Евакуація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Евакуація

ЕВАКУА́ЦІЯ (лат. evacuatio, від evacuo – спорожнюю) – вивезення людей, тварин і матеріальних цінностей з місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха; поранених, хворих, полонених, трофеїв, а також іншого майна у тил; відведення військ з районів, зайнятих раніше. У медицині терміном «Е.» позначають видалення з окремого органа чи організму загалом якихось речовин.

Евакуаційні заходи австрійського та російського урядів на українських землях у роки Першої світової війни

Уперше евакуац. заходи під час Першої світової війни на укр. землях застосувала австр. влада у Галичині й на Буковині. Швидкий наступ рос. військ у ході Галицької битви примусив місц. австр. адміністрацію терміново організувати вивезення в тилові р-ни людей і матеріал. цінностей (хоча з-ди, напр., нафтоперероб. у Дрогобичі, здебільшого законсервовували сподіваючись на швидке повернення, а також через брак часу та недостатню кількість вагонів). Невдалий для Австро-Угорщини поч. воєн. дій спричинив появу на її тер. числен. біженців та евакуйованих із Галичини та Буковини (серед українців переважали не біженці, а планово евакуйовані виселенці та інтерновані). До проведення таких планових заходів австр. владу спонукала низка обставин: по-перше, необхідність примус. переселення осіб, політ. переконання яких були пророс. або ж сумнівними; по-друге, воєнні оперативні плани передбачали насильне виселення насел. цілих р-нів із театру бойових дій; по-третє, госп. розрахунки вимагали задоволення зростаючого попиту на робочу силу в роки війни. Розмах переселен. процесів із Галичини, Буковини і Боснії та небезпека втрати контролю із боку уряд. структур над потоком біженців змусили австро-угор. МВС негайно приступити до орг-ції спец. таборів для воєн. виселенців. Уже 10 серпня 1914 при віден. магістраті створ. Центр. представництво опіки над біженцями з Галичини та Буковини, а також підготовлено інструкцію «Релігійний, соціально-політичний, культурно-гуманітарний зміст опіки над біженцями з Галичини та Буковини», згідно з якою осн. роботу з розміщення та обов’язк. працевлаштування воєн. біженців повинні проводити ті крайові політ. уряди, на чиїй тер. знаходилися переселенці. На поч. січня 1915 уряд визнав Укр. ком-т допомоги, очолюваний Ю. Романчуком, держ. структурою й надав йому фінанс. підтримку (тижневий бюджет бл. 20-ти тис. крон). З поч. нового наступу рос. військ (т. зв. Брусилов. прорив 1916, див. О. Брусилов) в Австро-Угорщині з’явилися ще дві орг-ції, які займалися допомогою укр. біженцям і фінансувалися з держ. бюджету: Ком-т опіки над біженцями з Буковини (лише в плановому порядку з Буковини в австр. табори вивезено бл. 30-ти тис. осіб усіх національностей) та Укр. крайовий ком-т допомоги для біженців. Відповідно до внутр.-політ. ситуації в країні уряд при орг-ції переселен. таборів намагався враховувати нац. фактор і створювати по можливості однонац. табори, зокрема для українців виділено табори у Вольфсберзі, Ґмюнді та Гредізі. Українці перебували і в змішаних таборах у Оберголлябруні (з румунами) та Хоцені (з поляками). Уряд намагався забезпечити переселенців усім необхідним: табори мали цегляні будівлі, влас. водопровід, каналізацію з хім. очищенням води, автономну електр. мережу, хлібопекарні, лікарняні бараки і навіть рентґен. апарати. Відкривали нац. школи, театри, видавали газети. Грош. допомога біженцям становила 48–60 крон щомісячно на особу. Натомість він практично за безцінь використовував робочу силу, сконцентров. у переселен. таборах, напр., лише в Ґмюнді підписали контракти чи були примусово вивезені на найрізноманітніші роботи 1915 – 16 890 чоловіків і 16 800 жінок, 1916 – 8540 чоловіків і 8675 жінок, 1917 – 5680 чоловіків і 6880 жінок. Загалом у 1914 – 1-й пол. 1917 затрати на виділення щомісяч. грош. допомоги укр. біженцям, утримання їхніх переселен. таборів і фінансування культ.-осв. потреб склали бл. 69-ти млн крон. На відміну від виселенців, для інтернованих (політично неблагонадій. українців із Галичини й Буковини) на нових місцях їхнього проживання влада не створювала належ. побут. умов. Окрім того, інтернування супроводжувалося безконтрол. насиллям з боку місц. органів влади. 8 серпня 1914 галиц. намісництво видало розпорядження про превентив. арешт політично підозрілих москвофілів, однак досить швидко такі арешти перетворили в масовий терор проти багатьох українців Австро-Угорщини (за підрахунками І. Нагаєвського у Галичині вбито бл. 36-ти тис. укр. цивіл. осіб). Для інтернованих українців Галичини й Буковини організовані окремі концентрац. табори у Зх. Австрії, найбільший серед яких – Талергоф (бл. 5-ти тис. заарештованих, зокрема бл. 500 священиків). Восени 1916 розпочали другу масову хвилю інтернування укр. насел. у концентрац. табори (лише у Талергоф – понад 2 тис. осіб). Умови для проживання в таких таборах були надзвичайно важкими – від голоду, холоду, інфекц. захворювань у них загинуло бл. 2-х тис. осіб.

