Кременчук - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кременчук

КРЕМЕНЧУК – місто обласного значення Пол­тавської області, райцентр. Місь­кі р-ни: Автозаводський і Крюківський. Знаходиться на Дніпрі (більша частина на лівому бере­зі, менша, колишнє смт Крюків, – на правому), за 115 км від обл. центру та за 290 км від Києва. Пл. 96 км2. Насел. 234 073 особи (2001, складає 99,0 % до 1989), переважно українці. Залізнич. вузол, Кременчуцький річковий порт. На тер. К. і його околиць виявлено поселення неоліту, енео­літу, доби бронзи, курган скіф. часу. У 1870-х рр. на березі Дніпра знайдено скарб сріб. рим. монет. Офіц. датою заснування міста вважається 1571, коли польс. король Август Сиґізмунд ІІ підписав універсал про необхідність спорудження в уро­чищі Кременчук фортеці для охо­рони Придніпров’я від набігів крим. татар і контролю запороз. козаків. 1634–35 над її зміцненням працював франц. військ. інж. Ґ. де Боплан. У 2-й пол. 18 ст. Кременчуц. фортеця втратила своє значення та занепала.

Переважна більшість дослідників стверджує, що назва міста походить від тюрк. слова «кермен­чик» – «невелика фортеця». За ін. версіями – від тюрк. «кер» («кир»), що означає пагорб; від імені козака Кременя. Жит. бра­ли участь у повстанні Я. Острянина 1637–38, Визв. війні під про­водом Б. Хмельницького. 1649–61 – сотенне м-ко Чигирин., 1667–1764 – Миргород. полків. 1661–66 – центр Кременчуц. полку. 1663 зруйнований рос.-козац. загонами на чолі з І. Брю­­ховецьким. Від поч. 1720-х рр. тут існувала рос. застава, від 1754 – митниця. 1764 К. увійшов до складу Новорос. губ., від наступ. року став її центром. 1784–89 – центр Катеринослав. намісництва, 1789–96 – у складі Градиз. пов., 1796–1802 – повіт. місто Малорос., від 1802 – Полтав. губ. 1784 під час епідемії чуми в місті провадив дослідж. д-р медицини Д. Суцинський. Наприкінці 18 ст. засн. канат., свічк., миловар., декілька цегел. і шкіряних з-дів, відбувалося 3 ярмарки на рік. Під час рос.-ту­рец. війни 1787–91 К. був важливим центром суднобудування. 1791 споруджено зброй. з-д. У 19 ст. місто розвивалося пере­важно як торг. і транзит. центр, у ньому мешкала значна кількість євреїв і росіян (переважно старообрядців). 1850 відкрито па­роплавне сполучення, 1872 збудовано міст через Дніпро та прокладено залізницю.

На поч. 20 ст. працювала низка млинів, крупорушок, пивовар., медовар., винокур., сукон., деревооброб., тютюн. з-дів. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1859 діяли 6 молитов. шкіл, повіт., 3 парафіял. і євр. уч-ща, 2 жін. пансіони; 1893 – реал., міське та 5 початк. уч-щ, жін. г-зія, тех. залізничне уч-ще, 3 церк.-парафіял. школи, 6 пра­вослав., 3 єдиновір., лютеран. церкви, костел, 2 синагоги; 1939 – 22 заг.-осв. школи, 8 технікумів; 15 клубів, кінотеатр, 7 кіноустановок, 39 б-к, драм. театр; 6 лі­ка­рень, 16 поліклінік і амбулаторій. 1932–34 функціонував мед., 1940–41 – пед. ін-ти. 1920–22 – центр Кременчуцької губернії, 1923–30 – Кременчуцької округи, від 1930 – місто спец. підпоряд­кування Хар­ків., потім – Полтав. (від 1939 – райцентр) обл.

