Етнонім - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Етнонім

ЕТНО́НІМ (від етно… та грец. ὄηομα – ім’я) – назва етнічної групи людей: племені, племінного союзу, народності, нації («аранда», «поляни», «евенки», «українці»), а також етнографічного угруповання у їх складі («буковинці», «подоляни», «галичани») та груп споріднених народів («слов’яни», «германці», «романці», «кельти»). Е. належать до заг. назв, проте діахронічно тісно пов’язані з власними – у генет., словотвор. відношеннях. Так, від назви племені «франки» утвор. власну назву країни «Франція», від неї – назву нації «французи». Заг. назва народу і власна назва країни можуть структурно збігатися («русь» і «Русь»). Значна частина Е. походить від топонімів (давньорус. – «волиняни», «бужани»; сучасні укр. – «поліщуки», «пінчуки»). У деяких назв етногр. груп. українців неонімічне походження, зокрема лемки одержали назву за характер. для них словом «лем» (частка, сполучник у значенні «але»). Чимало Е. утвор. від особових імен родоначальників («радимичі», «в’ятичі» – від «Радимъ», «Вятко»). Серед Е. чітко розрізняють самоназви (автоетноніми) та назви, дані ін. народами (ксеноетноніми). Серед перших значно поширена семантика «людина», від якої походить нім. «Dеutsсh», а також Е. «марійці», «мордва», «комі», «ненці», «удмурти» та ін. У другій групі переважають вказівки на прикмети. До ксеноетнонімів належать слов’ян. назви: «німці» (з сенсом «німі» – розмовляли незрозумілою мовою; спочатку «німцями» слов’яни називали усіх іноземців), «половці» (за кольором: «половий» – блідо-жовтий); а також грец. назви, подані Геродотом: «андрофаги», «антропофаги» – «людожерці», «алазони» – «хвальки».

Літ.: Попов А. И. Названия народов СССР. Введение в этнонимику. Ленинград, 1973; Стрижак О. С. Етнонімія Геродотової Скіфії. К., 1988; Народы мира. Москва, 1988; Стрижак О. С. Етнонімія Птолемеєвої Сарматії. У пошуках Русі. К., 1991; Етнонаціональні процеси в Україні: Історія та сучасність. К., 2001.

Ю. О. Карпенко

Стаття оновлена: 2009