Жураковський Анатолій Євгенович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жураковський Анатолій Євгенович

ЖУРАКО́ВСЬКИЙ Анатолій Євгенович (04. 03. 1897, Москва – 15. 10. 1937, ст. Ведмежа Гора, Карелія, РФ) – священик, громадський діяч. Син Євгена, брат Геннадія Жураковських. Представник Істинно-Православ. Церкви. Навч. на істор.-філол. ф-ті Ун-ту св. Володимира (Київ, 1915–16). 16 серпня 1920 рукопоклад. у сан священика, служив у с. Червона Гірка (нині Макарів. р-н Київ. обл.). Від 1921 – настоятель церкви Марії-Маґдалини (домова церква Маріїн. дит. притулку, закрита у серпні 1922), від вересня 1922 – храму Реліг.-просвітн. т-ва. До громади св. Марії-Маґдалини, що мала актив. громад. характер, входили піаністка А. Артоболевська, фітопатолог Д. Вердеревський, патологоанатом М. Сауляк-Савицька, дочка генерала В. Опацька, лікар-терапевт Г. Косткевич та ін. Навесні 1922 на диспуті проти теософів Ж. прочитав публ. доповідь «Христос і ми»; взяв участь у диспуті «Наука й релігія», що тривав три вечори в актовому залі Ун-ту та Опер. театрі. 4 квітня 1923 був заарешт., за звинуваченням у контррев. агітації висланий до м. Краснококшайськ (нині Йошкар-Ола, Респ. Марій-Ел, РФ) разом із настоятелем Києво-Печер. лаври Єрмогеном (Голубєвим). До Києва вони повернулися у листопаді 1924. У цей час громада збирала пожертвування на користь в’язнів, видавала рукопис. альманах «Первопуток» (1925). Ж. не підтримав Декларацію митрополита Сергія 1927. 14 жовтня 1930 заарешт. удруге, притягнутий до слідства за справою «Всесоюз. центру Істинно-Православ. Церкви». 3 вересня 1931 засудж. до розстрілу, вирок замінено на 10 р. концтаборів. Покарання відбував у Свір. таборах, від жовтня 1932 – на Соловках, від 1934 – на Белбалткомбінаті (у Вигозері, Тунгуді та Надвойцях). 14 жовтня 1937 ув’язн. утретє, засудж. до роз-стрілу. Реабіліт. 1989. Ж. залишив чималу богослов. спадщину. В Ун-ті написав розвідку «Жозеф де Местр и Константин Леонтьев». Опублікував низку статей у ж. «Христианская мысль» (1916–17), зокрема «К вопросу о вечных муках», «Тайна любви и таинство брака», «Из дум о братстве в Церкви», «Литургический канон теперь и прежде: К вопросу о церковной реформе» (вид. окремою книгою – Москва, 2005). Видат. пам’яткою православ. гомілетики є проповіді Ж. (понад 70), проте після 2-го арешту жодної не збереглося. У засланні 1923 написав есе «Иуда» (опубл. у ж. «Синопсис», К., 2001, ч. 4–5); окремі його твори виходили у самвидаві. Збереглася також серія прижиттєвих машинопис. копій писань, оправлених у картонні, мистецьки оформлені обкладинки у вигляді книжечок. У списках поширювали листи Ж. до парафіян. Відомі також його вірші 1914–17 та 1932–36. Дослідж. історії церк. громади, очолюваної Ж., провадили після повернення з ув’язнень її членів у рамках напівлегал. приват. ініціативи. Таким чином зібрано й надруковано проповіді, 2-том. зб. «Из писем и воспоминаний». Без відома громадівців один із комплектів листування опубл. у кн. «Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию» (Paris, 1984). О. Міхеєва уклала ілюстров. манускрипт «Воспоминания о церкви Святой Равноапостольной Марии Магдалины» (1978), у якому широко використала матеріали альманаху «Первопуток».

Літ.: Осипова И. И. «Сквозь огнь мучений и воду слез…»: Гонения на Истинно-Православную Церковь. Москва, 1998; I. Semenenko-Basin, P. Procenko. Anatolij Zurakovskij. Milano; Roma, 1999; Білокінь С. Розгром київського єпархіального управління 1923 року // КС. 1999. № 1; Його ж. Світоч // Синопсис. 2000. Ч. 1; Из наследия священника Анатолия Жураковского // Там само. 2000. Ч. 2–3; Проценко П., Семененко-Басин И. Священник Анатолий Жураковский: Возрождение во время катастрофы // Там само. 2001. Ч. 4–5; S. Merlo. Sviluppo persecuzione di una fraternita // S. Merlo. All’ombra delle cupole d’oro. Milano, 2005; Білокінь С. О. Анатолій Жураковський і київські йосифляни: Докум. дослідж. К., 2008.

С. І. Білокінь

Стаття оновлена: 2009