Екологічна геоморфологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екологічна геоморфологія

ЕКОЛОГІ́ЧНА ГЕОМОРФОЛО́ГІЯ – напрям геоморфології, що вивчає рельєф поверхні Землі як складову екосистем різних рівнів та регулятор потоків речовини й енергії. Е. г. досліджує також геоморфол. процеси та чинники, що впливають на них, результати впливу цих процесів на умови проживання людей і функціонування природно-госп. систем; екол. наслідки взаємодії геоморфосфери з біотою та людиною. Е. г. інтегрує дані інж., антропоген. та динам. геоморфології, геохімії ландшафтів і класич. екології. Осн. об’єкт Е. г. – геоморфол. складова різнорівневих екосистем (рельєф і рельєфоутворювал. процеси), що одночасно виступає чинником їхнього екол. стану і стійкості до зовн. впливів. Предметом дослідж. Е. г. є чинники, екол. наслідки суб’єкт-об’єкт. взаємодій і взаємовпливів у системі «рельєф–біота–людина». У структурі Е. г. виділяють теор. і прикладну (конструктивну) складові. Осн. завдання Е. г.: аналіз стійкості рельєфу (геоморфол. систем та об’єктів), його змін під впливом природ. чинників і діяльності людини; оцінювання впливу змін рельєфу і розвитку сучас. морфодинам. процесів на стан і функціонування екосистем та їхніх складових (насамперед на людину, живі організми, ґрунти, води), зокрема виявлення масштабів та прогнозування екол.-геоморфол. наслідків зміни їхнього стану. Е. г. розробляє: принципи і методи вивчення небезпеч. геоморфол. процесів і нестійких геоморфол. систем, їхнього впливу на біоту і людину; підходи до оцінювання екол.-геоморфол. напруження, ризику природно-техноген. аварій і катастроф, обґрунтовує заходи із запобігання їхнього виникнення, наук. засади екол. моніторингу геоморфосистем, екол.-геоморфол. районування; схеми оптимал. використання рельєфу з урахуванням екол. вимог і нормативів, захисту об’єктів, угідь і насел. від несприятливих екзоген. та ендоген. процесів, рекультивації порушених земель; шляхи збереження геоморфол. пам’яток природи, розвитку екогеоморфол. туризму.

Основоположником Е. г. вважають Д. Коетса, який 1970 запропонував цей термін. Значний внесок у становлення і розвиток Е. г. зробили укр. (О. Адаменко, І. Ковальчук, В. Палієнко, Г. Рудько, В. Стецюк, І. Черваньов), рос. (В. Кружалін, Е. Лихачова, Ю. Симонов, Д. Тимофєєв) та зх.-європ. (Д. Барч, Д. Воуллінґ, Л. Ебергард) вчені. Е. г. вважають одним із перспектив. напрямів розвитку геоморфології. В Україні активно проводять екол.-геоморфол. дослідж. регіонів, басейн. систем, типів рельєфу. Існують київ. та львів. школи Е. г.

Літ.: D. Coates. Perspectives of environmental geomorphology // Geomorphology. 1990. Vol. 34, № 79; Ковальчук І. Українська екогеоморфологія: Статус, завдання, перспективи, проблеми // Укр. геоморфологія: Стан і перспективи. Л., 1997; Його ж. Регіональний еколого-геоморфологічний аналіз. Л., 1997; Стецюк В. В., Сілецький Ю. А. Основи екологічної геоморфології: Навч. посіб. К., 2000.

І. П. Ковальчук

Стаття оновлена: 2009