Евфемізм

ЕВФЕМІ́ЗМ (грец. εὐϕημισμός — пом’якшений вислів) — слово або вислів, що вживають для непрямого, прихованого, пом’якшеного чи ввічливого позначення певних предметів, явищ, дій замість їх прямої назви, вже наявної при перейменуванні або логічно найбільш умотивованої при первинному найменуванні. Джерела Е. — у явищах табу, прагненні уникати прямої назви предмета шляхом заміни небажаної назви її нейтральним, позитивним або негативним еквівалентом. Функції евфемізмів:

1. магічно-забобонна, зумовлена вірою в мовну магію, в те, що заміною слова можна впливати як на позначуване цим словом явище (напр., «обманні», «охоронні» імена з негатив. значенням як обереги дитини від лихих сил: Некрас, Ненаш), так і на власну долю (за повір’ям, замість журавель слід казати веселик, щоб не журитися весь рік);
2. криптологічно-маскувальна (напр., у злодійському, табірному і подібних жарґонах: купити — замість украсти; у мові медиків: летальний — замість смертельний; у мові військових: в енському напрямі; з дипломатичних міркувань: до інциденту причетні представники, певні кола, деякі особи однієї сусідньої держави);
3. політично-ідеологічна, зумовлювана суспільно-політичними змінами, особливо зміною суспільного ладу, коли можуть перейменовувати не тільки «скомпрометовані» суспільно-політичні інститути (у 1917: міліція — замість поліція, народний комісар — замість міністр), а й нейтральні поняття (округ, потім область, район, сільрада — замість губернія, повіт, волость); наприкінці 1940-х рр. під гаслом боротьби з «космополітизмом» усували іноземні назви (міська булочка — замість французька); у топоніміці: Катеринослав — Січеслав — Дніпропетровськ, Луганськ — Ворошиловград — Луганськ);
4. пом’якшувально-меліоративна, зумовлювана міркуваннями ввічливості, етикету, прагненням подати що-небудь у прикрашеному вигляді (допустити неточність — замість збрехати, людина не найкращих моральних якостей — позначення негативного лише шляхом заперечення позитивного; піти на заслужений відпочинок — замість на пенсію; нейтралізація, знешкодження, ліквідація, акція — замість убивство, розстріл); заміна назв соціально непрестижних професій з метою їх облагородження (техпрацівниця — замість прибиральниця, доглядач будинку — замість двірник, оператор машинного доїння — замість дояр(ка); «облагородження» прізвищ (Мазєнін замість Мазайло — у комедії М. Куліша);
5. жартівливо-іронічна, коли зовнішні ознаки Е. використовують несерйозно (дуля — комбінація з трьох пальців) і навіть з метою прихованого глузування (дурний — небагатий на розум).

Способи творення евфемізмів:

1. перифрази з менш конкретним, більш розпливчастим значенням порівняно з прямою назвою (неприємно пахнути — замість смердіти; пішов із життя, його не стало — замість помер);
2. утворення слів з іншою мотивацією, внутрішньою формою (різнороб — замість чорнороб) і нових значень слів на основі асоціацій за суміжністю, подібністю або протилежністю: а) метонімія, напр., у сфері інтим. життя: друг, подруга — замість коханець, коханка; зокрема заг., родова назва — замість конкретної, видової (звір — замість вовк; знешкодити — замість убити), абстрактне — замість конкретного (прикрити сором); б) метафора (знайтися — замість народитися), особливо антропоморфічна (у Карпатах — вуйко замість ведмідь); в) антифразис — краще замість гіршого (позичити замість украсти) і навпаки (худоба у сучасному значенні від худий — поганий, убогий);
3. творення слів із запереч. префіксом від позначень позитив. ознак: нерозумний замість дурний;
4. заміна слова іншим, семантично або формально пов’язаним: а) синонімом і взагалі словом з близьким значенням (в офіційному слововжитку: запросити замість викликати; пропонувати, рекомендувати замість наказувати), зокрема спеціальним терміном та іншомовним словом (напр., у медиків канцер — замість рак); б) антонімом і взагалі словом з протилежним значенням (онде щось мокне замість горить — так нібито слід говорити під час пожежі для послаблення сили вогню); в) словом із подібним звучанням (гра слів): поїхати в Риґу — блювати;
   
5. заміна назви предмета, явища, ознаки, дії лише вказівкою на них: використання вказівних та неозначених займенників і займенникових прислівників (він, той — «чорт»; того — він уже того: у значеннях «з’їхав з глузду», «убитий», «п’яний»); один (одне місце — вбиральня або частина тіла, про яку не прийнято говорити); певний (жінки певної поведінки); там (про місце, яке не варто називати: в’язниця, репресивні органи тощо); замість лайки: Так-перетак!; Туди його, розтуди!; «Нехай горять к такій матері» (О. Довженко);
6. еліпсис: ськати в голові, в шерсті (з випущенням назви комах-паразитів); дати [хабара], проситися (дитина вже проситься [на горщик]); «Якого [чорта, біса і т. ін.] ти прийшов?!»; недомовленість, умовчання: «Ходять тут усякі...»; графічні скорочення, крапки, вживання літери H (N, NN) та похідних: енський завод;
7. видозміна звукової форми слова, компонентного складу словосполучення (хрін, японський бог!).

Завантажити статтю