ЕТІОЛО́ГІЯ (від грец. αἰτία — причина і …логія) — вче­н­ня про причини та умови виникне­н­ня хвороб. У вузькому ро­зумін­ні терміном «Е.» по­значають причини виникне­н­ня хвороби чи патол. стану. Спроби їх встановле­н­ня ві­домі з давніх часів, напр., Гіп­пократ вважав, що вони виникають внаслідок неправильного змішува­н­ня рідин організму (дискразії). Перший наук. під­хід до ви­значе­н­ня Е. повʼяз. з від­кри­т­тям у 2-й пол. 19 ст. бактерій — збудників інфекц. хвороб. З часом спектр етіол. чин­ників роз­ширено, до них від­несено спадк. обтяженість, поруше­н­ня обмін. процесів в організмі, функції ендокрин. залоз, шкідливі звички, елементи не­здорового побуту, віруси та ін. мікроорганізми, промен. енергію, шкідливі умови праці, травми тощо. Доведено, що один і той самий етіол. чин­ник може викликати різні патол. стани, а один і той самий патол. стан може бути наслідком дії різних причин (поліетіологічність хвороби). За наявності у людини декількох хвороб враховують можливість впливу на організм низки етіол. чин­ників, а також причин­не значе­н­ня первин. хвороби для виникне­н­ня вторин­ної. Ступ. хвороботворності етіол. чин­ника залежить від особливостей реакції при­стосува­н­ня організму, яку ви­значають спадковість, умови праці, побуту, харчува­н­ня, стан довкі­л­ля. Усуне­н­ня дії етіол. чин­ника має вирішал. значе­н­ня для успішності лікува­н­ня хвороби. Запізне­н­ня проти­причин. втруча­н­ня за­грожує по­глибле­н­ням та незворотністю змін у від­повід. органах і системах, ураже­н­ням ін. органів і систем.