Журналістика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Журналістика

ЖУРНАЛІ́СТИКА – форма громадсько-політичної діяльності, спрямована на забезпечення населення актуальною інформацією через пресу, радіо і телебачення. Ж. як наука вивчає закони літ.-публіцист. творчості, розробляє методи орг-ції період. вид., радіо- і телепередач, а також систему періодики – газети, журнали, альманахи, вісники, збірники тощо. Первісно терміном «Ж.» позначали збірку журналів, згодом – видання, що виходили періодично. Однією з перших газет у Європі стала опублікована 1605 у м. Страсбурґ (Франція) «Relation aller Fürnemmen and gedenckwürdigen Historien», першим успіш. щоден. англомов. вид. – британ. г. «The Daily Courant» (1702–35). На укр. землях своєрід. різновидом неперіод. вид. були універсали гетьмана І. Виговського (1657–59), які, окрім наказів і розпоряджень, містили поточні новини. Зародження рос. Ж. пов’язують із виходом 1702 відповідно до указу Петра І г. «Ведомости». Укр. Ж. виникла на поч. 19 ст. і досить швидко набула великого громад.-культур. значення. Оскільки укр. землі на той час входили до складу Рос. й Австр. імперій, то укр. періодика була переважно регіон. і мала культурно-просвітн. характер. Лише деякі, зокрема «Літературно-науковий вісник», «Діло», «Рада», висвітлювали життя на всіх укр. етніч. землях. Першим укр. період. вид. на укр. теренах у складі Австр. імперії став 1848 друк. орган Гол. руської ради у Львові – часопис «Зоря Галицька» (наклад 4 тис. прим.), на укр. землях у складі Рос. імперії – засн. 1905 В. Шеметом г. «Хлібороб». Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. укр. Ж. представляли І. Франко, М. Павлик, Леся Українка, П. Грабовський, В. Стефаник, Є. Чапленко, С. Єфремов, С. Подолинський та ін. Із винайденням фотографії та кінематографа у 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. з’явилися фото- й кіножурналістика, у 1920-х рр. – радіожурналістика, від 1940-х рр. – тележурналістика. З часом у демократ. країнах Ж. перетворилася в інструмент сусп. контролю та вагому складову громадянського суспільства. За допомогою засобів масової інформації журналісти впливають на громад. думку як стан масової свідомості й тим самим сприяють реалізації цілей суб’єктів соц. інтересів. Це дало підстави назвати Ж. четвертою владою, поруч із законодав., виконав. і судовою (термін вперше використав Т. Карлейль, хоча іноді авторство приписують Ж.-Ж. Руссо). У колиш. СРСР ЗМІ перебували під жорстким парт. контролем, їхніми гол. функціями було не об’єктивне інформування громадськості, а агітація, що мала забезпечувати згуртування нар. мас навколо комуніст. ідей, рішень партії. Газети, журнали і радіо, а пізніше телебачення як найважливіші джерела інформації, були дієвими засобами рад. пропагандист. системи. Нині Ж. покликана сприяти формуванню, утвердженню та захисту національного інформаційного простору. Її поділяють: за фаховістю – на профес. і непрофес.; за способом інформування – на пресову (газетно-журнал.), телевізійну, радійну, інтернетну (інтернет-видання), агентську (для інформ. агентств), фотогр. (таблоїди), кінематогр. (кінохроніка, кіножурнал, кінопрограма); за сферою розповсюдження – на місц., заг.-нац., міжнар.; за темат. спрямуванням – на політ., соц., екон., ділову, аграрну, спорт., наук., мед., реліг., культурну, військ., правничу та ін.; за джерелом отримання прибутків – на комерц. та некомерц. (для громад., держ., реліг. орг-цій). Жанри Ж.: інформ. (хроніка, замітка, інтерв’ю, некролог, звіт, репортаж, прес-опитування), аналіт. (кореспонденція, коментар, стаття, лист, рецензія, огляд, бесіда, рейтинг), художньо-публіцист. (есе, нарис, пасквіль, фейлетон, памфлет, епітафія), шоу-жанр (анекдот, пародія, гра, конкурс, шоу-експеримент, шоу-розслідування, реаліті-шоу, інтерактивні матеріали). За типами розрізняють цифр., паперову, звукову, зображал., зображал.-звукову Ж. Найпоширенішими методами роботи є журналіст. дослідж. (журналіст опрацьовує переважно відкриті джерела інформації) і розслідування (шукає закриті дані). Журналіст. розслідування у демократ. сусп-вах нерідко стають резонансними, призводять до відставки високопосадовців, членів урядів. Натомість в недемократичних сусп-вах журналісти зазнають переслідувань, їм забороняють в’їзд до країн, а іноді чинять фіз. розправу. Саме завдяки принцип. позиції укр. журналістів Ґонґадзе справа набула розголосу й сусп. резонансу не лише в Україні, а й за кордоном, що змусило владу активізувати її розслідування. Для України діяльність декого з журналістів була знаковою, так Ґ.-Р. Джонс чи не вперше розповів світові про геноцид 1930-х рр. в Україні – Голод,голодомор 1932–33. Натомість його колега В. Дюранти залишився в історії Ж. як особа, що дезінформувала світ. громадськість про події 1920–30-х рр. в СРСР.

