Жуков Георгій Костянтинович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жуков Георгій Костянтинович

ЖУ́КОВ Георгій Костянтинович (19. 11 (01. 12). 1896, с. Стрєлковка, нині Калуз. обл., РФ – 18. 06. 1974, Москва) – радянський військовий діяч. Маршал Рад. Союзу (1943). Чотириразовий Герой Рад. Союзу (1939, 1944, 1945, 1956), Герой Монгол. Нар. Респ. (1969), двічі кавалер найвищого рад. військ. ордена «Перемога» (1944, 1945). Під час 1-ї світ. війни – унтер-офіцер (відзначений 2-ма Георгіїв. хрестами), від 1918 – у Червоній армії (ком-р взводу, ескадрону). Брав участь у боях з військами О. Колчака, А. Денікіна, П. Врангеля та придушенні селян. повстання О. Антонова, за що нагородж. орденом Червоного Прапора (1922). Закін. кавалерій. курси (1920), курси вдосконалення команд. складу кавалерії (1925) та вищого начальниц. складу (1930). У 1922–39 пройшов шлях від ком-ра полку до заст. командувача військ. округу. 1939 командував 1-ю армій. групою, яка спільно з монгол. військами розгромила осн. сили япон. 6-ї армії на р. Халхін-Голл. 1940 – командувач військами Київ. особл. військ. округу, в січні–липні 1941 – нач. Генштабу й перший заст. наркома оборони СРСР. Під час 2-ї світ. війни – чл. Ставки Верхов. Головнокомандування, заст. Верхов. Головнокомандувача, перший заст. наркома оборони. Як нач. Генштабу відповідальний за поразку в літній кампанії 1941, як представник Ставки – за розгром Пд.-Зх. фронту. На посадах командувача фронту та координатора дій фронтів брав участь у багатьох перемож. (Ленінгр. оборонна операція 1941, битва під Москвою 1941–42, Сталінгр. битва 1942–43, Курська битва й битва за Дніпро 1943, Проскурів.-Чернів. і Білорус. 1944 та Вісло-Одер. 1945 наступал. операції) і невдалих операціях рад. армії. Серед останніх – Ржев.-Вязем. (втрати – 776 889 осіб) і Ржев.-Сичов. (193 683 особи) операції 1942 та Ржев.-Вязем. операція 1943 (138 577 осіб). Йому були притаманні прямолінійність рішень, жорстокі методи підтримання дисципліни, вимоги виконання оператив. завдань будь-якою ціною. Відзначався недбалим ставленням до людських втрат, за що отримав від солдат прізвисько «катафалк». 8 травня 1945 від імені Верхов. Головнокомандування СРСР прийняв капітуляцію нацист. Німеччини, 24 червня того ж року – парад Перемоги у Москві. Після війни – командувач групи рад. військ і військ. адміністрації у Німеччині, Сухопут. військ, заст. міністра ЗС. 1946 понижений у посаді до командувача Одес. військ. округу через підтримані Й. Сталіним звинувачення у надмір. амбіціях, приписуванні собі керів. ролі у війні та привласненні трофей. майна; від 1948 – командувач Урал. військ. округу. Після смерті Й. Сталіна – перший заст. міністра оборони (1953), міністр оборони і чл. президії ЦК КПРС (1957). У 1954 під його кер-вом відбулися сухопутні військ. навч. на Тоцькому полігоні (побл. с. Тоцьке Оренбур. обл., РФ) із застосуванням атом. бомби, в результаті яких від променевої хвороби померло бл. 30-ти тис. військовослужбовців. Підтримав М. Хрущова у змові проти Л. Берії (1953) та протистоянні з групою В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова (1957). У тому ж році знятий з посади міністра через звинувачення у спробах насадити культ влас. особи й вивести ЗС з-під парт. контролю, від 1958 – у відставці. 1969 у Москві вперше опубл. його 2-том. «Воспоминания и размышления», які багаторазово перевидавалися різними мовами. Прах Ж. розміщений у Кремлів. стіні на Красній площі.

Літ.: Карпов В. Маршал Жуков. Опала. Москва, 1994; Соколов Б. В. Неизвестный Жуков: портрет без ретуши в зеркале эпохи. Минск, 2000; Исаев А. Георгий Жуков: Последний довод короля. Москва, 2006.

І. І. Дерейко, О. Є. Лисенко

Стаття оновлена: 2009