Егоїзм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Егоїзм

ЕГОЇ́ЗМ (франц. égoїsme, від его…) – ціннісна орієнтаціяї суб’єкта, яка полягає у переважанні в його діяльності та поведінці корисливих особистих потреб при ігноруванні інтересів інших людей і соціальних груп. Протилежність альтруїзмові. Проявом Е. є ставлення до ін. людини як до об’єкта та засобу досягнення влас. корисливих цілей. Як риса особистості Е. виявляється у надмір. зосередженості на собі, самозакоханості, безапеляційності суджень, споживац. ставленні до оточуючих, байдужості та зневазі до них. Формування Е. зумовлене соц. трансформацією природ. інстинкту самозбереження. Усвідомлення цінності влас. «Я» є необхід. умовою становлення й самореалізації особистості, важливим елементом сусп. життя, водночас абсолютизація принципу Е. призводить до негатив. наслідків. Розвиток Е. пов’яз. з недоліками у вихованні. Так, закріплення у дитини в процесі сімей. виховання завищеної самооцінки може сприяти формуванню стійкої цінніс. орієнтації, якій властиве врахування особистістю лише влас. інтересів, потреб, бажань, переживань тощо. У зрілому віці це може призвести до відчуження – переживання суб’єктом самотності у ворожому для себе світі.

У низці етич. та етико-психол. концепцій Е. виводять або з природи людини, її прагнення до щастя (евдемонізм), до насолоди (гедонізм), з потреби домогтися сусп. визнання (утилітаризм і прагматизм), або з сукупності цих чинників (теорії «розумного Е.»). Думки про егоїстичність природи людини, відомі вже в антич. філософії (Демокрит, Епікур), розвинені в етич. доктринах мислителів епохи просвітництва (К.-А. Гельвецій, Т. Гоббс, Б. Мандевіль, Б. Спіноза, П.-А. Гольбах та ін.). Вони вважали, що оскільки людина керується у вчинках лише влас. інтересами, то необхідно не вимагати відмовитися від них, а вчити «розумно» їх бачити. За умови належної орг-ції сусп. життя інтереси окремої особи не будуть суперечити інтересам інших та сусп-ва загалом, а, навпаки, слугуватимуть їм. У теорії «розумного Е.» М. Чернишевський закцентував увагу на служінні людиною сусп-ву: свідоме підпорядкування своїх інтересів і прагнень потребам рев. боротьби є тим, що найповніше відповідає влас. інтересам. У 19 ст. принцип Е. розвинено у концепціях М. Штірнера й Ф. Ніцше. У 20 ст. розмаїття етич. напрямів зумовило неоднозначне ставлення до проблеми Е. – від позитив. обґрунтування З. Фройдом до спростування Дж.-Е. Муром. Е. Фромм вважав, що Е. не тільки не є синонімом любові до себе, а, навпаки, становить її діаметральну протилежність на тій підставі, що заперечує любов взагалі. В етиці марксизму формування Е. пов’язували з появою приват. власності в період розпаду первіснообщин. ладу і трактували його як відображення процесу атомізації сусп. об’єднань, виділення самодостат. індивідів та замкнених груп (згодом класів), для яких суспільно корисна діяльність є лише засобом утвердження та збереження свого особливого соц. становища. Розвиток товар. вироб-ва зробив принцип Е. універсал. мірилом людської (підприємниц.) активності, і лише зі зникненням приват. власності, на думку марксистів, він може втратити роль осн. способу мотивації діяльності та буде витіснений принципом колективізму.

Літ.: Рэнд А. Концепция эгоизма / Пер. с англ. С.-Петербург, 1995; Багмет І. М. Альтруїзм та егоїзм у життєвій позиції елітарної особистості // Наук. зап. Ін-ту психології. К., 2000. Вип. 1; Ходячий В. М. Егоїзм як соціокультурний феномен і фактор політичної соціалізації особистості // Нова парадигма. З., 2000. Вип. 16; Коваль О. Егоїзм як першопричина людських учинків // Психологія і сусп-во. 2003. № 3.

