Етносоціологія

ЕТНОСОЦІОЛО́ГІЯ (від етно… та соціологія) — галузь соціології, що ви­вчає структуру, форми та способи взаємодії етнічних і національних спільнот. Вона також роз­робляє методологію та методи дослідж. у сферах між­етніч. від­носин, етніч. структури, ідентичності, конфліктів тощо. Поня­т­тя «Е.» у наук. обіг увів у 1930-х рр. нім. етнолог Р. Турнвальд, який ви­вчав етнол., етнопсихол. й етносоц. про­блеми традиц. су­спільств. Перші етносоціол. дослідж. були присвяч. колоніал. народам, згодом тематику поширено і на сучасні етноси. Е. найбільш роз­винена у багатоетніч. країнах, оскільки в них сама практика сусп. від­носин вимагає ви­вче­н­ня про­блем взаємодії етносів, що складають су­спільство, комунікації між домінуючим етносом і нац. меншинами, між самими нац. меншинами, питань культур. взаємо­впливу та взаємозапозичень етносів. Предметом дослідж. Е. також є соц.-класова, освітня, поселен. і соц.-демогр. структура етнічних груп, їх пре­стиж і соц. статус у су­спільстві. В рамках цієї дисципліни аналізують етнокультурні норми повсякден. поведінки особистості та груп, культурні межі, явище етніч. ди­станції, про­блеми культурно змішаних сімей, соц. аспекти мовного життя етносів, сфери роз­по­всюдже­н­ня мов у сусп. житті, характер дво- або багатомовності, особливості викори­ста­н­ня мов різними соц. групами — поселен., регіон., освіт., віковими тощо. Велику увагу приділяють ви­вчен­ню етніч. сві­домості та різноманіт. форм її прояву — етнічної ідентичності, етноцентризму, етніч. авто- і гетеростереотипів, ксенофобії, расизму, толерантності. В остан­ню чв. 20 — на поч. 21 ст. етносоціол. дослідж. стали особливо актуальними. Для цього періоду, на­званого етніч. ренесансом, характерне зро­ста­н­ня у су­спільствах ролі етніч. фактора, загостре­н­ня між­етніч. від­носин і навіть прояви від­критих етніч. конфліктів і війн. Такі явища потребували наук. аналізу, рекомендацій і пропозицій щодо гармонізації між­етніч. від­носин. На актуалізацію етносоціол. дослідж. також значно вплинуло зро­ста­н­ня зовн. міграції, особливо між цивілізац. Пд. і Пн. Практично у всіх сучас. роз­винених зх. країнах існують чисел. діаспори, які є обʼєктом дослідж. Е. У рамках цієї дисципліни аналізують соц. адаптацію мі­грантів у іноетніч. середовищі, явища культур. шоку, акультурації, асиміляції етнічної, інтеграції, дискримінації за етніч. ознакою тощо. У багатьох країнах, особливо моноетніч., де роль і значимість етніч. чин­ника невелика, Е. роз­глядають не як окрему дисципліну, а як наук. тематику на пере­тині більш широких, узагальнюючих наук — етнології, культур. антропології (див. Антропологія соціальна і культурна) та етнічної історії. Формува­н­ня Е. в СРСР повʼязане із проведе­н­ням у 1960-х рр. низки соціол. дослідж., присвяч. специфіці соц. структури деяких етносів, їх способу життя, духов. культури у межах нац. респ. і нац.-автоном. утворень (стали емпірич. базою для роз­витку етносоціол. теорії). Знач. внесок у роз­виток дисципліни зробили Ю. Арутюнян, Ю. Бромлей, Л. Дробіжева, Е. Паїн, С. Савоскул, З. Сикевич, Г. Солдатова, Г. Старовойтова, А. Сусуколов, В. Тишков.

В УРСР етносоціол. дослідж. почали роз­виватися від кін. 1960-х — поч. 1970-х рр. із від­родже­н­ням соціології (виникли на межі етнографії та соціології). Одними з перших дослідників у цій галузі були Л. Аза, Є. Головаха, В. Євтух, В. Наулко, О. Нельга, А. Орлов, Н. Паніна, А. Пономарьов, І. Прибиткова, Т. Рудницька, які працювали в ІМФЕ, Ін­ститутах філософії та соціології АН УРСР (усі — Київ), а також вчені ВНЗів П. Гнатенко, В. Городяненко, М. Пірен, І. Попова. У 1970–80-і рр. ви­вчали пере­важно специфіку способу життя етніч. груп, між­етнічні шлюби, що набули широкого роз­по­всюдже­н­ня в УРСР, їхню міцність і усталеність; процеси соціалізації, становле­н­ня етніч. сві­домості, самоідентичності, уявлень, етнокультур. і мовної компетенції в дітей у змішаних сімʼях. Після проголоше­н­ня незалежності України проведено емпіричні дослідж., присвяч. функціонуван­ню української мови та мов нац. меншин, показано складну структуру мовних груп, які за складом носіїв помітно від­різняються від етніч. груп, роз­глянуто укр.-рос. та ін. види двомовності, про­аналізовано мовні уподоба­н­ня насел. за регіонами прожива­н­ня, віковою і освіт. належністю. Із роз­падом СРСР на батьківщину поверталися сотні тисяч вихідців з України — українці, росіяни, крим. татари, вірмени, молдовани, румуни та ін. Натомість роз­горнулися процеси ви­їзду на істор. батьківщину євреїв, німців, греків, поляків, чехів, словаків. Крім того, між­етнічні конфлікти, що спалахнули на пострад. просторі, спричинили хвилі біженців і пере­селенців до України. Це активізувало ви­вче­н­ня міграц. мотивів та на­строїв у різних етніч. груп, їхніх цін­нісних орієнтацій, умов успішної адаптації і шляхів інтеграції в укр. су­спільство. Репатріація етніч. груп, депортов. у 1940–50-х рр., актуалізувала потребу в дослідж. характеру між­етніч. від­носин прибулих і місц. жителів, змісту етностереотипів у регіонах поселе­н­ня репатріантів, рівня між­етніч. напруги, про­гнозува­н­ня та попередже­н­ня між­етніч. конфліктів; ви­вчен­ні про­блеми формува­н­ня етніч. сві­домості у пред­ставників нац. меншин, питань дис­кримінації громадян за етніч. ознакою, ставле­н­ня пред­ставників етніч. груп до рідної мови, нац. культури, традицій і звичаїв. Від 1994 Ін­ститут соціології НАНУ проводить моніторинг. емпіричне соціол. дослідж., яке роз­глядає також пита­н­ня щодо стану між­етніч. від­носин у країні.

Завантажити статтю