Жниварські пісні

ЖНИВА́РСЬКІ ПІСНІ́ — цикл поетико-музичних творів східних словʼян, що виконували під час жнив. Оскільки збира­н­ня збіж­жя щороку залежить від погод. умов, то за церк. календарем жнив. обряд. комплекс не мав фіксованого часового виміру. У 1930-х рр. К. Квітка класифікував Ж. п. за традиц. формами мелодій (мелотипами) та поет. текс­тів. Виділяють власне Ж. п. (трудові; їх виконували жниці під час роботи, у пере­рвах, дорогою з поля додому), обрядові (дожинкові чи обжинкові; спів­али у ритуалі дожинок), ритуал. пісні з танцями біля дожинк. «бороди» (ймовірно, реліктові залишки ритуал. танців), а також приурочені до цього періоду пісні з атрибутикою сезону жнив на поч. текс­ту. Зажинки традиційно починали дівчина або бабця з «легкою рукою», які уособлювали «божествен. зажинальника», до котрого жниці зверталися: «Благослови, Божа Мати, цеє житечко зжати», «Ой дай, Боже, погодоньку, на нашую роботоньку». Перший зжатий сніп установлювали на покуті. Дожинки (обжинки) — урочистості після закінче­н­ня робіт пред­ставлено сімей. (однієї сімʼї на влас. полі) й сусп. (дожинки толокою, згодом колгоспні) формами. Найважливішою складовою дожинок є невижатий жмут колос­ся («борода», «дід»), який залишали в полі, звʼязували червоною стрічкою (ниткою), прикрашали квітами або закручували вузлом так, щоб зерно осипалося на землю. Під «бородою» клали пожертви (хліб, мед) для звірів або подорожніх. Одне з тлумачень «бороди» — «дарунок» предкам роду, від яких залежали здобу­т­тя прихильності природ. стихій, майбутні урожаї. В ін. варіанті ритуалу остан­нє колос­ся зрізали, залишені на полі стебла квітчали, зрізану «бороду» («квітку») освячували на Спаса в церкві й зберігали до на­ступ. сівби — саме зерном з «квітки» роз­починали посів на­ступ. року. Першому та остан. зерну надавали магіч. значе­н­ня. У сусп. варіанті дожинків був обряд дарува­н­ня жницями господареві ниви (в рад. часи — голові колгоспу) вінка (його несла, як правило, дівчинка) з остан. житнього колос­ся, отрима­н­ня ними плати й частува­н­ня за виконану роботу. У більшості локал. традицій ритуал. спів періоду жнив повʼяз. із дожинковим обряд. комплексом. У різних етногр. зонах зафіксовано значні роз­біжності у функціон. навантажен­ні Ж. п. (зокрема у пн. припʼят. локусах, на Лів­обереж­жі Дні­пра). На Верх. Припʼяті, Берестейщині, Пінщині, Туровщині, Овруч­чині та сама мелодія виконує жнивну, труд., дожинкову, ритуал., косар., ягідну й повсякден­ну ролі у період від Трійці (або Петра) до осені. На Чернігівщині, Сумщині, Полтавщині Ж. п. су­проводжували усі літньо-осін­ні польові роботи, зокрема й сезон збира­н­ня льону, конопель; у Подесен­ні використовували також у купал. обрядах. Поліс. і лів­обережні Ж. п. можна обʼ­єд­нати у жанр. групу «літніх трудових» («косарські», «до сіна», «на замашки», «бурячні», «як льон беруть», «ягідні», «лісові» тощо). Широкі часові межі викона­н­ня зумовили різноманіт. сюжет. спектр поліс. і лів­обереж. пісень: від текс­тів, чітко закріплених за певними видами робіт та ритуалами, до по­єд­нуваних із мелодіями ін. обряд. і необряд. жанрів. Регіон. типи мелодій Ж. п.: лів­обереж., припʼят.-поліс., поділ., галиц.-поділ., холм.-під­ляський. Спіл. рисою для всіх регіонів є викона­н­ня Ж. п. в обряді закінче­н­ня жнив.

Завантажити статтю