Проблеми Ж. досліджує журналістикознавство, що включає теорію Ж. та її історію. Остання вивчає розвиток інформац. діяльності від зародження до наших днів, охоплюючи все розмаїття як друкованих, так і електронних ЗМІ. Теорія Ж. – наука, що вивчає сутність і специфіку Ж., її місце в структурі сусп-ва і сусп. свідомості, її функції, засади, методи та природу журналіст. творчості, шляхи аналізу окремих явищ та журналіст. процесу загалом. Постання теорії Ж. пов’язують із виникненням у 20 ст. журналіст. освіти. Свого часу на Зх. створ. низку цікавих теорем. концепцій Ж., але через відсутність комунікац. каналів між двома протилежними ідеолог. системами на теренах СРСР теорія Ж. була вкрай заполітизованою. В Україні осн. завдання Ж.: вироблення нових підходів до традиц. проблем, вивчення зх. досвіду їхнього розв’язання та адаптації його до укр. дійсності. Після проголошення незалежності України 1991 виникла нагальна потреба у формуванні влас. інформ. простору й розбудові нац. Ж. як одного із гол. елементів демократ. сусп-ва. Прийняття низки законодав. актів про пресу забезпечило широкі права редакціям і журналістам, відбулися відчутні структурні й темат. зміни, ідеол. переорієнтація період. видань. Переважна кількість друк. видань в Україні виходить рос. мовою, бл. 30 період. вид. – мовами нац. меншин: болгар. (г. «Роден край»), угор. (г. «Kárpáti Igari Szó»), румун. (г. «Concordia», «Curicrul Yucrainean», ж. «Ceptentrion literar»), грец. (г. «Эллины Украины»), кримськотатар. (г. «Йылдыз», «Къырым», «Къырым седасы», «Янъы дунья», ж. «Йылдызчыкъ», «Къасевет»), нім. (г. «Німецький канал»), вірмен. (г. «Арагац»), на івриті та ідиш (г. «Єврейські вісті»). Цю пресу зосереджено у місцях компакт. проживання нац. меншин. Від кін. 1990-х рр. внаслідок несприятливої екон. ситуації, зниження життєвого рівня насел., високих цін на папір, послуги зв’язку й поліграфії помітно зменшилися наклади багатьох видань. На цьому тлі г. «Сільські вісті», «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Киевские ведомости», ж. «Жінка», «Дім, сад, город» мають порівняно високі наклади – від 200 до 400 тис. прим. Серед засн. видань – комерц. структури, приватні особи, наук. та наук.-вироб. установи, органи держ. упр. та громад. орг-ції. Більшість вид. із заг.-держ. та зарубіж. сферами розповсюдження (54 %) засн. недерж. структурами. У місц. пресі держ. вид. становлять 62 %. Осн. темою багатьох газет і журналів стало нац. відродження, конституц. буд-во демократ. держави, розвиток правових, екон. і духов. засад незалеж. України. Зросла кількість і якість друк. ЗМІ, які висвітлюють питання екон. реформ, ринк. відносини, приватизацію, підприємниц. діяльність, порушують питання соц. захисту населення. Співвідношення між держ. і недерж. друк. ЗМІ засвідчує початок становлення в Україні демократ. громадян. сусп-ва. Більшість укр. журналістів є чл. Журналістів України Національної спілки та низки міжнар. журналіст. орг-цій, зокрема Міжнар. федерації журналістів, The International Association for Media and Communication Research, BBC World Service Trust, Journalists for Human Rights, Transparency International, Міжнар. недерж. орг-ції захисту прав людини «Reporters Without Borders» («Репортери без кордонів»), остання, засн. 1985 у Парижі, слідкує за станом свободи слова у світі, бореться з цензурою, виступає за звільнення журналістів, які перебувають в ув’язненні через профес. діяльність. За дослідж. цієї орг-ції та Міжнар. федерації журналістів, найнебезпечнішими для журналістів є періоди воєн та виборів. За даними орг-ції «Репортери без кордонів», 2009 у світі загинуло 76 журналістів, зокрема 13 – у Мексиці, 9 – у Сомалі, 7 – у Пакистані, 6 – у РФ. Орг-ція щорічно оприлюднює Індекс свободи слова – рейтинг країн за рівнем дотримання принципів свободи преси, в якому Україна 2008 посіла 87-е м. серед 173-х країн. Питання історії, теорії та практики Ж. в Україні висвітлені в працях А. Москаленка, В. Здоровеги, Г. Вартанова, Д. Прилюка, Д. Григораша, Ю. Лазебника, В. Качкана, О. Мукомели, М. Тимошика, В. Різуна, Ю. Шаповала та ін.