До 2-ї світ. війни у К. найбільшу частку становило євр. насел. Зокрема 1928 євреї складали 46 %, укра­їнців нараховувалося 43,9 %, мешкало також 8,3 % росіян. Від 3 верес­ня 1941 до 29 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. У цей час тут розташовувалося кілька концтаборів. Нацисти вби­ли 97 тис. військовополонених і жит. міста, вивезли на примус. роботи до Німеччини бл. 10 тис. осіб. У 1950–60-х рр. К. перетворився на потуж. пром. центр (нафтопереробка, машинобудування, сталеваріння, с.-г. перероблення тощо). 1959 уве­дено в експлуатацію перший агрегат Кременчуцької ГЕС. 1773 меш­кало 789, на поч. 19 ст. – бл. 9,4 тис., 1859 – 19 259, 1897 – 63 007, 1916 – 78 649, 1923 – 51 411, 1926 – 57 331, 1928 – 64 180, 1939 – 89 723, 1942 – 31 818, 1959 – 86 569, 1964 – 121 000, 1967 – 136 000, 1979 – 209 616, 1981 – 215 000 осіб.

Нині серед провід. підпр-в – «АвтоКрАЗ», Кременчуцький авто­складальний завод, Кременчуцький завод дорожніх ма­шин, Кременчуцький завод тех­­нічного вуглецю, Кременчуцький колісний завод, Кременчуцький нафтопереробний завод, Кременчуцький сталеливарний завод, Крюківський вагонобудівний завод; «Ізумруд ЛТД», Кременчуцька кондитерська фабрика, Кременчуцький лікеро-горілчаний завод, «Кремен­чук­м’ясо», Кременчуц. комбінат хлібопродуктів, Кременчуц. хлі­бо­комбінат, Кременчуц. міськ­молокозавод; Кременчуц. трикотажна ф-ка, Кременчуц. шкір­завод. У К. – Вагонобудування Український науково-дослідний інститут, ін-т «Міськбудпроект»; Кременчуцький національний університет ім. М. Остроградського, Кременчуцький льот­ний коледж, пед. уч-ще, мед. коледж, вище профес. уч-ще № 7, технікум залізнич. транс­порту, 23 заг.-осв. школи, 3 ліцеї, 2 г-зії, колегіум, вечірня школа, навч.-вихов. об’єднан­ня, станція юних техніків, центри наук.-тех. і екол.-натураліст. творчостей учнів. молоді, 2 міжшкіл. навч.-вихов. комбінати, приват­на школа «АДА», євр. навч.-вихов. комплекс, школа-інтернат; місь­кий Палац культури, Центр куль­­тури і дозвілля, Палац культури ім. І. Котлова, 3 муз. школи, художня школа, 2 централіз. біб­ліотечні системи для дорослих і дітей (20 філій), 2 місь­кі художні галереї, 3 відділ. твор. нац. спілок України, Кременчуць­кий краєзнавчий музей; 5 міських і 1 дит. лікарні, центр здо­ров’я, обл. підпорядкування – шпиталь інвалідів Великої Віт­чизн. війни, лікув.-фізкультур., наркол., онкол., протитуберкульоз., пси­хоневрол., шкірно-ве­нерол. дис­пансери, СЕС, станція переливання крові, дезінфекц. станція, будинок дитини, дит. психоневрол. санаторій. Виходять газети «Вісник Кременчука», «Кременчуцька панорама», «Кременчуцький машинобудівник», «Кремінь», «Автограф», «Ав­­то­КрАЗ», «Вагонобудівник», «Ін­формаційний бюлетень», «Мета­­лург», «Нафтохімік», «Правильний вибір», «Програма плюс», «Теле­­графъ». За межами міста стали відомими нар. колективи: цирк «Юність», ансамблі – пісні і танцю «Славутич», бального танцю «Вік­­торія», «Сузір’я», естрад. тан­­цю «Дансінг-шанс», хор ім. П. Оче­­наша та ін.

