ЕГАЛІТАРИ́ЗМ (від франц. égalité — рівність) — принцип організації соціальних від­носин у державі та су­спільстві на засадах рівного економічного, перед­усім майнового, стану громадян. Такого стану, на думку прихильників Е., можна досягнути завдяки рівності у роз­поділі сукупного багатства і прибутку. Егалітарні принципи побудови соціальних від­носин і організації су­спільного життя по-різному тлумачили у тих чи ін. ідеологічних системах, політологічних та соціологічних уче­н­нях.

Утопічний і вульгарний соціалізм (комунізм) у різні часи історії роз­глядав ці принципи як такі, що вимагали зрівнял. від­носин, абсолют. майнової рівності громадян, яка має бути впроваджена або шляхом рівного роз­поділу землі та засобів виробництва між усіма чл. су­спільства чи певної спільноти (дрібнобурж. соціалізм), або шляхом спіл. володі­н­ня засобами виробництва й отрима­н­ня рівної спожив. частки сукуп. продукту користува­н­ня (т. зв. казармен. комунізм). Усі спроби побудови су­спільного ладу на за­значених принципах довели їх повну без­порадність. Зрівняльність не завжди без­під­ставна: вона може мати (і мала в історії) сенс у двох випадках. По-перше, зрівняльні від­носини в первіснообщин­них утворе­н­нях зумовлювалися украй низьким станом виробництва, його продуктивних сил, фактичною від­сутністю найнеобхіднішого продукту. По-друге, такі від­носини можуть скластися у критич., мобілізаційних ситуаціях, коли виникає гостра про­блема врятува­н­ня су­спільства, країни шляхом зрівняльного роз­поділу спожив. продукту (під час воєн, подола­н­ня ката­строф. наслідків руйнівних природ. чи соц. явищ та ін.).

Е. не тотожний рівності як такій. Рівність громадян перед законом (рівноправність) не є соц. рівністю, і коли свого часу, долаючи феод. порядки, бурж. ідеологи висували гасла свободи, рівності й братерства, маючи на увазі перед­усім рівність людей перед «природ. законом», право кожної людини на самореалізацію від­повід­но до своїх здібностей і потенцій. Автентичний марксизм ніколи не проголошував ідей і не стверджував концепцію абсолютної рівності людей, а тим більше облудливої зрівнялівки. Він наголошував на тому, що рівність як соціальна категорія означає рівне ставле­н­ня людей до засобів виробництва як до власності; вважав неможливими від­носини соціальної рівності за умов соціалізму як нероз­виненої фази комуністичної формації; вбачав від­мін­ність між рівністю соціальних умов існува­н­ня та роз­витку людей і нерівністю їх за здібностями, талантами й можливостями. Спотворе­н­ня цих принципових положень при перед­часних або волюнтаристських спробах впровадже­н­ня соціалізму, як засвідчив історичний досвід, при­звело до загальної зрівнялівки, зне­особле­н­ня особистості, зниже­н­ня соціальної активності.