Після успіш. наступу нім. та австро-угор. військ у ході Горлиц. битви 1915 до проведення евакуац. заходів вдалася рос. влада. Лише з Галичини у Росію виїхало (чи вивезено) бл. 100 тис. осіб через різні причини: намагання рос. командування залишити після себе пустку, що знайшло відображення у відповід. розпорядженнях; організоване виведення цивіл. насел. з р-ну бойових дій та артилер. обстрілів; побоювання покарання за співпрацю з рос. органами влади та перехід у православ’я. Осн. центром евакуйованих із Галичини москвофілів у Росії наприкінці 1915 стало м. Ростов-на-Дону (бл. 6-ти тис. представників інтелігенції і учнів, а також значна кількість селян). Як і австро-угор. адміністрація у Галичині роком раніше, рос. військ.-адм. органи проводили інтернування політично неблагонадійних (т. зв. закладників) у внутр. губернії імперії. У зв’язку із наступом австро-угор. і нім. військ навесні–влітку 1915 відповідні евакуац. заходи почали проводити вже й на тер. Волин. і Поділ. губерній. На поч. червня 1915 вище рос. командування віддало наказ, згідно з яким залишена тер. повинна бути звільнена від насел. і усього, що могло становити певну цінність для ворога. З практич. боку це означало масове виселення людей, особливо чоловіків у віці 17–45 р., вивезення або знищення продовол. запасів разом із посівами зерн. культур. Дедалі більші видатки з держ. скарбниці для підтримки біженців, з одного боку, та небезпека заселення нім. колоністами обезлюднених земель, з ін., зумовили пригальмування політики переселень. Зі стабілізацією фронту восени 1915 інтенсивність переселен. потоків різко зменшилася. На тер. всієї Рос. імперії наприкінці 1916 нараховувалося понад 3 млн біженців і вигнанців (на укр. землях – більше 1-го млн). Займаючись переселеннями, царський уряд намагався водночас проводити політику «вдосконалення» нац. структури насел., перемішуючи людей різних національностей з метою прискорення їхньої асиміляції. Надзвичайно гостро стояла проблема забезпечення біженців. Значну допомогу їм надали різноманітні громад. благодійні орг-ції: Всерос. земський союз, Всерос. союз міст, Ком-т великої княжни Тетяни Миколаївни, «Галицко-русское благотворительное общество», іноз. благодійні орг-ції (ком-т «Великобританія – Польщі і Галичині») та ін.

