Жмеринка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жмеринка

ЖМЕ́РИНКА – місто обласного значення Вінницької області, райцентр. Знаходиться за 35 км від обл. центру. Пл. 18,26 км2. Насел. 37 073 особи (2001, складає 90,2 % до 1989), переважно українці. Залізнич. вузол. Функціонує 9 міжміс., 16 приміс. і 8 міських автобус. маршрутів. Заснування Ж. пов’язане з буд-вом 1865–70 залізниці Київ–Балта. У 1870-х рр. між селами Велика Жмеринка (нині у складі Ж.) і Мала Жмеринка (нині село Жмерин. р-ну) побудовано станцію Ж., навколо якої виникло робітн. поселення. Обидва села від 1797 входили до Вінн. пов. Поділ. губ. У 20–30-х рр. 19 ст. побл. цих місць вели антикріпосниц. боротьбу загони повстанців, очолюваних У. Кармалюком. 1871 через Ж. прокладено Волочис. лінію, що з’єднала Рос. імперію з Австро-Угорщиною, 1892 відкрито лінію до Могилева (нині м. Могилів-Подільський Вінн. обл.). 1891 збудовано паровозне депо, 1898 – перші вагоноремонтні майстерні, 1899–1904 за проектом арх. І. Журавського – вокзал (на його відкриття приїжджав цар Микола ІІ). На поч. 20 ст. тут проживало понад 9 тис., напередодні 1-ї світ. війни – 27 195, 1926 – 22 200 осіб. Від 1898 – м-ко, від 1903 – місто, від 1921 – повіт. місто, від 1923 – райцентр. Від 1869 у Малій Жмеринці діяла церк.-парафіял. школа, у Великій Жмеринці – однокласна міністер. школа. 1870 у Ж. відкрито приватну однокласну школу для дітей (хлопчиків) залізничників, 1890 – двокласне вище початк. уч-ще для дітей дріб. службовців, 1906 – чол. г-зію (у рад. часи – пошта, 1999 знесено у зв’язку з аварій. станом), яку 1909 переведено в нове приміщення (нині заг.-осв. школа № 1), 1909 у власному будинку Г. Лукашевич засн. жін. г-зію (нині навч.-вихов. комплекс), 1912 розпочало діяти вище початк. платне уч-ще для хлопчиків (нині заг.-осв. школа № 3). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У ході визв. змагань укр. народу 1917–21 Ж. була в зоні селян. повстан. рухів, зокрема діяли загони отаманів Божка та Тютюнника. Восени 1917 тут перед наступом на Київ зосереджувався 2-й рос. гвардій. корпус, 1919 перебував штаб укр. армії. Влітку 1919 побл. Ж. відбувся бій укр. військ з більшовиками. Під час голодомору 1932–33 померло 252 особи. Жит. зазнали сталін. репресій. Від 17 липня 1941 до 18 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Існував осередок руху Опору. Нині госп. комплекс складають підпр-ва транспорту, машинобудування, легкої та харч. пром-стей. Серед найбільших – вагонне та локомотивне депо, ЗАТ «Жмерин. тютюн.-ферментац. з-д», ТОВи – «Експрес», «Жмерин. м’ясокомбінат». У Ж. – філія Київ. славіст. ун-ту, вище профес. уч-ще, 6 заг.-осв. шкіл, навч.-вихов. комплекс, муз. школа, школа-інтернат, ДЮСШ, Центр позашкіл. роботи, 7 дитсадків; Жмеринський історичний музей, Будинок науки та техніки, рай. Будинок культури (колишня хоральна синагога, поч. 20 ст.), 5 б-к; лікарня ст. Жмеринка, центр. рай. лікарня, психоневрол. інтернат, 2 СЕС; готель, відділ. 18-ти банків. Працюють міське телебачення, студія ефір. радіомовлення «Обрій», виходять 3 газети («Жмеринський меридіан», «Інфо-Жмеринка», «Наша газета»). Є парк культури та відпочинку ім. Горького. Функціонують народні колектив «Жмеринський диксиленд», вокал.-інструментал. гурт «Кордон», інструментал. колектив «Надія», театр «Клуб веселих і кмітливих “Шухер”», міський духовий оркестр; зразкові колектив естрадно-бального танцю «Фламінго», колектив. нар. танцю «Сузір’я», міський хор; хор ветеранів Великої Вітчизн. війни та праці «Надвечір’я». Побл. міста виявлено поселення трипіл. культури. Реліг. громади: 4 – УПЦ МП (церква св. Михаїла, 1785, перебудована 1879; церква св. Миколая, 1883), УАПЦ, РКЦ (костел св. Олексія, 1910), християн віри євангельської, п’ятидесятників, євангел. християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, ліберал. юдаїзму. Встановлено пам’ятники О. Пушкіну, М. Горькому, літ. герою Остапу Бендеру, меморіал Слави, пам’ятні знаки Т. Шевченку, «Танк Т-34», воїнам-жмеринчанам, які загинули на фронтах 2-ї світ. війни, «Паровоз сер. ФД», воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС. У Ж. народилися математик, акад. НАНУ І. Скрипник, геоморфолог М. Волков, економгеограф В. Давидович, лікар-інфекціоніст В. Кириленко, фахівець у галузі буд-ва мостів і тунелів залізнич. транспорту Є. Дуброва; письменники Я. Бжехва, Т. Волгіна, А. Загрійчук; живописець, нар. художник УРСР В. Чеканюк, графік, нар. художник України А. Базилевич, художник кіно, режисер В. Жилко, художник театру Н. Бевзенко-Зинкіна, мистецтвознавець З. Лашкул; актор, нар. арт. СРСР М. Болдуман, співачка, засл. арт. України Н. Векленко, хоровий диригент М. Вішленков; дельтапланерист С. Дробишев; жили та працювали історик, чл.-кор. АНУ А. Чеканюк, лікар-гігієніст, акад. АМН СРСР Л. Медведь, письменники Ю. Смолич, А. Звірик, засл. майстри нар. творчості УРСР В. Дорош, М. Маслюк.

Літ.: Біньківський М. І., Співак В. О. Ровесниця буремного століття: Істор.-краєзнав. нарис. Лц., 2003.

Г. С. Шеремета

Стаття оновлена: 2009