Діють реліг. громади УПЦ КП, УПЦ МП, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, свідків Єгови, юдеїв. 2001 створ. регіон. ланд­шафт. парк «Кременчуцькі плав­ні», до складу якого увійшли заказники місц. значення – «О-в Стрілечий-ІІ» і «О-в Стрілечий-ІV» – та ландшафт. заказник заг.-держ. значення Білецьківські плавні. Охороняються також місц. значення пам’ятки приро­ди: комплексна «Міський сад» (1924–97 – парк «Залізничників») та геологічна «Скеля-гранітний кар’єр». Є парк «Придніпровський». У місті – 58 пам’я­ток арх-ри та містобудування, зокрема жін. г-зія (до 1866, 1901, нині штабні будинки льотного коледжу), Олександрів. реал. уч-ще (1878, нині навч. корпус льотного коледжу), залізничне тех. уч-ще (1903, нині технікум залізнич. транспорту), притулок для хлопчиків купця Г. Чуркіна (1910, нині ПТУ № 26), нар. семи­комплексне початк. уч-ще (1914, нині дит. муз. школа № 1), будинки фабриканта Н. Рабіновича (кін. 19 ст., нині центр стандартизації, метрології та сертифіка­ції), купця Г. Чуркіна (1902, нині відділення «Райффайзен банку Аваль»), купця Немеця (1905, нині шкірно-венерол. диспансер), поліцмейстера О. Казачека (нині міський відділ охорони здоров’я), Шапошникова (ни­ні дит. комбінат), кондитера Си­лаєва (нині офіс. будинок, усі – поч. 20 ст.), готелі «Вікторія» (до 1884, нині житл. будинок) та «Пальміра» (кін. 19 ст., нині відділ. освіти Автозавод. р-ну), ко­місаріат. комісія (5 будинків, кін. 18 – поч. 19 ст., нині військ. скла­ди), комплекс гол. штабу інспек­тора резерв. кавалерії та поселення військ (3 осн. корпуси, 1844–52, нині військ. шпиталь), казарми 35-го Брян. піхот. полку (кін. 19 ст., нині військ. частина), церква Успіння Божої Матері (1877), костел (1910, нині церква св. Миколая), держ. банк (1900, нині відділення «Укрсоцбанку»), повіт. земство (1910, нині житл. будинок), вежа ансамблю Ново­рос. губерн. присутствен. місць (до 1787, нині клуб і б-ка військ. шпиталю), 2 водонапірні башти (поч. 20 ст.), клуб (нині Палац культури) ім. І. Котлова (1927).

