Кременчук

КРЕМЕНЧУК — місто обласного значе­н­ня Пол­тавської області, райцентр. Місь­кі р-ни: Автозаводський і Крюківський. Знаходиться на Дніпрі (більша частина на лівому бере­зі, менша, колишнє смт Крюків, — на правому), за 115 км від обл. центру та за 290 км від Києва. Площа 96 км². Насел. 234 073 особи (2001, складає 99,0 % до 1989), пере­важно українці. Залізнич. вузол, Кременчуцький річковий порт. На тер. К. і його околиць виявлено поселе­н­ня неоліту, енео­літу, доби бронзи, курган скіф. часу. У 1870-х рр. на березі Дні­пра зна­йдено скарб сріб. рим. монет. Офіц. датою заснува­н­ня міста вважається 1571, коли польс. король Август Сиґізмунд ІІ під­писав універсал про необхідність спорудже­н­ня в уро­чищі Кременчук фортеці для охо­рони Придні­провʼя від набігів крим. татар і контролю запороз. козаків. 1634–35 над її зміцне­н­ням працював франц. військ. інж. Ґ. де Боплан. У 2-й пол. 18 ст. Кременчуц. фортеця втратила своє значе­н­ня та занепала.

Пере­важна більшість дослідників стверджує, що назва міста походить від тюрк. слова «кермен­чик» — «невелика фортеця». За ін. версіями — від тюрк. «кер» («кир»), що означає пагорб; від імені козака Кременя. Жит. бра­ли участь у пов­стан­ні Я. Острянина 1637–38, Визв. війні під про­водом Б. Хмельницького. 1649–61 — сотен­не містечко Чигирин., 1667–1764 — Миргород. полків. 1661–66 — центр Кременчуц. полку. 1663 зруйнований рос.-козац. загонами на чолі з І. Брю­­ховецьким. Від поч. 1720-х рр. тут існувала рос. за­става, від 1754 — митниця. 1764 К. уві­йшов до складу Новорос. губ., від на­ступ. року став її центром. 1784–89 — центр Катеринослав. намісництва, 1789–96 — у складі Градиз. пов., 1796–1802 — повіт. місто Малорос., від 1802 — Полтав. губ. 1784 під час епідемії чуми в місті провадив дослідж. д-р медицини Д. Суцинський. На­прикінці 18 ст. засн. канат., свічк., миловар., декілька цегел. і шкіряних заводів, від­бувалося 3 ярмарки на рік. Під час рос.-ту­рец. війни 1787–91 К. був важливим центром суднобудува­н­ня. 1791 споруджено зброй. завод. У 19 ст. місто роз­вивалося пере­­важно як торг. і транзит. центр, у ньому мешкала значна кількість євреїв і росіян (пере­важно старообрядців). 1850 від­крито па­роплавне сполуче­н­ня, 1872 збудовано міст через Дні­про та прокладено залізницю.

На поч. 20 ст. працювала низка млинів, крупорушок, пивовар., медовар., винокур., сукон., деревооб­роб., тютюн. заводів. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1859 діяли 6 молитов. шкіл, повіт., 3 парафіял. і євр. училища, 2 жін. пансіони; 1893 — реал., міське та 5 початк. училищ, жін. г-зія, тех. залізничне училище, 3 церк.-парафіял. школи, 6 пра­вослав., 3 єдиновір., лютеран. церкви, костел, 2 синагоги; 1939 — 22 заг.-осв. школи, 8 технікумів; 15 клубів, кінотеатр, 7 кіно­установок, 39 б-к, драм. театр; 6 лі­ка­рень, 16 поліклінік і амбулаторій. 1932–34 функціонував мед., 1940–41 — пед. ін­ститути. 1920–22 — центр Кременчуцької губернії, 1923–30 — Кременчуцької округи, від 1930 — місто спец. під­поряд­кува­н­ня Хар­ків., потім — Полтав. (від 1939 — райцентр) обл.

