Ефроїмсон Володимир Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ефроїмсон Володимир Павлович

ЕФРОЇМСО́Н Володимир Павлович (Эфроимсон Владимир Павлович; 08(21). 11. 1908, Москва – 21. 06. 1989, там само) – російський вчений-генетик. Д-р біол. н. (1962). Учасник 2-ї світ. війни. Бойові нагороди. Навч. у Моск. ун-ті (від 1925), звідки 1929 відрах. за виступ на зборах у підтримку С. Четверикова. 1928–31 у Закавказ. ін-ті шовківництва Наркомзему СРСР вивчав генетику шовкович. шовкопряда, у результаті дослідж. сформулював принцип рівноваги між частотою мутування та інтенсивністю природ. добору. 1932–33 – н. с. Мед.-біол. ін-ту (Москва). 1933 заарешт. і засудж. до 3-х р. позбавлення волі. Після звільнення 1936–39 працював на Укр. н.-д. станції шовківництва (м. Мерефа Харків. р-ну Харків. обл.); згодом – доц. каф. дарвінізму і генетики Хар-ків. ун-ту. Брав активну участь у боротьбі з антинаук. поглядами Т. Лисенка, зокрема 1948 надіслав у ЦК ВКП(б) доповідну записку, в якій проаналізував негативні наслідки діяльності прибічників т. зв. мічурін. агробіології для госп-ва країни, яка поряд з ін. зверненнями змусила зав. відділу науки ЦК Ю. Жданова виступити з різкою критикою Лисенка. Крім того, поширював серед студентів та співроб. зроблений ним переклад статті Ф. Добржанського з критикою світогляду Т. Лисенка. Внаслідок цього після втручання спец. комісії і заст. міністра вищої освіти СРСР ВАК не затвердила захист доктор. дис. Е., його звільнено й у травні 1949 репресовано. Ще однією причиною арешту стало звинувачення в антирад. пропаганді. Після відбуття покарання працював у Москві в Держ. б-ці іноз. літ-ри (1956–61), Ін-ті вакцин і сироваток (1961–68), НДІ психіатрії (1968–75), Ін-ті біології розвитку АН СРСР. Наук. дослідж. з проблем розвитку шовкопряда, а також генетики людини, зокрема вивчав механізми формування її інтелекту та соц. поведінки. Його вважають одним з попередників соціобіол. концепцій, а саме теорії т. зв. генокультур. коеволюції.

Пр.: Проблемы генетики, селекции и гибридизации тутового шелкопряда: В 2 т. Х., 1946; Иммуногенетика. Москва, 1971; Генетика олигофрений, психозов, эпилепсий. Москва, 1978 (співавт.); Генетика этики и эстетики. С.-Петербург, 1995; Гениальность и генетика. Москва, 1998; Педагогическая генетика. Родословная альтруизма. Москва, 2003.

Літ.: Шноль С. Е. Герои и злодеи российской науки. Москва, 1997; Чешко В. Ф. Дело Эфроимсона // Чешко В. Ф. Наука и государство. Генетика и селекция в России и Украине в советский период. Х., 1997; Труды по фундаментальной и прикладной генетике (К 100-летнему юбилею генетики). Х., 2001; Неожиданная автобиография: К 100-летию со дня рожд. В. П. Эфроимсона // Человек. 2008. № 4.

В. Ф. Чешко

Стаття оновлена: 2009