Етикет

ЕТИКЕ́Т (франц. étiquette — ярлик, етикетка) — установлені правила ввічливості і норми поведінки в су­спільстві чи в якому-небудь товаристві від­повід­но до певних об­ставин. Правила Е. почали формуватися з усві­домле­н­ням людиною себе частиною соціуму, з появою у неї від­чу­т­тя необхідності бути чемною та уважною в спілкуван­ні з іншими людьми. Осн. форми Е. зародилися у Стародав. Єгипті, Греції та Римі. Термін «Е.» виник у 17 ст. при франц. королів. дворі, де за­проваджено спец. картки для придворних з пере­ліком обовʼязкових правил поведінки. Сучас. Е. успадкував звичаї та традиції різних народів світу, які з часом або залежно від нац. та реліг. особливостей народу можуть змінюватися. Існує кілька видів Е.: придвор. (строго регламент. порядок і форми поводже­н­ня, встановлені при дворах монархів); дипломат. (правила поведінки дипломатів та ін. офіц. осіб під час дипломат. пере­говорів, візитів, при­йомів); військ. (правила і норми поведінки військових у всіх сферах їхньої діяльності); сусп. (сукупність правил, традицій та умовностей, яких дотримуються у су­спільстві); діловий (правила поведінки, що регламентують стосунки у сфері бізнесу). Окремі види Е. потребують від­новле­н­ня, зокрема Е. епістоляр. жанру, сімей. Е. Цілісності правилам Е. надає їхній звʼязок із формами морал. поведінки (повага, шанобливість, тактовність, делікатність, ґречність тощо), а через них — із засадн. морал. цін­ностями, що робить Е. під­системою морал. культури су­спільства.

Л. В. Рябець

Етикет мовний — усталені мовні звороти, типові формули, які використовують у певних ситуаціях спілкува­н­ня від­повід­но до національно-культурних традицій су­спільства або окремого соціуму; узвичаєні правила, норми мовної поведінки людей. Серед виражал. засобів української мови — типові формули зверта­н­ня, віта­н­ня, проща­н­ня, побажа­н­ня, подяки, по­здоровле­н­ня, проха­н­ня, вибаче­н­ня, спів­чу­т­тя тощо. Одиниці Е. м.: слова, словосполуче­н­ня, рече­н­ня (еквіваленти речень). Е. м. ви­значають заг. культура спілкува­н­ня, соц. статус мовців, рівень освіти й вихова­н­ня, вік, стать, емоційність ситуації. Соц., емоц., етичні особливості мовного контактува­н­ня впливають на вибір форми зверта­н­ня. В українців здавна побутує пошан­на форма зверта­н­ня на Ви до не­зна­йомих, старших, зокрема до батьків: «Ви, тату...», «Ви, мамо...». Цю форму вживають пере­важно у сільс. місцевості, проте остан. часом її за­ступає форма на ти. Усталилася су­спільно-оцін­на градація форм зверта­н­ня до масової аудиторії: «Шановне товариство (громадо)!», «Шановні добродії» або зверта­н­ня на між­нар. зі­бра­н­нях: «Шановні пані і панове!». Соц. маркованістю в устах охоронців правопорядку по­значений усталений зворот «Шановні громадяни!». Роз­галужений синоніміч. ряд становлять слова, мовні звороти, що виконують функцію віта­н­ня: «Добрий день (вечір)!», «Доброго ранку!» (більш поширено, ніж варіант «Добрий ранок!», наявна бажал. модальність — «Бажаю вам доброго ранку!»). Віта­н­ня у формі «Доброго Вам дня!», «Доброго Вам вечора!» також звучать невимушено. Доброзичливе побажа­н­ня пере­дає формула віта­н­ня — «Доброго здоровʼя!»; використовують як від­повідь на віта­н­ня «Добрий день!» та як самост. дружнє привіта­н­ня. Вітальні формули — «Добридень!», «Добривечір!», «Здрастуй(-те)!» належать до стилістично маркованих, від­значаються неофіційністю. Функції віта­н­ня й від­повіді на нього виконує усталений зворот «Здоровенькі були!», набув в укр. мові нац. мовного колориту. Віта­н­ня, проща­н­ня часто містять побажа­н­ня здоровʼя: «Дай, Боже, здоровʼя!», «Здорові будьте!». Як від­повідь на слова проща­н­ня звучать вислови: «Бувайте здорові!», «Іди (ходи) здоров(-ий, -а)!», по­значені народнорозмов. колоритом, подібно до традиц. етикет. формул: «Із суботою (святою неділею) будьте здорові!», «Хай Бог помагає!». Серед молоді поширені однослівні формули віта­н­ня-проща­н­ня, серед них і запозиче­н­ня: «Привіт!», «Салют!», «Бувай!», «Будь!», Чао!», «Гуд бай!». Формули віта­н­ня часто су­проводжують типовими зворотами оцін­ного характеру: «Радий Вас (тебе) бачити!», «Скільки літ, скільки зим!», «Як поживаєте?», «Як ся маєте?». Синоніміч. ряд формул проща­н­ня обʼ­єд­нує вислови неоднакового соц., семант. стиліст., емоц. змісту, напр., нейтрал. звороти — «До побаче­н­ня!», «На все добре!», «До зу­стрічі!», «На до­браніч!», а також більш офіц. вислів «До­звольте з Вами по­прощатися!». У кожного з них є варіанти: «До скорого побаче­н­ня!», «До скорої зу­стрічі!», «До­браніч!». Формулою проща­н­ня є зворот «Хай щастить!», виконує також роль прямої номінації «побажа­н­ня щастя»: «Хай щастить Вам!», «На щастя, на здоровʼя, на Новий рік!», «Бажаю щастя й добра Вам!», «З води й роси!», «Зичу радості, успіхів!». Утвор. синоніміч. ряд формул по­здоровле­н­ня, віншува­н­ня: «По­здоровляю Вас із...», «Вітаю Вас із...», «Віншую Вас із...», «Здоровлю з...», «При­йміть віта­н­ня (по­здоровле­н­ня) з...» та ін. До Е. м. належать звороти з семантикою ввічливого проха­н­ня: «Будьте ласкаві», «Прошу, заходьте до кімнати!», «Будь ласка, мені одне тістечко!». Слова «прошу», «будь ласка» входять до типових зворотів зі значе­н­ням вибаче­н­ня: «Вибачте, будьте ласкаві!», «Прошу вибачити!», «Даруй(-те) (мені)!», «Вибачай(-те)!», «Пробач(-те)!». Типові формули подяки: «Дякую!», «Спасибі!», «Дякувать(-ти)!», «Щиро дякую!», «Красно дякую!», «До­звольте висловити подяку...», «Не знаю, як і дякувати Вам!». Серед віншувань, по­здоровлень багато приказок, прислівʼїв, фразеол. зворотів. У кожного народу історично склався традиц. Е. м.; причому у кожного регіону, соціуму утвор. характерні формули Е. м., що зумовлено від­мін­ностями у звичаях, ритуалах, специфікою мовного узусу. В укр. мово­знавстві до про­блеми Е. м. дослідники звертаються від 1970-х рр., залучаючи як джерело ви­вче­н­ня етикет. формул мови худож. літ-ри, епістолярні текс­ти. Дослідж. Е. м. потребує обʼ­єд­на­н­ня соціолінгв., етнопсихолінгв. аспектів, а також прагматики, стилістики, культури мови. Про­блеми Е. м. посідають важливе місце в історії нац. культури.

С. Я. Єрмоленко

Завантажити статтю