До 2-ї світової війни у К. найбільшу частку становило євр. насел. Зокрема 1928 євреї складали 46 %, укра­їнців нараховувалося 43,9 %, мешкало також 8,3 % росіян. Від 3 верес­ня 1941 до 29 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. У цей час тут роз­ташовувалося кілька концтаборів. Нацисти вби­ли 97 тис. військовополонених і жит. міста, вивезли на примус. роботи до Німеч­чини бл. 10 тис. осіб. У 1950–60-х рр. К. пере­творився на потуж. пром. центр (нафтопереробка, машинобудува­н­ня, сталеварі­н­ня, с.-г. пере­робле­н­ня тощо). 1959 уве­дено в екс­плуатацію перший агрегат Кременчуцької ГЕС. 1773 меш­кало 789, на поч. 19 ст. — бл. 9,4 тис., 1859 — 19 259, 1897 — 63 007, 1916 — 78 649, 1923 — 51 411, 1926 — 57 331, 1928 — 64 180, 1939 — 89 723, 1942 — 31 818, 1959 — 86 569, 1964 — 121 000, 1967 — 136 000, 1979 — 209 616, 1981 — 215 000 осіб.

Нині серед провід. під­приємств — «АвтоКрАЗ», Кременчуцький авто­­складальний завод, Кременчуцький завод дорожніх ма­шин, Кременчуцький завод тех­­нічного вуглецю, Кременчуцький колісний завод, Кременчуцький нафтопереробний завод, Кременчуцький сталеливарний завод, Крюківський вагонобудівний завод; «Ізумруд ЛТД», Кременчуцька кондитерська фабрика, Кременчуцький лікеро-горілчаний завод, «Кремен­чук­мʼясо», Кременчуц. комбінат хлібо­продуктів, Кременчуц. хлі­бо­комбінат, Кременчуц. міськ­молокозавод; Кременчуц. трикотажна ф-ка, Кременчуц. шкір­завод. У К. — Вагонобудува­н­ня Український науково-дослідний ін­ститут, ін­ститут «Міськбуд­проект»; Кременчуцький національний університет ім. М. Остро­градського, Кременчуцький льот­ний коледж, пед. училище, мед. коледж, вище профес. училище № 7, технікум залізнич. транс­­порту, 23 заг.-осв. школи, 3 ліцеї, 2 гімназії, колегіум, вечірня школа, навч.-вихов. обʼ­єд­нан­ня, станція юних техніків, центри наук.-тех. і екол.-натураліст. творчостей учнів. молоді, 2 між­шкіл. навч.-вихов. комбінати, приват­на школа «АДА», євр. навч.-вихов. комплекс, школа-інтернат; місь­кий Палац культури, Центр куль­­тури і до­зві­л­ля, Палац культури ім. І. Котлова, 3 муз. школи, художня школа, 2 централіз. біб­ліотечні системи для дорослих і дітей (20 філій), 2 місь­кі художні галереї, 3 від­діл. твор. нац. спілок України, Кременчуць­кий крає­знавчий музей; 5 міських і 1 дит. лікарні, центр здо­ровʼя, обл. під­порядкува­н­ня — шпиталь інвалідів Великої Віт­чизн. війни, лікув.-фізкультур., наркол., онкол., протитуберкульоз., пси­хоневрол., шкірно-ве­нерол. дис­пансери, СЕС, станція пере­лива­н­ня крові, дезінфекц. станція, будинок дитини, дит. психоневрол. санаторій. Виходять газети «Вісник Кременчука», «Кременчуцька панорама», «Кременчуцький машинобудівник», «Кремінь», «Авто­граф», «Ав­­то­КрАЗ», «Вагонобудівник», «Ін­формаційний бюлетень», «Мета­­лург», «Нафтохімік», «Правильний вибір», «Про­грама плюс», «Теле­­­графъ». За межами міста стали ві­домими нар. колективи: цирк «Юність», ансамблі — пісні і танцю «Славутич», бального танцю «Вік­­торія», «Сузірʼя», естрад. тан­­цю «Дансінг-шанс», хор ім. П. Оче­­наша та ін.