Е. спричинила значні екон. проблеми в укр. губерніях Рос. імперії. Вся залізнична мережа зх. напряму була розрах. на наступал. дії рос. армії – з наближенням до зх. кордону пропускна спроможність залізнич. магістралей зростала. Коли ж величезні вантажопотоки довелося спрямувати у зворот. напрямі, на лінії Петроград (нині С.-Петербург)–Харків–Севастополь, де пропускна спроможність залізнич. магістралей втричі менша, ніж у прикордон. смузі, на залізнич. станціях повсюди виникали затори. Велика кількість біженців і вигнанців з прифронт. регіонів посилила і без того знач. розлад руху на залізницях, спричинений відступом рос. військ на широкому фронті влітку 1915 й Е. з прифронт. губерній пром. устаткування, адм. установ, навч. і культур. закладів тощо. Загалом із тер. Царства Польського та Прибалтики вивезено бл. 680-ти підпр-в, із них кожне шосте (18 %) опинилося на укр. землях, серед останніх – Деміїв. снаряд. з-д (існував у Києві до 1918). За даними Гол. упр. залізниць, для біженців і евакуйов. вантажів виділено 100–115 тис. вагонів, зокрема наприкінці 1915 залізничну ст. Харків повністю загромадили галиц. вузьколінійні (залізнична колія у Рос. імперії була ширшою за австро-угор.) вагони з устаткуванням евакуйов. підпр-в. Окрім цього, з тер. Правобереж. України вивозили хлібні та цукр. запаси, велику рогату худобу (ВРХ) й ін. вантажі. Тільки для Е. з цього регіону селекц. станцій і сорт. буряк. насіння знадобилося 1500 товар. вагонів. Е. у великих обсягах пром. і с.-г. продукції остаточно дестабілізувала роботу залізнич. мережі. Протягом кількох місяців вантажообіг перебував у хаотич. стані – тисячі евакуйов. вагонів із вантажами, які часто не мали документал. супроводу, місяцями подорожували з однієї магістралі на ін. Унаслідок закриття прямих напрямів залізнич. руху вагони відправляли окруж. шляхами, що призводило до надмір. пробігу перевіз. засобів. Безладдя на транспорт. магістралях загострило паливну кризу в економіці: якщо у травні 1915 вивезено 121 млн пудів мінерал. палива з Донец. бас., то у вересні й жовтні – відповідно 73,6 і 79,1 млн пудів. Оскільки видобуток вугілля тримався на рівні бл. 130-ти млн пудів, а у жовтні піднявся навіть до 148-ми млн пудів, на шахтах почали накопичуватися запаси мінерал. палива (станом на 1 листопада 1915 – 115 млн пудів). Вугілля не витримувало тривалого зберігання у гігант. буртах і загоралося. Цей рік, з огляду на евакуац. заходи царського уряду, став надзвичайно несприятливим і для скотарства Правобереж. України. Оскільки існувала загроза окупації її тер., земства вели інтенсивну закупівлю худоби для потреб армії, а також переправляли її через Дніпро до Харківщини і далі. Лише в організованих формах евакуйовано бл. 1-го млн ВРХ. За даними Мін-ва землеробства, заг. зменшення поголів’я худоби в губерніях Правобереж. України наприкінці 1915 сягнуло 25 %, в окремих місцевостях – 50 %. Найбільших втрат зазнало скотарство Волині. До кін. 1915 губерн. земством та інтендант. заготівельниками закуплено у насел. 100 тис. волів, корів і бугаїв, евакуац. комісіями – ще бл. 70-ти тис. Загалом до кін. 1915 губернія втратила 450 тис. голів ВРХ (54 % усього дорослого поголів’я): втрати волів – 85 %, бугаїв – 73 %, корів – 47,5 %. Затяж. відступ рос. військ спричинив паніку серед тих, хто займався вирощуванням свиней, оскільки їх неможливо перегнати на далекі відстані. У Київ. губ. 1915–16 кількість свиней скоротилася на 58,5 %. Те саме відбувалося у Поділ., Волин. і навіть Черніг. губ., хоча остання розташовувалася на Лівобереж. Україні. Війна й спричинені нею уряд.евакуац. заходи завдали великих втрат усім галузям тваринництва укр. губерній.

Літ.: Документально-художня проза про Першу світову війну. Лц., 1994; Попик С. Українці в Австрії 1914–1918. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни. К.; Чц., 1999; Сердюк О. Біженство в Україні під час Першої світової війни // Проблеми історії України 19 – поч. 20 ст. 2002. Вип. 4; Заполовський В. Буковина в останній війні Австро-Угорщини. 1914–1918. Чц., 2003; Реєнт О., Сердюк О. Перша світова війна і Україна. К., 2004.

О. П. Реєнт

Евакуаційні заходи урядів УРСР і СРСР на території УРСР у роки Другої світової війни

