Екологічна геохімія

ЕКОЛОГІ́ЧНА ГЕОХІ́МІЯ — роз­діл геохімії, який ви­вчає закономірності роз­поділу, міграції та концентрації хімічних елементів у обʼєктах біо­сфери Землі, виявле­н­ня природних і техноген­них геохімічних факторів, їх вплив на флору та фауну. Наук. основи Е. г. закладено у працях укр. та іноз. вчених В. Вернадського, О. Ферсмана, В.-М. Ґольдшмідта, Ф.-У. Кларка, О. Вино­градова, Б. Полинова, О. Пере­льмана, В. Ковальського, В. Добровольського, Л. Овчин­никова, В. та К. Лукашових, В. Іванова, Ю. Саєта та ін. Як окремий роз­діл сформована у світ. практиці на поч. 1970-х рр. на межі з геохімією, екологією, хімією, геохім. екологією, біо­хімією, ґрунто­знавством, геохімією ландшафтів, медициною, гео­графією (використовує їх осн. методол. під­ходи та методи) та ін. науками. У цей період одними з перших в Україні про­блеми Е. г. почали ви­вчати Б. Міцкевич (біо­геохім. напрям), Е. Соботович (геохімія техногенезу), Е. Жовинський (екол. і пошук. геохімія), А. Травлєєв (геохімія ґрунтів). Роз­виток Е. г. об­умовлений поруше­н­ням внаслідок людської діяльності рівноваж. природ. геол. середовища, що при­звело до глобал. змін хім. складу обʼєктів довкі­л­ля, і як наслідок — до негатив. змін у біо­сфері. Тому гол. зав­да­н­нями напряму є встановле­н­ня осн. закономірностей утворе­н­ня природ. і техноген. ореолів роз­сіюва­н­ня хім. елементів і їх рухомих форм у різних ландшафтно-геохім. зонах, зокрема у ґрунтах і природ. водах. Це до­зволяє ви­значати фонові й аномал. концентрації цілого ряду токсикантів для різних екол.-геохім. і ландшафтно-геохім. р-нів. Токсичність хім. елементів та їх сполук залежить не лише від концентрації, а й від форми і по­єд­нань з ін. елементами. Міграція та пере­розподіл хім. елементів від­бувається як під впливом техногенезу, так і внаслідок природ. процесів. Навіть знижені концентрації хім. елементів можуть викликати різні захворюва­н­ня живих організмів, зокрема й людини: зоб (дефіцит йоду), флюороз (надлишок фтору), хвороби Кешана (дефіцит селену) і Кашина–Бека (надлишок стронцію). Ендемічну захворюваність спричиняють як рухомі біо­логічно активні форми хім. елементів, так і сумар. вплив асоціації елементів (синергізм). Для ви­значе­н­ня стану довкі­л­ля особливе значе­н­ня має встановле­н­ня форм знаходже­н­ня хім. елементів і сполук, які термодинамічно стійкі у певних фіз.-хім. умовах природ. систем та залежать від внутр. і зовн. чин­ників. Це до­зволяє ви­значати природу їх аномал. вмісту, а також спрямованість геохім. процесу. За норми вмісту різних хім. речовин в обʼєктах довкі­л­ля, при яких людина може вважати без­печ. своє існува­н­ня, прийнято гранично допустимі концентрації (ГДК) хім. елементів. Виявлені закономірності роз­поділу хім. елементів у обʼєктах довкі­л­ля до­зволяють виділяти території екол. ризику та території для без­печ. прожива­н­ня насел., що стає основою для роз­робле­н­ня нових технологій екол.-геохім. картува­н­ня. Екол.-геохім. карти дають повну інформацію про роз­поділ різних форм хім. елементів і їх сполук у обʼєктах довкі­л­ля, умови їх геохім. поведінки — міграції, роз­сіюва­н­ня і концентрації. Вони до­зволяють виявити геохім. аномалії, ви­значити їх походже­н­ня, дають оцінку ступеня за­брудне­н­ня території і про­гноз екол.-геохім. ситуації, а також вирішують низку ін. екол. задач. Тому створе­н­ня за результатами картува­н­ня банку екол.-геохім. даних — найдоцільніша та спроможна форма збереже­н­ня і на­да­н­ня інформації, яка до­зволяє комплексно вирішувати різнопланові нар.-госп. зав­да­н­ня. Вперше на території України були складені комплексні моно- і полі­елементні геохім. карти за показниками рухомості низки хім. елементів, які надають найбільш повну інформацію про стан довкі­л­ля, на прикладі Київ. обл. Нині в Україні дослідж. з різних напрямів Е. г. проводяться під керівництвом О. Адаменка, П. Гожика, В. Єремєєва, В. Іванова, Е. Жовинського, О. Митропольського, Г. Рудька, Е. Соботовича, А. Травлєєва та ін.

Завантажити статтю