М. М. Заброцький

Егоїзм груповий – різновид поведінки соц. груп і колективів (профес., вироб., політ., громад., нац. тощо), задоволення потреб яких шкодить іншим та сусп-ву, зачіпає їхні інтереси. Е. г. як соц. явище є морально-етич. феноменом, системою цінностей, що втілює вузькопрагматичні, споживац. настрої та орієнтації винятково на «свою команду»; формою діяльності, спрямов. на здобуття безпідстав. переваг у розподілі та перерозподілі матеріал. благ; відокремленням групового інтересу від сусп.; протиставленням «своїх» «іншим». Сутність (природу) Е. г. визначають характер і тип сусп. устрою. У сусп-вах колективіст. типу, що функціонують на засадах безеквівалентності обміну та розподілу, централізовано-планової регуляції госп. життя, Е. г. трактують як дисфункціонал., деструктивне явище, притаманне періодам кризи колективіст. відносин, руйнації командно-адм. економіки. Для ринк. сусп-в Е. г. (корпоративізм, партнерство) є не гальмом або перешкодою, а функціонал. і конструктив. явищем (за деякими винятками: мафіозні клани, групи наркобізнесу, рекет). Привнесення принципів продуктив. конкурент. індивідуалізму (егоїзму) до колективіст. системи чи сусп-ва з усталеними держ.-общин. традиціями призводить або до його відторгнення, або до таких модифікацій, як споживацтво (примат перерозподілу над вироб-вом); місництво та відомчість; позаринк. монополія цін; кримінал. і напівкримінал. фінанс.-екон. діяльність; напівлегал. і стихійна приватизація держ. майна і комунал. власності; здійснення бартер. операцій, які не контролюються оподаткуванням; рекет, корупція тощо. За характером дії та впливу на сусп. життя розрізняють функціонал. і дисфункціонал. Е. г. Перший притаманний соц. групам, що інтегровані в існуючі соц.-екон. відносини та вироб. умови і відображають їх сутність; другий – не інтегров. або слабоінтегров. у соц.-екон. систему та вироб. відносини групам. Залежно від соц.-екон. та морально-етич. наслідків Е. г. поділяють на конструктив. і деструктивний. Поширення деструктив. Е. г. (виявляється в орієнтаціях певних соц. груп на одержання миттєвої вигоди, переваг над ін. групами) свідчить про кризовий стан сусп-ва. Конструктив. Е. г. сприяє досягненню позитив. результатів, підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості продукції та зростанню її обсягів, оскільки, переслідуючи свої корпоративні інтереси, соц. група одночасно задовольняє потреби сусп-ва, сприяє його розвитку. Такий Е. г. має позитив. соц.-екон. та морал. сенс. Деструктив. Е. г. досить часто збігається з дисфункціонал., але не тотож. йому, оскільки за певних умов останній може відігравати конструктивну роль, напр., коли госп. система перестає виконувати свої функції, а в її надрах зароджуються нові, перспективні види вироб-ва. За способом реалізації групових інтересів виділяють декілька типів Е. г.: вимушений – виявляється на мікрорівні як захист від макросистеми (госп. механізму, соц.-екон. устрою), що не сприяє реалізації сусп. потреб у формі групової діяльності; споживац. (утриман.) – характер. для груп, які завдяки особл. соц. статусу та недосконалості макросистеми користуються привілеями у сфері розподілу матеріал. благ без еквівалент. трудового внеску; силовий – прояви, пов’язані з силовими, хоча й закон. діями та заходами (страйки), коли одержання матеріал. благ одними колективами шкодить ін.; насильниц. (інтервенціоналіст.) – виявляється у застосуванні протизакон. дій і засобів (рекет, корупція, шахрайство та ін.). Для фіксації фактів Е. г. використовують індикатори: спосіб екон. діяльності, тип соц. поведінки і різновид групової системи цінніс. орієнтацій і норм. Дисфункціонал., деструктив. Е. г. характеризується непродуктив. екон. діяльністю, цінніс. орієнтаціями і нормами, спрямов. на досягнення мети будь-якою ціною, соц. поведінкою, яка задовольняє винятково групові (кланові) інтереси. Показниками функціонал.-конструктив. Е. г. за наявності групових цінніс. орієнтацій і норм є екон. продуктивна діяльність і соц. поведінка, що задовольняє не тільки групові, а й сусп., держ. інтереси.

А. С. Лобанова

Стаття оновлена: 2009