Вторгнення військ нацист. Німеччини та її союзників на тер. СРСР 22 червня 1941 у ході Другої світової війни виявилося несподіваним для кер-ва СРСР. Лише 24 червня 1941 ЦК ВКП(б) і РНК СРСР затвердили постанову про створення Ради з евакуації, згідно з якою новий орган проводив свої рішення через відповідні бюро і ком-ти при наркоматах, відомствах та через уповноважених на місцях. 26 червня 1941 в УРСР організована Респ. комісія з евакуації на чолі з заст. голови РНК УРСР Д. Жилою. 27 червня 1941 з’явилася постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про порядок вивезення й розміщення людських контингентів та цінного майна». Першочерг. переміщенню в глибокий тил підлягали підпр-ва, що виробляли продукцію стратег. значення, сировина, комплектуючі деталі, напівфабрикати, продукти харчування, техніка, с.-г. збіжжя, реманент і худоба; першочерг. Е. серед цивіл. насел. – компарт.-рад. номенклатура та молодь призовного віку. 16 липня 1941 Раду з евакуації очолив 1-й секр. ВЦРПС М. Шверник. 30 червня 1941 РНК СРСР ухвалила мобілізац. госп. план на 3-й квартал. Е. продуктив. сил стала важливою складовою перебудови економіки країни на воєн. лад, елементом стратег. оборони. Все, що не можна було вивезти, підлягало знищенню. Завдання стежити за тим, наскільки ретельно знищене майно та все ін., що ворог може використати у боротьбі проти Червоної армії, покладено на органи НКВС. Значну увагу в цьому плані приділено Е. київ. підпр-в та установ, у першу чергу з-дів «Арсенал», «Більшовик», «Ленін. кузня», «Укркабель», авіац., верстатобуд., ім. Артема та ін. Загалом із Києва вивезено устаткування 197-ми пром. об’єктів. Згідно з планом значну кількість вантажопотоку з УРСР передбачалося вивезти на сх. узбережжя Чорного моря через мор. порт в Одесі, однак цьому перешкоджали дії нім. авіації. Евакуац. роботи також ускладнили встановлення за наказом військ. командування в акваторії неподалік порту мінних полів (на деякий час це навіть повністю паралізувало функціонування порту) й переведення кер-ва Чорномор. пароплавства до м. Ростов-на-Дону. Транспорт. флот незадовільно забезпечувався пальним, тех. матеріалами, харч. продуктами, а головне – озброєнням, залишаючись без належ. прикриття з повітря, що спричинило значні втрати в людях і вантажах. Незважаючи на труднощі, морем вивезено 139 тис. т устаткування (залізницею – 51 тис. т). 7 серпня 1941 Рада з евакуації ухвалила рішення про вивезення пром. підпр-в Правобереж. України, 18 серпня Держ. ком-т оборони СРСР видав розпорядження про порядок Е. з Лівобереж. України. В стислі терміни демонтовано й вивезено устаткування 16-ти об’єктів Наркомату чорної металургії, 4-х – Наркомату серед. машинобудування, 8-ми – Наркомату земел. справ, Дніпродзержин. рай. електростанції, Криворіз. та ін. електростанцій. За 7–10 днів робітники й інж.-тех. персонал демонтували, завантажили та вивезли устаткування металург. з-дів ім. Петровського (Дніпропетровськ) й ім. Дзержинського (Дніпродзержинськ), Нікопол. коксохім. і Пд.-труб. з-дів, гірничоруд. підпр-в (загалом 99 тис. вагонів). Щодня відправляли на Сх. по 800–900 вагонів із майном, сировиною, матеріалами запоріз. індустр. гігантів. На підготовку до вивезення й для вантаж. робіт на «Запоріжсталі» задіяли 9 тис. осіб. Е. в Харкові розпочалася після відповід. розпорядження Держ. ком-ту оборони СРСР від 16 вересня 1941. До 20 жовтня з Харків. трактор. з-ду вивезено 3745 верстатів і 4673 фахівці, а з усіх 34-х великих підпр-в відправлено 320 ешелонів з устаткуванням і матеріалами та 26 тис. осіб обслуговуючого персоналу. Надзвичайно стислі терміни визначено для Е. індустр. бази Донбасу. На переміщення Макіїв. і Сталін. металург. з-дів, Мушкетів., Рутченків. і Сталін. коксохім. підпр-в, Харциз. труб., Макіїв. трубозварюв. з-дів відведено 4–5 діб, Маріуп. металург. комбінату та супутніх об’єктів – 3 доби. Зволікання з поч. Е., враховуючи швидкий наступ нім. військ, спричинило значні втрати. На підпр-вах Донбасу залишилося багато придат. до використання механізмів, апаратури, вироб. ліній. Для їх знищення армій. командування створювало підривні диверсійні групи. Загалом зі Сталін. (нині Донец.) обл. вдалося вивезти 4060 вагонів з устаткуванням, матеріалами та людьми. У Ворошиловгр. (нині Луган.) обл. Е. відбулася більш планомірно, що дало змогу до грудня 1941 вивезти 7810 вагонів з пром. обладнанням і перебазувати 11 трестів вугіл. пром-сті. Із тер. УРСР вивезено устаткування 40-а об’єктів чорної металургії. За неповними даними, з Київ., Микол., Одес., Дніпроп., Запоріз., Полтав., Черніг., Харків., Сталін. і Ворошиловгр. обл. углиб СРСР переміщено 550 індустр. об’єктів (190 союз. і 360 респ. підпорядкування). Крім того, для виконання оборон. та буд. робіт із тер. УРСР вивезено 24 буд. орг-ції (15 тис. робітників й інж.-тех. персоналу). Однак здійснити Е. пром. підпр-в у повному обсязі не вдалося. Авіація противника завдавала постій. ударів по транспорт. вузлах і магістралях, великих індустр. центрах, портах, переправах. Пріоритетність військ. перевезень спричинила гострий дефіцит рухомого складу для власне евакуац. заходів. Не завжди узгоджено діяли різні відомства й наркомати. Вимагаючи здійснювати вип. воєн. продукції навіть у прифронт. смузі, кер-во СРСР зводило до мінімуму можливості своєчас. демонтажу, завантаження та перевезення устаткування й сировини з багатьох підпр-в воєн. пром-сті. Усе, що не встигали вивезти, знищували або виводили з ладу, зокрема у Кривому Розі, Нікополі, Донбасі висаджено в повітря багато механізмів, затоплено велику кількість забоїв, завалено стволи рудників і шахт. Інструменти, вузли, апаратуру, що залишалися, закопували або знищували. Евакуйоване на Урал та в ін. р-ни СРСР устаткування монтували на нових майданчиках або у цехах місц. підпр-в.