Встановлено пам’ятники Т. Шев­ченку, А. Макаренку, комсомоль­цям 1920–30-х рр., матросам Дніпров. флотилії, меморіал жерт­вам війн і воїнам 2-ї світ. війни, пам’ятні знаки жертвам голодомору та сталін. репресій, воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, 10-й річниці Незалежності України, стелу на честь 400-річчя К. Серед видат. уродженців – етнограф, славіст О. Котляревський (1837–81), мовознавець, фольклорист, чл.-кор. С.-Пе­тербур. АН, дійс. чл. НТШ П. Житецький, фахівець у галузі філософ. проблем біоло­гії та її історії, чл.-кор. АН СРСР С. Микулинський, теплотехнік, акад. АН УРСР О. Кремньов, фа­­хівець у галузі механіки, акад. АН УРСР П. Супруненко, матеріалознавець, фахівець у галузі зварювал. вироб-ва, акад. НАНУ К. Ющенко, літературознавець, акад. НАНУ В. Дончик, радіо­еколог, акад. НААНУ Б. Прістер, економіст, чл.-кор. АН Білорусі Д. Дронов, фахівці у галузі механіки П. Андрусенко, С. Богомо­лов, фахівець у галузі радіотех­ніки С. Віглін, астрофізик Б. Герасимович, фахівець у галузі фізико-хімії та технології скла І. Китайгородський, фізик Г. Лю­барський, фахівець у галузі вагонобудування А. Радзіховський, фахівець у галузі буд-ва В. Реут, біохімік В. Вендт, фітоценолог-геоботанік Г. Дохман, зоологи Д. Шапіро, М. Шарлемань, лікар-педіатр В. Балабан, лікар, біохімік А. Бишевський, лікар-епі­деміолог І. Давидова, лікар-гігі­єніст Л. Лєкарев, лікар-психіатр Л. Мірельзон, лікар-стоматолог І. Новик, лікар-гастроентеролог О. Самсон, акушер-гінеколог О. Ставська, вет. лікар В. Шаблій, мовознавець М. Бобирьова, пра­­вознавець С. Ландкоф, історики І. Петерс, А. Санцевич; письмен­­ники Д. Вишневський, В. Ейс­монт, Е. Казакевич, В. Подольський, Б. Чичибабін, письменник, художник Ю. Логвин; архітектори Р. Ґеґарт, І. Заїченко, Ф. Мазуленко, Л. Теплицький; мистецтвознавець Я. Затенаць­кий; художники Є. Крендовський (1810–76), О. Литовченко (1835–90), В. Литвиненко (нар. художник УРСР), Л. Воловик, Є. Евенбах, Б. Карпов, К. Ковтурман, Мане-Кац, В. Мусіяка, А. Рєзни­ченко, М. Стецюра, О. Харків, скульптори Л. Блох, Я. Ражба, О. Юрченко, художник, скульп­тор О. Дяченко, писанкарка, мо­дельєр С. Дейсун; актор, антре­пренер, драматург Г. Ашкаренко, актриса М. Валійська, диригент, композитор С. Аркін, співаки В. Дідковський, М. Дулова, брати диригент, нар. арт. УРСР Олег і піаніст, концертмейстер, засл. діяч мист-в України Ігор Рябови, артистка балету, нар. арт. УРСР А. Гавриленко, баяніст, нар. арт. України С. Грінченко, засл. арт. УРСР – актор П. Аведиков, танцюристка, хореограф Л. Вернигор, артист балету, балетмейстер Ю. Карлін, засл. діячі мист-в УРСР – композитор І. Віленський, диригент О. Він­ницький, виконавець на нар. інструментах М. Геліс; церк. діяч Іона (І. Мірошниченко); дипломат В. Соловей; тренер А. Дмитренко (кульова стрільба), спортс­мени М. Баранов, Д. Саблін (оби­два – веслування на байдар­ках і каное), О. Білоконь (метання диска та штовхання ядра), Д. Пояцика (бокс), В. Ржаксинський (велоспорт), Н. Ткаченко (сучасне п’ятиборство); Герої Рад. Союзу О. Блувштейн, Е. Гот­ліб, В. Крупський, М. Молочников, П. Приходько, Ю. Таптунов, І. Ткаченко, О. Халаменюк. К. від­відували Т. Шевченко, І. Котляревський, Є. Гребінка, М. Лисен­ко, М. Гоголь, О. Пушкін, В. Жуковський, Катерина ІІ, М. Кутузов. Кременчуц. дивізією коман­дував О. Суворов. Тяжко поранений у Кінбур. бою він всю зиму та весну 1788 лікувався в кременчуц. шпиталі. 1911 у К. почав творчу діяльність артист естради, нар. арт. СРСР Л. Утьосов. З містом пов’язані життя та діяльність письменників Дем’яна Бєдного, І. Виргана, А. Головка, В. Заліського, І. Ізгура, В. Кузьмича, О. Кацая, І. Шевченка, пе­дагогів А. Макаренка та О. Сухомлинського, грузин. поета Бе­сікі (18 ст.), історика, літературознавця П. Бодянського (1809–67), художника П. Петрашіва (1738–72), архітектора А. Вишин­ського, композитора М. Колачевського, промисловця, Героя Соц. Праці І. Приходька, легкоатлета В. Кисельова, космонав­та, двічі Героя Рад. Союзу О. Ле­онова, Героїв Рад. Союзу М. Ба­ля, М. Гугніна, С. Конюхова, Й. Корольова, С. Фаткіна, М. Ци­плухіна, В. Чижова, С. Шпаковського.

Літ.: Николайчик Ф. Город Кременчук. С.-Пе­тербург, 1891; Евселевский Л. И., Пустовит П. Н. Кременчуг: Путеводитель. Х., 1985; Євселевський Л. І. Кременчуччина у ХІХ – на початку ХХ ст. Кременчук, 1996; Литвиненко А. К., Лу­кашова А. Н. Кременчуг финансовый. 1571–1941 гг. Кременчуг, 1999; Іванченко О. М., Осташко О. І. Герої Кременчуччини. Кременчук, 2000; Лукашова А. Н., Евселевский Л. И. Улицами старого Кременчуга. Кременчуг, 2001; Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування до 1764 р. К., 2004; Кременчуку – 435 років: Мат. наук.-практич. конф. Кременчук, 2006.

Ю. М. Перепелятник

Стаття оновлена: 2014