Жук Андрій Ілліч - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жук Андрій Ілліч

ЖУК Андрій Ілліч (псевд. і крипт.: А. Андрієнко, А. Ільченко, А. Вовчанський, А. Ж., А. Б. та ін.; 01(13). 07. 1880, с. Вовчок, нині с. Вовчик Лубен. р-ну Полтав. обл. – 03. 09. 1968, Відень) – громадсько-політичний і кооперативний діяч, публіцист. Чоловік Г. Жук. Походив зі старовин. козац. роду. Дійс. чл. НТШ (1961). Закін. 3-річну парафіял. школу, надалі займався самоосвітою. Працював писарем, від 1898 – канцелярист Лубен. повіт. земської управи. Під впливом С. Андрієвського, В. Шемета, В. Леонтовича, родини Яновських активно включився в укр. рух, був чл. лубен. нелегал. укр. гуртка, яким керували М. Порш і О. Кірст (1900–01 став первин. орг-цією РУПу). 1901 вмістив першу хронікал. публікацію у «ЛНВ». У тому ж році отримав посаду в статист. бюро Полтав. губ., яке очолював О. Русов, однак незабаром переїхав у м-ко Білопілля (нині місто Сум. обл.), де за протекцією В. Леонтовича працював урядовцем на залізнич. станції. Як політично неблагонадійний призваний до війська, однак 1902 у зв’язку з хворобою комісований. 1903 переїхав до Харкова, намагався створити гурток РУПу серед співроб. залізниці, поширював нелегал. літ-ру. Був заарешт., у жовтні 1904 амністований. Взяв участь у рев. подіях 1905–07 як сільс. агітатор разом з одним із засн. РУПу Д. Антоновичем. 1906 вдруге заарешт. і ув’язнений у Лук’янів. тюрмі в Києві. 1907 разом із чл. ЦК УСДРП В. Винниченком і В. Степанківським вийшов із тюрми під грош. заставу родини Юркевичів, а невдовзі нелегально перейшов кордон із Австро-Угорщиною. 1907–14 мешкав у Львові, працював ред. період. вид. Ревізій. союзу укр. кооперації. Поділяв погляди тієї частини рупівців, які вирішення нац. питання пов’язували зі здійсненням соц. перетворень. Від 1906 – чл. ЦК УСДРП, підтримав політ. лінію М. Порша, який намагався не розривати стосунків УСДРП з РСДРП. Співроб. парт. пресових органів «Гасло» та «Селянин» (1902–03), що виходили в Чернівцях і Львові, «Вільна Україна» (С.-Петербург, 1906), «Слово» (Київ, 1906–07), «Соціал-демократ» (Полтава, 1907), «Боротьба» (1906). У Львові співпрацював із с.-д. вид. «Земля і воля» (1908), був головою Закордон. групи УСДРП Наддніпрянщини (1908–11), співред. парт. часопису «Праця» (1909–10) й одночасно ред. друк. органів Ревізій. союзу укр. кооперації – ж. «Економіст» і «Самопоміч» (1909–14). У 1909 на просвітньо-екон. конгресі т-ва «Просвіта» виступив із програм. рефератом про значення кооперації у визв. змаганнях укр. народу. Чл. управи т-в «Просвіта» та «Сільський господар» (1910–14), співпрацював з їхніми друк. органами «Письмо з “Просвіти”» та «Господарський часопис», також дописував до «Діла» й «Ради». Від 1909 почав підтримувати «ревізіоніст.» течію в УСДРП, ініціював заг.-парт. дискусію про висунення на чільне місце в програмі нац. питання, пошуки союзників у таборі націонал-демократії, пропагував ідею укр. держ. незалежності. 1911 разом зі своїми прихильниками В. Дорошенком, В. Степанківським та О. Назаріївим виключений з УСДРП її лідерами Л. Юркевичем, М. Поршем і В. Винниченком. Відтоді вважав себе продовжувачем надкласових традицій РУПу. Організував нараду наддніпрян. емігрантів, на якій створ. групу «Вільна Україна», що ставила своїм завданням пропаганду ідеї незалеж. України. 1912 заснував Укр. інформ. ком-т, на основі якого з поч. 1-ї світ. війни утворений Союз визволення України. Став секр. і фактич. його керманичем, хоча офіційно був лише чл. проводу, співред. вид. і період. органу – «Вісника Союзу визволення України». Докладав зусиль, щоб громадськість не вважала союз креатурою держ. органів безпеки Австро-Угорщини й Німеччини. Багато зробив для формування з укр. полонених синьожупан. й сірожупан. дивізій. 1914 переїхав до Відня. Чл. Гол. укр. ради (1914–15), Заг. укр. ради від Наддніпрян. України (1915–16), Центр. управи УСС (1915–20). Перебував на дипломат. службі в посольстві Української Держави у Відні. На запрошення посла В. Липинського займався справами укр. військовиків – колиш. полонених рос. армії. 1919 признач. радником МЗС УНР, у тому ж році виконував обов’язки секр. двох нарад голів дипломат. представництв УНР–ЗУНР за кордоном (Відень, 18–22 червня; м. Карлсбад, 6–14 серп.). Наприкінці 1919 увійшов до Укр. нар. партії, що дотримувалася монарх. поглядів. На знак незгоди з політикою С. Петлюри щодо укладання союзниц. угоди з Польщею 1920 пішов у відставку. Деякий час працював референтом диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича, на поч. 1920-х рр. співпрацював із Закордон. центром ЗУНР у Відні. Друкувався у його прес. органах – «Український прапор» (Відень; Берлін, 1920–29) й «Рада» (Львів), дописував до укр. часописів США й Канади. Співзасн. Всеукр. нац. ради, до якої увійшли партії, опозиційно налаштовані до С. Петлюри. Належав до тієї її частини, яка вважала, що відбудова незалеж. України повинна розпочатися з побудови самост. України у межах Галичини. Був співроб. органу партії хліборобів-демократів «Нове слово» (м. Зальцведель). 1922 заснував Ком-т оборони зх.-укр. земель, на сторінках ж. «Визволення» (1923) пропагував ідею галицько-волин. держави. Після 1923 перейшов на радянофіл. позиції, сподіваючись на побудову самост. України націонал-комуністами. 1930 відійшов від актив. політики, повернувся до Львова й обійняв посаду кер. статист. відділу Ревізій. союзу укр. кооперації, що об’єднував понад 3 тис. кооперативів. Співпрацював у період. органах союзу: «Господарсько-кооперативний часопис», «Кооперативна республіка», «Календарець кооператора». Ред. «Кредитової кооперації» (орган Центробанку в Львові), чл. Т-ва укр. кооператорів, що мало стати ідеол. осередком укр. кооп. руху. Спогади й історико-політол. статті у 1930-і рр. друкував у львів. кооп. календарі-альманасі «Дніпро». 1940 таємно перейшов рад.-нім. кордон й оселився на старій віден. квартирі. Актив. діяч укр. віден. громади, її орг-цій. Друкувався у сусп.-політ. періодиці Європи, США й Канади: «Українському віснику» (Берлін), «Краківських вістях» (у часи 2-ї світ. війни), «Вільній Україні», «Українському самостійнику» та «Сучасності». Останні роки життя присвятив дослідж. історії укр. рев. руху поч. 20 ст. Багато його ненадрук. праць про сусп.-політ. життя на Лубенщині кін. 19 – поч. 20 ст., нариси (про діячів укр. руху – В. Доманицького, В. Дорошенка, А. Лівицького, Л. Когута, Ю. Колларда, В. Сімовича, Ю. Сірого та багатьох ін., уривки спогадів, щоденник за 60 р., листування з укр. есдеками й В. Липинським) складають особистий архів. фонд Ж., що зберігається у Канад. нац. архіві в Оттаві.