Важливою складовою евакуац. заходів стало вивезення матеріал. ресурсів с. госп-ва. Із тер. зх. областей вдалося евакуювати лише незначну кількість с.-г. збіжжя та худоби. На Правобережжі Е. с. госп-ва розпочалася в липні. Відповідно до постанови Держ. ком-ту оборони СРСР від 16 липня 1941 худобу колгоспів і радгоспів заплановано перегнати у Саратов., Сталінгр. (нині Волгогр.) і Ростов. обл. РФ, Калмиц. АРСР, Актюбин. і Зх.-Казахстан. обл. Казахстану; трактори з УРСР передбачено розмістити в Куйбишев. (нині Самар.), Саратов., Сталінгр. обл. РФ. Наркомат земел. справ УРСР розробив план Е. худоби, маршрути руху трактор. й автомоб. парку. За завданням ЦК КП(б)У колектив Дніпров. пароплавства та будівельники придніпров. р-нів по всій нижній і серед. течіях Дніпра та по Десні звели 46 переправ. Е. техніки та худоби відбувалася влас. ходом, із с.-г. механізмів знімали двигуни й ін. деталі. З Правобережжя на лівий берег Дніпра переправлено 4498 тракторів, 680 комбайнів, 690 автомашин, 750 двигунів із комбайнів. Ушкоджену техніку, непридатну для Е., знищували. Швидкий наступ нім. частин зірвав плани переміщення с.-г. техніки з Кіровогр., Вінн. і пд. обл. (з Одещини змогли вивезти всього 242 трактори), натомість на Лівобережжі до 1 жовтня 1941 з 484-х МТС 333 відправили свою техніку вглиб країни. До 15 листопада 1941 МТС Лівобережжя з наявних 34 467-ми тракторів евакуювали 25 814, з них за межі УРСР – 18 252, тоді як МТС Правобережжя евакуювали лише 2050 тракторів. До Червоної армії передано 5500 тракторів, ін. орг-ціям – 3800, залишено в садибах МТС несправними – 6500. Однак не вся техніка, евакуйована з УРСР, вціліла – частина, що йшла своїм ходом, зламалася в дорозі, частину було залишено через відсутність пального. Вивезена до кін. 1941 техніка спочатку сконцентров. у Курс. (5374 трактори), Воронез. і Ростов. (14 579 тракторів) областях. Проте значну її частину, як і 3006 од. техніки, повернутих до Харків., Ворошиловгр. та Сталін. обл. навесні 1942 з РФ, у ході наступу перехопив ворог. Станом на 1 листопада 1942 у РФ налічувався лише 3321 трактор з укр. МТС: 522 – у Воронез., 2006 – Сталінгр., 763 – Саратов. областях. 1187 тракторів із радгоспів УРСР передано діючій армії, 3182 – виведено за межі респ., 10 031 – не встигли вивезти.

