Екологічна епідеміологія

Визначення і загальна характеристика

ЕКОЛОГІ́ЧНА ЕПІДЕМІОЛО́ГІЯ — галузь медичної науки, що ви­вчає стан здоровʼя населе­н­ня у звʼязку з дією не­сприятливих чин­ників довкі­л­ля. Обʼєктом дослідж. Е. е. є різні контингенти насел. (міст, обл., р-нів, певних територій, країн) і навіть популяції континентів, всієї планети Земля, які за­знають впливу не­сприятливих чин­ників довкі­л­ля; предметом — такі показники стану здоровʼя насел., як захворюва­н­ня серц.-судин. системи, органів диха­н­ня, онкол. хвороби, поруше­н­ня ре­продукт. функції, психоневрол. роз­витку дітей, ендокрин. й імун. статусу тощо та їхній причин­но-наслідк. звʼязок зі шкідливими чин­никами довкі­л­ля. У процесі екол.-епідеміол. дослідж. використовують епідеміол. метод, що перед­бачає проведе­н­ня екс­перименту та спо­стереже­н­ня. Результати екол.-епідеміол. дослідж. дають змогу про­гнозувати наслідки впливів за­брудне­н­ня довкі­л­ля на стан здоровʼя насел., кількісно оцінити такі впливи, встановити їхню роль у змінах показників здоровʼя насел. та одержати достовірну інформацію про типи ефектів (неспецифічні, специфічні, зворотні, від­далені тощо), які роз­виваються внаслідок хім., радіац. чи ін. за­бруднень. Стан здоровʼя роз­глядають як результат дії чин­ників довкі­л­ля, якщо доведено причин­но-наслідк. звʼязки між ними. Нині роз­вивається новий напрям Е. е. — молекулярна епідеміологія, що по­єд­нує методи молекулярної біо­логії й епідеміології та ви­вчає молекулярні детермінанти — маркери поширеності раку в популяції і його звʼязок з індивід. ризиком. Такий під­хід дає можливість оцінювати онкол. ризик при дії чин­ників довкі­л­ля ще до роз­витку захворюва­н­ня. Для ви­вче­н­ня екологічно зумовлених форм зло­якіс. ново­утворень важливе значе­н­ня мають Нац. канцер-реєстр при Нац. ін­ституті раку (Київ) та мережа популяц. канцер-реєстрів в обл. центрах, Києві й Севастополі, де зосереджено банк даних щодо захворюваності на онкол. хвороби і смертності насел. від них в Україні в цілому та окремих регіонах. На основі результатів екол.-епідеміол. дослідж. роз­робляють систему від­повід. профілакт. заходів, впровадже­н­ня у практику яких сприяє як покращен­ню здоровʼя насел., так і оздоровлен­ню довкі­л­ля. Реалізують ці заходи структури сан.-епідеміол. служби України. Дослідж. з Е. е. зосереджено в Ін­ститутах гігієни та мед. екології, медицини праці, Наук. центрі радіац. медицини АМНУ, Ін­ституті екогігієни і токсикології, Нац. мед. академії післядиплом. освіти, Нац. мед. університеті (усі — Київ). У цій галузі працюють І. Трахтенберґ, Ю. Кундієв, А. Нагорна, І. Черниченко, А. Присяжнюк, Е. Білецька, М. Паранько та ін.

Літ.: Трахтенберг И. М., Колесников С. В., Луковенко В. П. Тяжелые метал­лы во внешней среде: Современ­ные гигиенические и токсикологические аспекты. Минск, 1994; Экологическая эпидемиология: Учеб. Москва, 2004; Шалімов С. О., Присяжнюк А. Є., Гриценко В. Г. та ін. Чорнобиль та рак. Онкоепідеміологічні аспекти про­блеми // Журн. АМНУ. 2006. № 1; Кундієв Ю. І., Нагорна А. М. Професійний рак: епідеміологія та профілактика. К., 2008.

Н. В. Баленко

Завантажити статтю