Літ.: Прилюк Д. Теорія і практика журналістської творчості. К., 1973; Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. Л., 1974; Москаленко А. Сучасна журналістика. К., 1988; Шаповал Ю. Поетика телевізійної журналістики. К., 2003; Здоровега В. Про журналістику і журналістів: Статті, есе, виступи, діалоги. Л., 2004; Різун В. Основи журналістики у відповідях і заувагах. К., 2004; Шаповал Ю. Феномен журналістики: Проблеми теорії. Р., 2005; Його ж. Національна журналістика: У 2-х т. Л., 2006.

М. Г. Верьовко

Журналістська етика (Ж. е.) – правила та норми поведінки, яких повинні дотримуватися всі, хто причетний до збирання, оброблення та розповсюдження масової інформації. Осн. діяльність журналіста спрямована на задоволення права аудиторії отримувати достовірну й повну суспільно значиму інформацію для вироблення орієнтирів у сучас. світі. Це передбачає, що він має право на доступ до джерел інформації й зберігати їх у таємниці (якщо вони того вимагають), а також право на критику. Профес. діяльність журналіста пов’язана з конфіденційністю: отримавши доступ до певної закритої інформації, не можна передавати її третім особам без згоди інформатора. За недотримання конфіденційності журналіст може бути притягнений до адм. чи кримінал. відповідальності у суд. порядку. У різних країнах журналісти мають різний обсяг прав на поширення інформації. Напр., уряд Великої Британії прийняв більшу кількість законопроектів про юрид. відповідальність за розголошення інформації, ніж Конгрес США. У деяких країнах особливо жорстко поводяться з журналістами (Зімбабве, Конґо). Оскільки журналіст є посередником між владою та сусп-вом, його обов’язком є чесне, об’єктивне, точне й збалансоване висвітлення дій, рішень влади, вчинків окремих осіб. Особливо це важливо у представленні думки пересіч. громадян, які не мають прямого доступу до офіц. документів та засідань влад. інституцій. Незважаючи на те, що журналіст має право дотримуватися влас. думки, він не може нав’язувати її іншим, тому повинен бути чесним, незаанґажованим під час збирання й висвітлення фактів та поглядів (розмежовують виклад фактів і журналіст. коментар). Якщо журналіст пише на контроверсійні теми, аудиторія має право знати точки зору осн. фігурантів події. Брутал. порушенням Ж. е. та журналіст. стандартів є вигадування й підлаштування фактів під визначені висновки. Небезпечною в інформ. повідомленні є прихов. реклама («джинса»). Після розпаду СРСР пресу позбавлено офіц. цензури; 2004 в Україні завдяки протестам журналістів і нар. невдоволенню усунено неофіц. цензуру з боку держави, проте залишилася цензура власника. Виявилося, що це обмеження прав журналістів інколи набуває більш жорстких та суворих форм, оскільки журналіст виконує замовлення власника, за що отримує гроші. Нині часто преса бере