Для Е. худоби транспортні засоби не надавали – її гнали своїм ходом за визначеними маршрутами. Переміщенню не підлягали свійська птиця та свині, хоча деякі госп-ва намагалися вивозити і їх. Громад. худобу об’єднували в гурти, що переганяли спец. групи погоничів на чолі з бригадирами. За сан.-епідеміол. ситуацією наглядали бл. 200 ветеринарів та фельдшерів, які перебували на маршрутах Е. Худобу переганяли полями з метою знищити врожай, що залишився. Е. худоби із зх. областей УРСР навіть не планували через стрімке просування військ противника. З Вінн., Кам’янець-Поділ. (нині Хмельн.) та Житомир. обл. на Полтавщину й Чернігівщину перегнали 1158 тис. голів ВРХ. У липні інтенсивне виведення худоби здійснювали господарники Одес., Кіровогр. і Дніпроп. областей. До 10 вересня 1941, за неповними даними, на лівий берег Дніпра перегнано понад 900 тис. голів ВРХ, 860 тис. овець, 114 тис. коней і бл. 240-а тис. свиней. Це становило 56,8 % поголів’я ВРХ, 64,5 % овець, 7,6 % коней, що утримувалися в колгоспах станом на 1 січня 1941. У серпні розпочали Е. худоби з Лівобережжя. До 10 вересня 1941 із Полтав., Черніг., Сум., Дніпроп., Запоріз. обл. відправлено 549,9 тис. голів ВРХ, 797,6 тис. овець, 168,8 тис. коней, 977,4 тис. свиней. До 20 жовтня 1941 з колгоспів УРСР виведено для Е. 469,9 тис. коней (14,2 % від наявних на 1 січня 1941), 2155,1 тис. ВРХ (59,8 %), 2750 тис. овець (82,1 %), 877,6 тис. свиней (26,7 %). Однак на тер. РФ вдалося переправити лише 158,1 тис. коней (31,8 %), 1080,7 голів ВРХ (50,1 %), 761,5 тис. овець (27,6 %), 168,9 тис. свиней (19,2 %). Осн. маса поголів’я надійшла до Воронез., Ростов., Сталінгр., Саратов. обл. і Ставроп. краю, частина – до Тамбов., Пензен. обл., Краснодар. краю, Калмиц. АРСР і Казахстану. Через брак кормів та умов для зимівлі значну частину худоби восени–взимку 1941 здано держ. заготівел. органам і частинам Червоної армії. Перевіркою в лютому–березні 1942 встановлено, що на тер. РФ на утриманні перебувало 333,2 тис. голів ВРХ, 672,6 тис. овець, 117,9 тис. коней, евакуйованих з укр. госп-в. Більш організовано здійснено Е. радгосп. худоби. До 5 жовтня 1941 зі 180-ти радгоспів вивели 86 тис. голів ВРХ, 14 тис. коней, 142 тис. свиней, 201,5 тис. овець. До війни всі 187 радгоспів мали 100 тис. голів ВРХ, 28,5 тис. коней, 266 тис. свиней, 227 тис. овець. Успішно провели відправку й радгоспи ін. наркоматів. Так, свинар. комплекси Наркомату м’ясо-молоч. пром-сті перегнали на тер. Калмиц. АРСР 5067 голів ВРХ, 2363 коня, 26 413 свиней, 10 150 овець. Загалом із колгоспів і радгоспів УРСР до 25 жовтня 1941 у сх. р-ни СРСР перегнано 6280,5 тис. голів худоби, зокрема 2155,1 тис. ВРХ, 496,9 тис. коней, 2750,9 тис. овець і кіз, 877,5 тис. свиней, тобто бл. 43 % поголів’я, що налічувалося на поч. 1941. Молодняк ВРХ і свині, що залишилися в колгоспах і радгоспах, передані колгоспникам, робітникам і службовцям. Після Е. 1941 до 1 червня 1942 на неокупов. тер. УРСР (Ворошиловгр. обл., 15 р-нів Харків. і 3 р-ни Сталін. обл.) у колгоспах залишилося 74,5 тис. коней, 66,5 тис. голів ВРХ, 21 тис. свиней, 49,3 тис. кіз та овець, у радгоспах – 2,9 тис. коней, 5,1 тис. голів ВРХ, понад 800 тис. свиней, 10,2 тис. кіз та овець. Під час наступу нім. військ влітку 1942 худобу з цих областей переганяли за річки Оскіл (притока Сівер. Дінця, бас. Дону) і Дон. Значну її частину перехопив противник. Великі втрати поголів’я під час Е. спричинені бомбардуванням ворожої авіації, відсутністю належ. ветеринар. обслуговування, кормів, обладнаних зимівників, непорозуміннями з армій. командуванням. Значна кількість поголів’я з Київ., Полтав., Харків., Сум. і Черніг. обл. загинула внаслідок того, що маршрути переходу проклали по тер., охоплених епідемією ящура, а також через неприпустимо високу швидкість пересування (45–50 км на добу). Частину худоби в різний спосіб привласнило цивіл. населення. Органи НКВС виявили у плавнях Запоріз. обл. 4 тис. голів ВРХ, привласненої селянами. Винищувальні батальйони Ворошиловгр. й Харків. обл. від 1 жовтня 1941 до лютого 1942 вилучили у цивіл. насел. та мародерів 860 незаконно взятих коней, 516 корів, 105 свиней. Нестача транспорту не дала змоги належ. чином організувати Е. продовол. ресурсів і сировини. Замість 72-х тис. вагонів, які замов- ляв Наркомат земел. справ для вивезення зерна з прифронт. р-нів, до 20 липня 1941 надійшло тільки 15 тис. ЦК КП(б)У та РНК УРСР адм. засобами намагалися вплинути на ситуацію, однак виправити становище було практично неможливо. На 1 жовтня 1941 на пунктах «Заготзерна», базах Держрезерву знаходилося 84 550 вагонів с.-г. продукції, а середньодобове надходження рухомого складу обмежувалося 1500-ма вагонами. 1 жовтня Д. Коротченко й В. Старченко доповіли Й. Сталіну про умови, що склалися, й просили зобов’язати Наркомат шляхів сполучення виділити 59 тис. вагонів для вивезення харч. продуктів і сировини з Лівобережжя. Від 1 липня до 25 жовтня 1941 з УРСР вивезено 1667,4 тис. т зерна, 269,5 тис. т зернопродуктів, 4,9 тис. т насіння овочів. Упродовж 3-го кварталу 1941 транспортовано 138,5 тис. шт. великої та 213,8 шт. дрібної шкірсировини, 309,9 тис. свинячих шкір, 2157 т шерсті, на 8,8 млн крб різного хутра. Однак, незважаючи на всі зусилля, значну частину продовол. запасів захопили німці. Лише на заготівел. пунктах залишилося понад 900 тис. т зерна й зернопродуктів. Загалом вивезений з УРСР хліб становив 1/8 частину зернових, заготовлених 1941 у тилових р-нах СРСР.

