Еклектизм

ЕКЛЕКТИ́ЗМ (від грец. ἐϰλεϰτιϰός — той, хто вибирає) — явище культури, що полягає в непарадигмальному по­єд­нан­ні різних (включно із суперечливими і незі­ставними) під­ходів до соціально-культурних процесів. Елемент негативізму, що часто су­проводжує вжива­н­ня цього терміна, з одного боку, може бути викликаний цілком позитив. прагне­н­ням субʼєктів спілкува­н­ня (індивідів, груп, спільнот) до проясне­н­ня позицій у пере­бігу дис­кусій, коли замість «суміші» та «еклектики» пропонують чіткість і транс­парентність понять, принципів; з ін. боку, елемент негативізму можуть за­стосовувати для обмеже­н­ня, а то й блокува­н­ня ін­новац. спрямувань у дискутив. процесі, коли словом «еклектика» засуджують нові, не­звичні думки, позиції, тенденції. В історії інтелектуал. культури неодно­значне смислове навантаже­н­ня терміна «Е.» виразно проявилося в історії філософії та зміні стилів у мистецтві. Давньогрец. філософ Діоген Лаерцій вважав «Е.» плідним під­ходом у викладі різних філос. систем, оскільки не прагнув під­бивати кожну з них під наперед за­дану крит. позицію. Тому його твір «Про життя, вче­н­ня та вислови славетних філософів» (10 книг) і зараз викликає інтерес у читачів як не­упереджена, жива оповідь про особливості філос. мисле­н­ня антич. мудреців, як перший роз­логий виклад історії антич. філософії. Попри компіляційність ді­браного матеріалу (у книзі зі­брано бл. 200 джерел), це до­зволяє озна­йомитися з оригінал. творчістю майже сотні філософів. «Е.» як позиція, що допускає по­єд­на­н­ня різнорід. під­ходів у філос. мислен­ні без на­да­н­ня сут­тєвої пере­ваги одному з них, характеризував філософію стоїцизму, епікуреїзму, скептицизму. Особливо виразно Е. проявився у пред­ставників Серед. Стої Панеція і Посидонія. Найвидатніший еклектик античності — учень Посидонія Ціцерон, який уві­йшов в історію інтелектуал. культури людства не тільки як філософ-еклектик та зачинатель рим. філософії, але й видат. оратор і теоретик риторики, не вважав за необхідне від­находити спільне й подібне у філософуван­ні різних мислителів. Якщо філос. під­ходи не під­лягали узагальнен­ню, то не менш важливим результатом їхнього викладу було роз­важливе по­да­н­ня несуміс. положень, врівноваже­н­ня крайнощів та пошуки поміркованості у морал.-етич. житті. Зокрема, Ціцерон захищав помірковані форми скептицизму та вважав недалеко­глядними екс­тремал. форми аскетизму в етиці стоїків. «Е.» створював плідне під­ґрунтя як для поваж. ставле­н­ня до традицій, так і для інтелектуал. на­станов на їхню зміну, на сміливу транс­формацію філос. під­ходів. Г. Сковорода високо цінував філос. здобутки Ціцерона, виділяючи об­ґрунтува­н­ня морал. роз­важливості та реліг. доброзичливості у люд. стосунках. У текс­тах пере­кладеної ним з латини кн. Ціцерона «Про старість» наскрізними є думки про християн. терпимість до різнорід. реліг. сповід­увань («Ні юдей, ні грек... Всі-бо ви одно є во Христі») та про природу, яка в усіх справах «поклала міру». У творах пров. теоретиків зх.-європ. Просвітництва (зокрема Д. Дідро) поня­т­тя «Е.» повʼязане з роз­шире­н­ням люд. свободи, звільне­н­ням людини від соц. поневоле­н­ня. Д. Дідро наголошував на важливості для людини мислити само­стійно, сміливо від­кидати стереотипи й забобони, від­давати пере­вагу різноманітності перед усталеним. На межі 20 і 21 ст. Е. як позитивна риса філософува­н­ня здобув схвал. оцінку у мислителів постмодернізму та неопрагматизму. Чільний пред­ставник остан­нього амер. філософ Р. Рорті вважав Е. рисою філософува­н­ня, яка протистоїть інтелектуал. схематизмові й від­криває про­стір для ін­новаційності. На його думку, несподіваний пере­тин різних поворотів думки до­зволяє сміливо спри­ймати й продукувати новизну у філос. мислен­ні й гуманітаристиці. Е. виразно по­значився на еволюції стилю поп-арт, який виник у 1950-і рр. в мистецтві як реакція молодого поколі­н­ня художників на панува­н­ня абстракт. екс­пресіонізму. Стиліст. метод поп-арту видавався таким, що до­зволяє подолати схематизм і догматизм. Одним з яскравих пред­ставників і творців цього стилю у мистецтві є амер. художник укр. походже­н­ня Е. Варгол. Е. як риса його маляр. стилю до­зволяв вводити у мистецтво притаман­не повсякден­ності несподіване, часом незугарне по­єд­на­н­ня елементів ідолянства перед «іконами» поп-культури (порт­рети Мерилін Монро, Дж. Кен­неді, Мао Цзедуна) та наслідува­н­ня буден. смаків. Таємниця успіху митця знач. мірою криється у тому, що його творчість є від­гуком не на цілісність чи пере­конливість ідеологій та ідеалів, а на еклектичну суміш запитів буден. існува­н­ня звичай. людини.

В арх-рі поня­т­тя «Е.» за­стосовують до по­єд­на­н­ня стильових елементів, запозичених з різних епох і мист. середовищ, зокрема у міській арх-рі до стилю в оформлен­ні будівель, що порушує певні закономірності й створює враже­н­ня хаотичності та неоднорідності.

Літ.: Дидро Д. Сочинения: В 2 т. Т. 2 / Пер. с франц. Москва, 1991; Ціцерон Марк Тул­лій. Про державу. Про закони. Про природу богів / Пер. з латини. К., 1996.

Н. П. Поліщук

Завантажити статтю