ЕГОЦЕНТРИ́ЗМ (від его… і центр) — зосередженість особистості на власних цілях, прагне­н­нях і пере­жива­н­нях, що зумовлює не­спроможність спри­ймати іншу людину як від­мін­ну від себе особистість. Якщо егоїзм виявляє моральну позицію особистості, турботу про власні інтереси за рахунок інтересів інших, то егоцентризм завжди повʼязаний із пі­знавальною сферою субʼєкта. Так, его­їстична людина не обовʼязково є егоцентричною: вона може добре ро­зуміти цілі інших людей і сві­домо їх ігнорувати. Егоцентризм ґрунтується на неро­зумін­ні особою можливості існува­н­ня позицій та по­глядів, від­мін­них від її власних. Класифікують пі­знавальний (характеризує процеси спри­йма­н­ня і мисле­н­ня), моральний (виявляє не­здатність до ро­зумі­н­ня моральних засад вчинків інших людей) та комунікативний (виявляється при пере­дачі інформації іншим особам) егоцентризм. Найповніше виявляється у дитячому віці, тенденцію до його посиле­н­ня спо­стерігають у похилому віці. Подола­н­ня егоцентризму від­бувається по­ступово як роз­виток здатності особистості до децентрації, тобто спроможності ві­ді­йти від власної позиції, сприйняти по­гляди іншої людини. Егоцентризм часто виявляється при шизофренії, шизоїдній психопатії та істерії. Спілкува­н­ня хворого з оточе­н­ням при цьому стає формальним, він втрачає почу­т­тя емпатії та від­чу­т­тя спів­розмовника.

М. М. Заброцький

Егоцентризм у психології

Термін «егоцентризм» за­пропонував швейцарський психолог Ж. Піаже і трактував його як ро­зумову позицію дитини, коли вона оцінює все з власної точки зору. У ширшому значен­ні під егоцентризмом ро­зуміють неусві­домлене змішува­н­ня власних по­глядів з по­глядами інших, не­здатність децентрувати, тобто змінювати за­дану пі­знавальну пер­спективу. Це властиво дитячому ро­зуму до 7–8 років, про його наявність свідчать так звані феномени Піаже (результати його екс­периментальних досліджень спри­йма­н­ня і мисле­н­ня дитини) та егоцентричне мовле­н­ня. Протилежним до егоцентризму є поня­т­тя децентрації. Роз­різняють первин­ну і вторин­ну інтелектуальну децентрацію. Процеси первин­ної інтелектуальної децентрації стосуються пере­важно спри­йма­н­ня дитини і роз­виваються у 7–8 років. Їхнім критерієм є подола­н­ня феноменів Піаже. Вторин­ний під­літково-юнацький егоцентризм виникає як реакція на нагальні про­блеми віку і виявляється у концентрації на власних по­глядах та ігноруван­ні інших. Процеси вторин­ної інтелектуальної децентрації повʼязані з мисле­н­ням та уявою, роз­витком умінь аналізувати й порівнювати різні позиції, шукати альтернативи, при­ймати адекватні ріше­н­ня за наявності декількох варіантів тощо. Вони значно активізуються при виборі професії й під­готовці до неї. Стихійний роз­виток інтелекту не гарантує ні первин­ної, ні вторин­ної децентрації. Г. Костюк, аналізуючи концепцію Ж. Піаже, стверджував, що без на­вча­н­ня вищі стадії й фази ро­зумового роз­витку, яким властиві абстрактні, узагальнювальні та зворотні мислен­нєві операції, не можуть виникати.

М. Л. Смульсон