Е. підлягали також установи культури, науки, освіти, охорони здоров’я, громад. й держ. орг-ції. У зх.-укр. областях вона відбувалася в умовах прифронт. зони під кер-вом парт. ком-тів, виконкомів й органів НКВС. Так, чл. Рівнен. облвиконкому виїхали з міста 26 червня 1941 (через день тут з’явилися нім. війська), Терноп. – 1 липня 1941, Житомир. – 7 липня 1941 (наступ. дня місто захопили німці). Частину поточ. архівів і фондів, які перебували в сховищах, вивозили вглиб тер. СРСР, зокрема до міст Чкалов (нині Оренбург), Челябінськ, Уфа, Златоуст (усі – РФ). Згідно зі спец. інструкцією Гол. архів. упр. НКВС СРСР у першу чергу і в обов’язк. порядку вивозили фонди політ. поліції кін. 19 – поч. 20 ст., таємні фонди післярев. доби, документи НКВС, решту документів знищували. З респ. та обл. архівів прифронт. зони вивезли всього 5–6 % документів. За вибірк. принципом здійснювали Е. експонатів та колекцій музеїв різного профілю (перевагу надавали коштовностям, виробам з дорогоцін. та кольорових металів), але при цьому окупантам дісталася значна кількість культур. цінностей. На Сх. вивозили б-ки, устаткування, прилади, ін. майно 16-ти н.-д. установ Наркомату земел. справ і Наркомату охорони здоров’я УРСР. Спец. рішенням уряду регламентована Е. установ АН УРСР, однак через брак транспорт. засобів ін-там вдалося вивезти лише частину майна, напр., з Києва вивезено 929 контрольно-вимірюв. приладів, 359 машин і верстатів, 214 мікроскопів, 5 рентґен. установок, 15 платинових електропечей, універсал. прес на 50,5 т, пристрої для випробування матеріалів на міцність. Тільки осн. устаткування змогли вивезти працівники Ін-ту чорної металургії та його філії в Дніпропетровську. З надзвич. труднощами переїздив у глибокий тил Ін-т електрозварювання – один із ешелонів потрапив під наліт нім. бомбардувальників неподалік Ніжина, внаслідок чого загинула майже вся б-ка й ін. вантажі. Бл. 3-х тижнів діставалися до місця призначення вагони з приладами Полтав. гравіметр. обсерваторії. У вересні–жовтні вивезено з Харкова Ін-т енергетики і Фіз.-тех. ін-т. До Уфи прибули Президія АН УРСР та співроб. ін-тів Відділу сусп. наук (історії України, економіки, укр. літ-ри, мовознавства, археології, укр. фольклору), Відділу фіз.-хім. і матем. наук (математики, фізики, фіз. хімії, хімії, орган. хімії і технології, геол. наук), Відділу біол. наук (ботаніки, зоології, гідробіології, біохімії, клініч. фізіології, мікробіології та епідеміології), частково Відділу тех. наук (буд. механіки, гірн. механіки, гідрології і гідротехніки); у Нижньому Тагілі розмістилися Ін-ти електрозварювання і чорної металургії з філією у Свердловську (нині Єкатеринбург), у Копєйську – Ін-т енергетики, в Іркутську (усі – РФ) – Полтав. гравіметр. обсерваторія; в Алма-Аті (нині Алмати) – Фіз.-тех. ін-т. Невивезеною залишилася більшість бібліотеч. фондів, зокрема унікал. стародруки. 100 тис. томів із таєм. фонду Центр. б-ки АН УРСР спалено, до Уфи потрапило тільки 1200 скринь з її книгами та матеріалами б-ки Київ. пед. ін-ту. Вглиб СРСР евакуйовано Київ. та Одес. кіностудії, Київ. і Харків. театри опери та балету, Київ. і Харків. театри укр. драми, Одес. драм. театр (загалом 40 театрів); понад 70 навч. закладів: Київ., Харків. та Одес. ун-ти, 28 індустр.-тех. ін-тів, 18 с.-г., 12 мед., 6 худож.-тех., 4 пед. ВНЗи, 276 уч-щ і шкіл фабрично-завод. навч. (46 тис. учнів), деякі технікуми і школи та ін.

Згідно з Положенням про евакуацію робітників, службовців та чл. їхніх родин кожен з них міг вивезти до 100 кг вантажу і ще по 40 кг на кожного чл. родини. На час переїзду за працівниками зберігалася середньомісячна зарплата, чверть даної суми на дружину та 1/8 – на кожного непрацюючого чл. родини. У першу чергу забезпечувався виїзд компарт.-рад. керівників, діячів науки та мист-ва, кваліфік. робітників й інж.-тех. персоналу. Понад 1 млн громадян виїхали з Києва, Харкова й Одеси. 4500 працівників Київ. з-ду «Ленін. кузня», 4700 – Харків. трактор. з-ду, 323 – Ворошиловгр. паровозобуд. з-ду разом із сім’ями вирушили в дорогу, супроводжуючи устаткування власних підпр-в. Замість запланованих до Е. 57-ми тис. родин колгоспників 6-ти областей УРСР через відсутність вагонів залізнич. транспортом евакуйовано 10,3 тис. Крім того, на Поволжя вирушило 40 тис. робітників радгоспів з родинами, бл. 600 агрономів і зоотехніків, 2500 фахівців с. госп-ва по лінії Наркомату земел. справ УРСР. Були евакуйовані 400 акад., чл.-кор. і н. с. АН УРСР, 300 чл. Спілок письменників, художників, композиторів УРСР. Загалом за межі респ. виїхало 3,5 млн громадян УРСР, однак десятки тисяч так і не змогли дістатися місць призначення й від переправ на Дніпрі, Дону та Волзі самотужки поверталися додому.

