Етимологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Етимологія

ЕТИМОЛО́ГІЯ (грец. ἔτυμολογία, від ἔτυμον – істина і …логія) – 1) походження та історія слова чи морфеми; 2) розділ мовознавства, що вивчає походження й еволюцію слів та морфем. Словник. склад мов постійно еволюціонує; поряд із виникненням одних слів та виходом з ужитку інших ті слова, що залишаються в мові, з часом змінюють значення, звучання та внутр. будову, що пояснюється відсутністю природ. зв’язку між значенням і звук. формою слова. За допомогою порівнял.-істор. методу досліджують виникнення та розвиток мов, котрі походять від певної спіл. для них доістор. прамови того чи ін. ступеня генет. спільності, хронол. віддаленості (напр., праслов’ян. мова, індоєвроп. прамова). Одне із завдань Е. – реконструкція прамовної лексич. системи, а також звук. форми, словотвір. будови і смислових рис лексич. складників цієї системи: праслов. *ablъko відновлюють як етимол. підґрунтя укр. яблуко, рос. яблоко, польс. jabłko, серб. jабуко та ін. його відповідників у слов’ян. мовах. У випадку етимологізування запозичень, тобто слів, які не належать до питомої лексики, джерело їхнього походження встановлюють шляхом ототожнення з відповід. словами певної спорідненої чи неспорідненої мов (напр., укр. блюдо та його відповідники в ін. слов’ян. мовах зводять до праслов. *bljudo, котре розглядають як запозичення з ґотської). Осн. різновиди етимол. дослідж.: 1) вивчення генези та істор. розвитку окремо взятих слів; 2) вивчення походження та еволюції груп слів, належних до певної логіко-темат. категорії; 3) вивчення виникнення та розвитку генет. угруповань слів (істор.-етимол. гнізд), об’єднаних довкола спіл. для них прамовного кореня; у межах цього підходу виділяють дослідж. груп істор.-етимол. гнізд лексики із семантично спорідн. коренями. Пріоритет у розробці двох останніх підходів належить укр. мовознавцям Л. Булаховському та О. Мельничуку. Окремий напрям етимол. студій – дослідж. генези влас. назв, топонімів та антропонімів (в Україні представлений розвідками А. Білецького, П. Чучки, О. Стрижака та ін.). Спец. форма реалізації масштаб. етимол. дослідж., репрезентації їх результатів – етимол. словники, об’єктом висвітлення в яких виступає лексика окремо взятої мови. Відомості, отримані шляхом етимол. аналізу, мають не лише суто лінгвіст. значення, а становлять інтерес у плані зв’язків між історією мови та історією її носіїв, відображення в мові їхньої матеріал. і духов. культур; мовні свідчення є важливим, інколи єдиним доступ. матеріалом для реконструкції доістор. реалій. Витоки Е. – в антич. Греції (діалог «Кратил» Платона); запровадження терміна «Е.» приписують стоїкам. Наук. Е. виникла разом із порівнял.-істор. мовознавством у 1-й пол. 19 ст. (обґрунтування теор.-методол. засад Е. як науки запропонував А.-Ф. Потт). Сучас. етап розвитку слов’ян. етимол. студій пов’язаний з виникненням поліхроніч. лексикології слов’ян. мов, відзначається особливою увагою до реконструкції смислової природи слів прамови та їхньої словотвір. структури, а також створенням етимол. словників нового покоління, завданням яких є цілісна реконструкція, поглиблена етимол. характеристика лексико-семант. та словотвір. систем праслов’ян. мови («Этимологический словарь славянских языков. Прасловянский лексический фонд», Москва, 1974–2005, вып. 1–32; «Słownik prasłowiański», Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1974).

В укр. мовознавстві етимол. студії представлені дослідж. О. Потебні, Л. Булаховського, Я.-Б. Рудницького, І. Огієнка (див. Іларіон), О. Мельничука, А. Білецького, В. Скляренка, О. Ткаченка, Т. Лукінової, Г. Півторака, В. Німчука, О. Стрижака, І. Желєзняк, В. Шульгача, П. Чучки, Є. Отіна та ін. В Ін-ті мовознавства НАНУ (Київ) створ. «Етимологічний словник української мови» (гол. ред. О. Мельничук; у 7-ми т., К., 1982–2006 вийшло 5 т.), визнаний у світ. лінгвістиці найкращим серед етимол. словників окремих слов’ян. мов; під кер-вом В. Лучика укладають «Етимологічний словник суфіксів української мови». Серед етимол. словників укр. лексики – «An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language» (Winnipeg; Ottawa, 1972, vol. 1; 1982, vol. 2; укладений Я.-Б. Рудницьким), «Етимологічно-семантичний словник української мови» І. Огієнка (А–Л; Вінніпеґ, 1979–82, т. 1–2), «Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі» (відп. ред. О. Стрижак; К., 1985), «Прізвища закарпатських українців: Істор.-етимол. слов.» П. Чучки (Л., 2005).

Літ.: Белецкий А. А. Принципы этимологических исследований (на материале греческого языка). К., 1950; Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. К., 1955; Пизани В. Этимология. Москва, 1956; P. Guiraud. L’étymologie. Paris, 1967; Y. Malkiel. Etymological dictionaries. A tentative typology. Chicago, 1976; Коломиец В. Т. Происхождение общеславянских названий рыб. К., 1983; Лукінова Т. Б. Лексика слов’янських мов як джерело вивчення духовної культури давніх слов’ян // Слов’ян. мовознавство: ІХ міжнар. з’їзд славістів. К., 1983; Мельничук А. С. Проблематика реконструкции в сравнительно-историческом языкознании // Актуал. вопр. сравнител. языкознания. Ленинград, 1989; Мельничук О. С., Коломієць В. Т. Глибинні етимологічні зв’язки в лексиці слов’янських мов // Слов’ян. мовознавство: ХІ міжнар. з’їзд славістів. К., 1993; Варбот Ж. Ж. Славянcкие представления о скорости в свете этимологии (к реконструкции славянской картины мира) // Славян. языкознание: ХІІ междунар. съезд славистов. Москва, 1998; Шульгач В. П. Праслов’янський гідронімний фонд (фрагмент реконструкції). К., 1998; Черниш Т. О. Слов’янська лексика в історико-етимологічному висвітленні: Гніздовий підхід. К., 2003; Трубачев О. Н. Задачи этимологических исследований в области славянских языков // Трубачев О. Н. Труды по этимологии: Слово. История. Культура. Т. 1. Москва, 2004; Илиади А. И. Основы славянской этимологии. К., 2005.

Т. О. Черниш

Стаття оновлена: 2009