танцюю для тебе», «Суперзірка»), «СТБ» («Україна має талант», «Танцюють всі!»), «Україна» («Народна зірка»). Укр. пісні присвяч. низка теле­про­грам на Першому нац. ка­налі України — «Наша пісня», «Крок до зірок», «Фольк-music». Серед популяр. гуморист. теле­про­грам — «Вечірній квартал», «Пороблено в Україні» виробництва «Студії “Квартал 95”» (обидві — «Інтер»), «Анекдоти по-українськи» («ICTV»). Значну роль у поширен­ні естрад. мистецтва в Україні ві­ді­грають муз. телека­нали «O-TV», «MTV-Україна», «М1», «М2» тощо) та FM-станції, більшість з яких транс­люються також в Інтернеті. Понад 30 муз. радіо­станцій ведуть мовле­н­ня лише в Інтернеті. Водночас укр. популярна музика пере­важає хіба що в про­грамах 3-х держ. радіо­станцій («УР-1», «Промінь», «Радіока­нал “Культура”»). У про­грамах більшості муз. FM-станцій, універсал. та муз. телека­налів (крім Першого нац. ка­налу України) частка пісень укр. авторів та виконавців, за оцінками екс­пертів, не пере­вищує 10–15 %. Остан­нім часом укр. Е. поповнилася такими ві­домими спів­аками, як В. Козловський, Тіна Кароль, Н. Бучинська, К. Бужинська та ін. Серед популяр. укр. муз. гуртів — «Океан Ельзи», «Танок на май­дані Конґо», «Пік­кардійська терція», «Мандри», «Друга ріка», «Mad Heads XL», «Сестри Тельнюк», «С.К.А.Й».

Упродовж остан­нього десятилі­т­тя в Україні значно поліпшилася ситуація з дотрима­н­ням автор. права і суміж. прав, що пояснюється створе­н­ням від­повід­ної законодав. бази та інфра­структури. Проте рівень аудіо- та ві­деопіратства, зокрема в муз. сфері, залишається високим (понад 50 %). Центрами під­готовки кадрів для укр. Е. є Київ. університет культури і мистецтв, Харків. академія культури, Київ. муніцип. академія естрад. та цирк. мистецтва, Київ. ін­ститут музики ім. Р. Ґлієра.

Літ.: Гриценко О., Солодовник В. Пророки, пірати, політики і публіка. Культурні індустрії і державна політика в сучасній Україні. К., 2003; Солодовник В. Музична індустрія та інформаційний про­стір України // Україна–Світ: Від культур. своєрідності до спорідненості культур: Зб. мат. Між­нар. наук.-практ. конф., Київ, 25–26 травня 2006. К., 2006. Ч. 1.

В. В. Солодовник

Завантажити статтю