Здійснене у стислі терміни гігант. перебазування продуктив. сил у сх. р-ни СРСР дало змогу відновити обороноспроможність країни. Разом з тим бюрократизм, нерозпорядливість, некомпетентність, байдужість до долі пересіч. людини, брак виконав. дисципліни функціонерів призвели до невиправдано великих матеріал. і людських втрат у ході Е. Матеріал. та культурні цінності, що залишилися на окупов. тер., стали об’єктом грабіжниц. політики нацистів і їх союзників (див. «Батальйон Ріббентропа»). Після визволення тер. УРСР постало питання про відбудову економіки. Однак кер-во СРСР визнало реевакуацію вивезеного пром. обладнання недоцільною, тому пром-сть і с. госп-во довелося відбудовувати практично з нуля. Багато евакуйов. з УРСР історико-культур. цінностей (надбань укр. народу) осіло у рос. сховищах і музеях, а їх повернення й донині складно вирішується навіть на найвищому держ. рівні.

Літ.: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр. Т. 1. К., 1967; Коваль М. В. Все – для перемоги. Подвиг трудящих України у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр. К., 1970; Ладивір І. І. Вклад учених АН УРСР у перемогу над фашистською Німеччиною. К., 1970; Грімстед П. К., Боряк Г. Доля українських культурних цінностей під час Другої світової війни: винищення архівів, бібліотек, музеїв. Л., 1992; Коваль М. В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.) // Україна крізь віки. Т. 12. К., 1999; Головко М. Л., Лисенко О. Є. Профспілки України у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. К., 2002; Бушин М. І. Евакуація матеріальних ресурсів та населення України на початку Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.) // Сторінки воєн. історії України. К., 2002. Вип. 6; Добров П. В., Бабенко С. Ю. Евакуація з України в роки Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр). Д., 2008.

О. Є. Лисенко

Евакуація медична (Е. м.) – сукупність заходів з доставки поранених і хворих від району виникнення санітарних втрат до медичних пунктів та лікувальних закладів для своєчасного надання медичної допомоги й лікування. У воєнний час Е. м. є орган. складовою системи лікув.-евакуац. забезпечення. Шлях транспортування поранених і хворих у тил називають шляхом Е. м. Для евакуації поранених і хворих використовують різноманітні сан.-транспортні засоби. Найскладнішою є евакуація з поля бою за допомогою спец. автомобіл. транспорту або шляхом ручного виносу. Залізнич., водний та повітряний транспорт використовують переважно для Е. м. у фронт. і тилові р-ни. Поранених і хворих при евакуації сан. транспортом або транспортом заг. призначення повинен супроводжувати мед. персонал.

За способами орг-ції розрізняють види Е. м.: «на себе» (вища ланка мед. служби надсилає власний сан. транспорт до етапу Е. м. нижчої ланки; нині цей вид вважають осн.); «від себе» (нижча ланка мед. служби доставляє поранених і хворих власним транспортом на рівні мед. забезпечення вищої ланки); «через себе», або транзитна (сан. транспорт, що прибуває з пораненими чи хворими на відповід. рівень мед. забезпечення, направляють на наступ. рівень, минаючи даний). Е. м. повинна бути організована таким чином, щоб могла забезпечити найкращі за даних обставин умови для надання мед. допомоги пораненим і хворим та для їх подальшого лікування. Важливе значення при цьому мають доставка поранених і хворих на етап Е. м. в терміни, які забезпечують своєчасне надання мед. допомоги; запобігання перевантаженню пораненими й хворими окремих етапів Е. м.; направлення поранених та хворих відповідно до мед. показань у спеціаліз. лікув. заклади (уникаючи проміж. етапів), призначені для надання певних видів мед. допомоги (евакуація за призначенням); врахування негатив. впливу транспортування на стан пораненого чи хворого і сприяння його зменшенню.

Е. м. – важливий елемент не лише лікув.-евакуац. забезпечення військ, а й допомоги населенню в системі мед. служби цивіл. оборони; її також використовують при стихій. лихах та ін. катастрофах з великою кількістю постраждалих. Планування Е. м. ґрунтується на поперед. розрахунку можливих сан. втрат, даних про шляхи сполучення в р-нах розташування етапів Е. м., на основі яких роблять висновки стосовно довжини евакуац. шляхів, даних про наяв. сан. транспорт, підрахунках необхід. кількості сан. транспорту.

В. П. Філіпишин, В. Л. Савицький, В. І. Шапаренко

Стаття оновлена: 2009