Жорстокість - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жорстокість

ЖОРСТО́КІСТЬ – властивість особистості, протилежна людяності, душевності, доброті. Проявляється у байдужості до страждань людей, інших живих істот і рослин, прагненні до руйнування (див. також Вандалізм, Садизм); може бути спрямована на самого себе (мазохізм), призвести до самопокарання, зокрема суїциду. На відміну від Ж. як манери безкомпромісно, принципово будувати стосунки й вирішувати питання, Ж. як властивість особистості не потребує морал. чи рац. виправдання, хоча може знайти його у дії механізмів псих. захисту (заперечення, раціоналізація, ідентифікація, ізоляція тощо), ґрунтуватися на надцін. (параноїдал.) ідеях, фанатизмі. Ж. породжує Ж., яка згодом проявиться у формі помсти, напр., вияв безсердечності дорослого до влас. батьків, які ображали його в дитинстві, може бути перенес. на інших (якщо винні не доступні). Перш ніж набути яскраво вираж. форми, Ж. проходить шлях розвитку: спочатку проявляється як знущання дітей над рослинами чи тваринами, згодом переростає в акти вандалізму підлітків, ін. форми деструктив. поведінки, аж до мордування людей. До останнього іноді вдаються психічно здорові, але аморал. люди. Перші прояви Ж. з’являються в дітей дошкіл. віку, коли в їхній поведінці переважають егоцентричні тенденції. Об’єктом дит. Ж. стають переважно діти або люди похилого віку, люди з фіз. чи псих. вадами, тварини, які не можуть себе захистити. Серед її причин – сімейні конфлікти, ідентифікація свого морал. ідеалу з культом сили, формування в дитини комплексу неповноцінності, усвідомлення нею влас. низького статусу й ізольованості в системі міжособистіс. стосунків. З приходом до школи Ж. може стати неадекват. реакцією на власні невдачі й проектуватися на вчителя або дітей, яких ставлять за приклад. Ж. може бути реактив. або неспровокованою і застосованою безвідносно до особи потерпілого (напр., терорист. акт). Особлива Ж. є кваліфікац. ознакою злочину (ст. 67 Кримінал. кодексу України), що вказує на високий ступ. сусп. небезпеки особи винного та вчиненого ним злочину. Напр., за ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінал. справах Верхов. Суду України від 14 серпня 2003, умисне вбивство визнають вчиненим з особливою Ж., якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає знач. фіз., псих. чи морал. страждань. Раптова і немотивована Ж. дезорієнтує потерпілу особу, викликає реактивні стани, які позбавляють її здатності адекватно сприймати дійсність і цілеспрямовано захищатися від зловмисника. В осіб, які залишилися живими після ексцесу жорстокого поводження, діагностують посттравмат. псих. розлад.

З погляду семантики поняття «Ж.» можна включити в синоніміч. ряд: безжалісність, безсердечність, злоба, злість, невблаганність тощо. Спроби сформулювати його визначення відомі з давніх часів, зокрема К.-А. Гельвецій вважав Ж. наслідком слабкості й боягузства, Л.-А. Сенека – слабкості й душев. черствості.

Літ.: Ратинов А. Р., Михайлова О. Ю. Жестокость как правовая и нравственно-психологическая проблема // Вопр. борьбы с преступностью. 1985. Вып. 42; Насилие, агрессия, жестокость. 1990; Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Пер. с нем. 1994 (усі – Москва).

С. І. Яковенко

Стаття оновлена: 2009