Пр.: Статистика українських бурс в Галичині. Л., 1911; Українська кооперація в Галичині. Л., 1913; Рятункова акція для Великої України. Л., 1933; Українська кооперація в Польщі. Л., 1934; Як дійшло до заснування «Союзу визволення України» // Календар-альм. «Дніпро» на 1935 р. Л., 1934; Братство тарасівців (Організація українського національного активізму 90-х рр. минулого століття) // Укр. вісн. 1943. № 15(114); Автобіографії ерупістів. Василь Сімович // Вільна Україна. 1954. Ч. 3; Український революційний рух на Донщині в 1904–1905 рр. // Там само; Моя журналістська діяльність. I. На Наддніпрянській Україні, до еміграції (1901–1907) // Укр. самостійник. 1960. № 7–8; Лубенська конституція української держави // Сучасність. 1961. № 11; Пам’яті Миколи Порша (1877–1944) // Там само. 1962. № 1; Автобіографії ерупістів. Аркадій Кучерявенко (1876–1937) // Вільна Україна. 1962. Ч. 35–36; Михайло Русов і його батьки (Роля родини Русових в українському громадському житті) // Там само. 1963. № 6(30), 9(33), 10(34); До історії української політичної думки перед [першою] світовою війною // Harvard Ukrainian Studies. 1985. Vol. 9, № 3–4; Проф. М. Грушевський і Союз визволення України в роках Першої світової війни // Молода нація. 2002. № 3(24).

Літ.: Витанович І. Андрій Жук (Ільченко), кооператор-громадянин. Л., 1938; O. Andriewska. The polities of national identity: Ukrainian Question in Russia, 1904–1912. Harvard, 1991; Жук Ю. Спогади про батька // ПЧ. 1994. Ч. 4; Сніцарчук Л. Жук Андрій // Укр. журналістика в іменах. Л., 1996. Вип. 3; Патер І., Пастушенко Р. Андрій Жук (1880–1968) // Укр. кооператори: Істор. нариси. Кн. 1. Л., 1999; Срібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914–1920). К., 1999; Срібняк І., Соловйова В. Українські військово-санітарні місії в Німеччині та Австро-Угорщині (1918–1920). К., 2000; Осташко Т. А. Жук в добі національно-визвольних змагань // Молода нація. 2002. № 3(24); Гирич І. У тіні В. Липинського (А. Жук як політичний мислитель й дослідник історії визвольного руху) // Там само; Його ж. «Федераліст» очима «самостійника» (до історії написання статті А. Жука «М. Грушевський та СВУ») // Там само; Ясь О. А. Жук у світлі сучасної української історіографії // Там само.

І. Б. Гирич

Стаття оновлена: 2009