участь у «війні компроматів», керуючись інтересами не аудиторії, а власника чи замовника. Унаслідок цього в укр. Ж. виникла проблема морал. характеру – пріоритет вигоди, прибутку; тому цілком закономірно, що мас-медіа перетворюються з джерела інформації на засіб заробляння грошей, що з часом може призвести до повної бульваризації преси. Журналіст відповідальний за свої слова насамперед перед сусп-вом, оскільки впливає на зміни в громад. настроях. Він має ретельно перевіряти інформацію (принаймні, у двох незалеж. джерелах); у разі подання помилк. відомостей їх одразу необхідно відкрито визнати та спростувати. Візуал. матеріали повинні бути реал., а не постановоч. характеру (обов’язковим є посилання на архівні матеріали). Невід’єм. рисою справж. Ж. є культура мови (зокрема неприпустимо широко використовувати жарґонізми, елементи ненорматив. лексики). Особливої уваги надають висвітленню проблем, які можуть викликати упередженість стосовно певних груп людей (окремої особи) за ознаками раси, національності, статі (або статевих уподобань), мови, реліг. переконань тощо. Потрібно пильнувати, щоб не стати й одночасно не зробити героїв своїх матеріалів жертвами негатив. стереотипів. Потурання низьким смакам, акцентування на сенсаціях, смерті, сексі, скандалах призводять до втрати медіа ролі інформ. орієнтира.

Літ.: Іванов В. Ф., Сердюк В. Є. Журналістська етика: Підруч. 3-є вид. К., 2008.

В. Ф. Іванов

Журналістська освіта (Ж. о.) – сукупність фахових знань у галузі Ж. У ВНЗах різних країн готують журналістів і вивчають Ж. як соц. явище. Водночас багато профес. журналістів не навчалися Ж. спеціально. Нині в Україні бл. 50-ти центрів підготовки журналіст. кадрів: Ін-т журналістики Київ. ун-ту, Львів., Дніпроп., Харків., Сх.-укр. (Луганськ), Таврій. (Сімферополь), Ужгород., Волин. (Луцьк) ун-ти, Київ. ун-т культури і мист-в, Київ. ун-т театру, кіно і телебачення, Київ. військ.-гуманітар. ін-т, Таврій. гуманітарно-екол. ін-т (Сімферополь), Львів. академія сухопут. військ та ін. Ж. о. надають за освіт.-кваліфікац. рівнями: «бакалавр», «спеціаліст» та «магістр» (осн. спеціальності – «видавн. справа та редагування», «реклама і зв’язки з громадськістю»); діють аспірантура та докторантура. Ступ. канд. і д-рів наук здобувають за напрямами: «політ. культура та ідеологія», «теорія та історія соц. комунікацій», «теорія та історія Ж.», «теорія та історія видавн. справи і редагування», «прикладні соц.-комунікац. технології», «соц. інформатика», «соц. комунікація». Осн. дисципліни у системі Ж. о.: теорія масової комунікації, теорія Ж., журналіст. фах, журналіст. етика, медіа-право, історія Ж. Серед профіл. видань – ж. «Журналіст України».

Літ.: Різун В. В. Ідея журналістської освіти в контексті дискурсу про університет. Лг., 2004.

В. В. Різун

Стаття оновлена: 2009