Діють реліг. громади УПЦ КП, УПЦ МП, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, свідків Єгови, юдеїв. 2001 створ. регіон. ланд­шафт. парк «Кременчуцькі плав­ні», до складу якого уві­йшли заказники місц. значе­н­ня — «О-в Стрілечий-ІІ» і «О-в Стрілечий-ІV» — та ландшафт. заказник заг.-держ. значе­н­ня Білецьківські плавні. Охороняються також місц. значе­н­ня памʼятки приро­ди: комплексна «Міський сад» (1924–97 — парк «Залізничників») та геологічна «Скеля-гранітний карʼєр». Є парк «Придні­провський». У місті — 58 памʼя­ток архітектури та містобудува­н­ня, зокрема жін. гімназія (до 1866, 1901, нині штабні будинки льотного коледжу), Олександрів. реал. училище (1878, нині навч. корпус льотного коледжу), залізничне тех. училище (1903, нині технікум залізнич. транс­порту), притулок для хлопчиків купця Г. Чуркіна (1910, нині ПТУ № 26), нар. семи­комплексне початк. училище (1914, нині дит. муз. школа № 1), будинки фабриканта Н. Рабіновича (кін. 19 ст., нині центр стандартизації, метрології та сертифіка­ції), купця Г. Чуркіна (1902, нині від­діле­н­ня «Райф­файзен банку Аваль»), купця Немеця (1905, нині шкірно-венерол. диспансер), поліц­мейстера О. Казачека (нині міський від­діл охорони здоровʼя), Шапошникова (ни­ні дит. комбінат), кондитера Си­лаєва (нині офіс. будинок, усі — поч. 20 ст.), готелі «Вікторія» (до 1884, нині житл. будинок) та «Пальміра» (кін. 19 ст., нині від­діл. освіти Автозавод. р-ну), ко­місаріат. комісія (5 будинків, кін. 18 — поч. 19 ст., нині військ. скла­ди), комплекс гол. штабу інспек­тора резерв. кавалерії та поселе­н­ня військ (3 осн. корпуси, 1844–52, нині військ. шпиталь), казарми 35-го Брян. піхот. полку (кін. 19 ст., нині військ. частина), церква Успі­н­ня Божої Матері (1877), костел (1910, нині церква св. Миколая), держ. банк (1900, нині від­діле­н­ня «Укрсоцбанку»), повіт. земство (1910, нині житл. будинок), вежа ансамблю Ново­рос. губерн. присутствен. місць (до 1787, нині клуб і бібліотека військ. шпиталю), 2 водонапірні башти (поч. 20 ст.), клуб (нині Палац культури) ім. І. Котлова (1927).

