Етнопсихологія
ЕТНОПСИХОЛО́ГІЯ (від етно… і психологія) — галузь соціальної психології, що вивчає особливості психічного складу етносу. Предметом вивчення Е. є етнопсихологічні риси. Особливість, своєрідність та специфічність відносять до категорій етнопсихол. науки, тісно повʼязаних з розумінням окремішності народу, зумовленої комплексом спіл. етнопсихол. рис, що відрізняють його від ін. етносів. Окремішність етніч. психіки випливає зі своєрідності псих. особливостей народу і веде до розуміння самостійності його духов. буття.
Е. як науку про пізнання духу народу започаткували 1859 нім. вчені Г. Штайнталь і М. Лацарус. Cеред її завдань вчені виділили зʼясування специфіки способів життя й форм діяльності духу в різних народів, причин та передумов виникнення, розвитку і зникнення різних етносів, а також психол. законів, за якими відбувається їхня внутр. духовна діяльність. Джерелом пізнання в нар. психології вони вважали «продукти» нар. духу як незмінної субстанції, зокрема мову, міфи, характер, релігію, звичаї й історію етносу. Наступ. етап становлення Е. повʼязаний з діяльністю нім. дослідника В. Вундта. Він трактував душу народу не як кількість душ окремих людей, а як їхні специфіч. звʼязок і взаємодію, що створюють нові явища зі своєрід. законами. Вони і є обʼєктом нар. психології. За В. Вундтом, нар. дух — це вищі псих. процеси, що виникають при спіл. житті чл. етносу, сукуп. зміст душев. переживань, відчуттів, прагнень. Він заперечив думку про незмінність нар. душі Г. Штайнталя та М. Лацаруса. На поч. 40-х рр. 19 ст. М. Костомаров висунув ідею дослідж. характеру народу, втіливши її в життя під час поглиблених студій нар. словесності, зокрема пісень. Він уперше окреслив характер як особливий погляд на речі, притаманний кожній людині і кожному народу, а також визначив найважливіші складові структури Е. народу: духов. склад, рівень почуттів, особливості способу думання, вольова спрямованість, погляд на духовне й сусп. життя, тобто все, що становить звичаї і характер народу та надає духов. цілісності його тілу. Етнопсихол. ідеї М. Костомарова започаткували процес наук. осмислення проблематики Е. в Україні. Ще раніше від В. Вундта О. Потебня у праці «Мысль и язык» (Х., 1862) обґрунтував поняття «психологія народів» як співвідношення індивід. розвитку та розвитку етносу в цілому. Психологія народів, у його розумінні, повинна засвідчити можливість диференціації нац. особливостей і структури мов як наслідку дії заг. законів нар. життя. Ключовим етнопсихол. твердженням вченого є те, що втілена у мові специфічна система способів мислення дає змогу представникам різних народів формулювати думку лише своїм способом.
Ідеї Е. знайшли подальший розвиток у працях укр. вчених 19 — поч. 20 ст. — М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Франка, Я. Яреми. Укр. Е. у 50–90-х рр. 20 ст. усупереч складним політ. обставинам розвивали і збагачували (з позицій культуроморфності) досягнення представників укр. діаспори, зокрема О. Кульчицького, В. Яніва, М. Шлемкевича, Є. Онацького, Д. Чижевського, І. Мірчука І. Рибчина. Серед сучас. укр. етнопсихологів — П. Гнатенко, В. Павленко, C. Талгін, А. Баронін.
Літ.: Вундт В. Проблемы психологии народов / Пер. с нем. Москва, 1912; Ярема Я. Українська духовність в її культурно-історичних вимірах. Л., 1937; Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Нью-Йорк, 1954; Липа Ю. Призначення України. Л., 1992; Пірен М. Основи етнопсихології: Підруч. К., 1996; Павленко В. М., Талгін С. О. Етнопсихологія: Навч. посіб. К., 1999; Баронин А. С. Этническая психология. К., 2000; Балагутрак М. Генеза етнопсихології в Україні ХІХ століття: історико-етнологічний аспект. Л., 2007.
М. П. Балагутрак
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