Встановлено памʼятники Т. Шев­ченку, А. Макаренку, комсомоль­цям 1920–30-х рр., матросам Дні­пров. флотилії, меморіал жерт­вам війн і воїнам 2-ї світової війни, памʼятні знаки жертвам голодомору та сталін. ре­пресій, воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, 10-й річниці Незалежності України, стелу на честь 400-річчя К. Серед видат. уродженців — етно­граф, славіст О. Котляревський (1837–81), мово­знавець, фольклорист, чл.-кор. С.-Пе­тербур. АН, дійс. чл. НТШ П. Житецький, фахівець у галузі філософ. про­блем біо­ло­гії та її історії, чл.-кор. АН СРСР С. Микулинський, теплотехнік, академік АН УРСР О. Кремньов, фа­­хівець у галузі механіки, академік АН УРСР П. Супруненко, матеріало­знавець, фахівець у галузі зварювал. виробництва, академік НАНУ К. Ющенко, літературо­знавець, академік НАНУ В. Дончик, радіо­­еколог, академік НААНУ Б. Прістер, економіст, чл.-кор. АН Білорусі Д. Дронов, фахівці у галузі механіки П. Андрусенко, С. Богомо­лов, фахівець у галузі радіотех­ніки С. Віглін, астрофізик Б. Герасимович, фахівець у галузі фізико-хімії та технології скла І. Китайгородський, фізик Г. Лю­барський, фахівець у галузі вагонобудува­н­ня А. Радзіховський, фахівець у галузі будівництва В. Реут, біо­хімік В. Вендт, фітоценолог-геоботанік Г. Дохман, зоологи Д. Шапіро, М. Шарлемань, лікар-педіатр В. Балабан, лікар, біо­хімік А. Бишевський, лікар-епі­деміолог І. Давидова, лікар-гігі­єніст Л. Лєкарев, лікар-психіатр Л. Мірельзон, лікар-стоматолог І. Новик, лікар-гастроентеролог О. Самсон, акушер-гін­еколог О. Ставська, вет. лікар В. Шаблій, мово­знавець М. Бобирьова, пра­­во­знавець С. Ландкоф, історики І. Петерс, А. Санцевич; письмен­­ники Д. Вишневський, В. Ейс­монт, Е. Казакевич, В. Подольський, Б. Чичибабін, письмен­ник, художник Ю. Логвин; архітектори Р. Ґеґарт, І. Заїченко, Ф. Мазуленко, Л. Теплицький; мистецтво­знавець Я. Затенаць­кий; художники Є. Крендовський (1810–76), О. Литовченко (1835–90), В. Литвиненко (нар. художник УРСР), Л. Воловик, Є. Евенбах, Б. Карпов, К. Ковтурман, Мане-Кац, В. Мусіяка, А. Рєзни­ченко, М. Стецюра, О. Харків, скульптори Л. Блох, Я. Ражба, О. Юрченко, художник, скульп­тор О. Дяченко, писанкарка, мо­дельєр С. Дейсун; актор, антре­­пренер, драматург Г. Ашкаренко, актриса М. Валійська, диригент, композитор С. Аркін, спів­аки В. Дідковський, М. Дулова, брати диригент, нар. арт. УРСР Олег і піаніст, концерт­мейстер, засл. діяч мистецтв України Ігор Рябови, артистка балету, нар. арт. УРСР А. Гавриленко, баяніст, нар. арт. України С. Грінченко, засл. арт. УРСР — актор П. Аведиков, танцюристка, хорео­граф Л. Вернигор, артист балету, балет­мейстер Ю. Карлін, засл. діячі мистецтв УРСР — композитор І. Віленський, диригент О. Він­ницький, виконавець на нар. інструментах М. Геліс; церк. діяч Іона (І. Мірошниченко); дипломат В. Соловей; тренер А. Дмитренко (кульова стрільба), спортс­мени М. Баранов, Д. Саблін (оби­два — веслува­н­ня на байдар­ках і каное), О. Білоконь (мета­н­ня диска та штовха­н­ня ядра), Д. Пояцика (бокс), В. Ржаксинський (велоспорт), Н. Ткаченко (сучасне пʼятиборство); Герої Рад. Союзу О. Блувштейн, Е. Гот­ліб, В. Крупський, М. Молочников, П. Приходько, Ю. Таптунов, І. Ткаченко, О. Халаменюк. К. від­­відували Т. Шевченко, І. Котляревський, Є. Гребінка, М. Лисен­ко, М. Гоголь, О. Пушкін, В. Жуковський, Катерина ІІ, М. Кутузов. Кременчуц. дивізією коман­дував О. Суворов. Тяжко поранений у Кінбур. бою він всю зиму та весну 1788 лікувався в кременчуц. шпиталі. 1911 у К. почав творчу діяльність артист естради, нар. арт. СРСР Л. Утьосов. З містом повʼязані життя та діяльність письмен­ників Демʼяна Бєд­ного, І. Виргана, А. Головка, В. Заліського, І. Ізгура, В. Кузьмича, О. Кацая, І. Шевченка, пе­дагогів А. Макаренка та О. Сухомлинського, грузин. поета Бе­сікі (18 ст.), історика, літературо­знавця П. Бодянського (1809–67), художника П. Петрашіва (1738–72), архітектора А. Вишин­ського, композитора М. Колачевського, промисловця, Героя Соц. Праці І. Приходька, легко­атлета В. Кисельова, космонав­та, двічі Героя Рад. Союзу О. Ле­онова, Героїв Рад. Союзу М. Ба­ля, М. Гугніна, С. Конюхова, Й. Корольова, С. Фаткіна, М. Ци­плухіна, В. Чижова, С. Шпаковського.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю