Екологічна криза

ЕКОЛОГІ́ЧНА КРИ́ЗА — напружені взаємини людського су­спільства з природою, яким властива невід­повід­ність роз­витку продуктивних сил і виробничих від­носин ресурсно-екологічним можливостям біо­сфери, наслідком чого є поруше­н­ня природних умов жит­тєдіяльності людини. В історії роз­витку людства ві­домо пʼять Е. к. Перша криза (збира­н­ня й примітив. полюва­н­ня) припала на середину післяльодовик. періоду (бл. 50 тис. р. тому). Людство ви­йшло з неї, опанувавши технології загін. полюва­н­ня і видобува­н­ня вогню. Друга (бл. 10 тис. р. тому) була повʼяз. зі зникне­н­ням великої мамонтової фауни. Її подолано шляхом пере­ходу до скотарства й землеробства. Третя криза, яку вважають не глобал., а регіонал., пере­дувала зароджен­ню полив. землеробства і завершилася пошире­н­ням при­йомів зроше­н­ня угідь. Четверта Е. к., спричинена масовим вирубува­н­ням лісів на паливо й під с.-г. угі­д­дя, при­звела до пром. революції та пере­ходу до викори­ста­н­ня викоп. палива. Пʼяту (нинішню) кризу вважають най­глибшою. Вона роз­почалася у серед. 20 ст. через хімізацію виробництва у промислово роз­винених країнах.

Осн. причина нинішньої Е. к. — цивілізація технократич. типу, гол. пріоритетом якої є посиле­н­ня влади над природою без урахува­н­ня можливих негатив. наслідків. Така антропоцентрична стратегія пере­творе­н­ня природ. середовища, зміни окремих елементів довкі­л­ля без урахува­н­ня систем. організації природи загалом при­звели до зниже­н­ня якості природ. середовища, формува­н­ня необхідності збільше­н­ня витрат сил, коштів, ресурсів для нейтралізації наслідків. Пʼята Е. к., що охопила всю планету, має якісно ін. природу порівняно з попередніми, вона цілком зумовлена технол.-вироб. причинами. Темпи зміни параметрів біо­сфери виявилися в сотні й тисячі разів більшими, ніж темпи її природ. еволюції. Роз­почалася заг. глобал. де­градація природ. середовища. Елементи тиску цивілізації на природу — високовитратні та високовід­ходні технології, які за­стосовують у промисловості й с. госп-ві, автомобіл. транс­порт та урбанізація. Це є наслідком того, що техноген. тип роз­витку цивілізації в умовах швидкого росту кількості насел. вимагає залуче­н­ня до вироб. процесів все більшої кількості природ. ресурсів. На­прикінці минулого столі­т­тя світ. екон. потенціал збільшився у 20 разів порівняно з його початком. Напр., за період після 2-ї світової війни викори­стано стільки ж мінерал. сировини, скільки за всю попередню історію людства. За остан­ні 100 р. із земних надр видобуто 137 млрд т вугі­л­ля, бл. 47 млрд т нафти, 20 трлн м³ газу. За цей період людство збільшило енергет. ресурси в 1 тис. разів. При цьому видобува­н­ня викоп. палива та руд вимагає великомас­штаб. втручань у гео­сферу планети, в результаті чого порушуються геол. структури масивів гір. порід, виникають карʼєрно-від­вал. комплекси, змінюється ландшафт. У світі зареєстровано понад 9 млн видів штуч. хім. речовин. Великих мас­штабів набрав штуч. синтез орган. речовин: 1950 світ. пром-сть виробляла їх 7 млн т, 2000 — 350 млн т. Значна їх частина є токсич. для живих організмів, при цьому гранично допустимі концентрації (ГДК) роз­роблено лише для 4,5 тис. ГДК речовин, токсич. для рослин та тварин, не роз­робляють взагалі. Для більшості за­бруднюючих речовин від­сутні методи реєстрації.

Збільше­н­ня спожива­н­ня ресурсів та матеріалів зумовлює зро­ста­н­ня кількості від­ходів. У середньому в промисловості лише 1–1,5 % спожитих ресурсів входить до кінц. корис. продукту. За даними ООН, щорічні викиди в атмо­сферу містять 110 млн т оксиду сірки, 70 млн т оксиду азоту, 180 млн т оксиду вуглецю, 70 млн т не­очищених отруй. газів, 60 млн т завислих часток, 700 тис. т фреонів, 500 тис. т свинцю, 100 тис. т токсохімікатів, 10 тис. т ртуті. Заг. їхній обʼєм у світі оцінюють в 600 млн т на рік. Заг. маса від­ходів, які потрапляють до Світ. океану, становить мільярди тонн на рік. Най­шкідливішими серед них є залізо (320 млн т), азот і фосфор (62 млн т), нафта і нафто­продукти (5–10 млн т), вуглеводні (1 млн т), свинець (200 тис. т), ртуть (5 тис. т). 70 % нерестилищ стали не придатними для вижива­н­ня мальків, знищено значну частину цін­них пром. риб. За остан­ні два десятилі­т­тя кількість живих організмів у Світ. океані зменшилася вчетверо. У результаті споживац. напряму роз­витку цивілізації актуал. стала про­блема глобал. потеплі­н­ня на Землі внаслідок парник. ефекту. За остан­нє сторіч­чя в атмо­сфері збільшився вміст вуглекислоти і метану, зʼявилися нові газоподібні речовини, насамперед хлорфторвуглеводні, зокрема фреони, середньорічна температура повітря під­вищилася щонайменше на 0,3–0,6о С. Небезпека такого явища непередбачувана, оскільки парник. ефект змінює характеристики атмо­сфер. опадів, руху повітр. мас, мор. течій. У середніх широтах збільшиться посушливість, клімат стане напів­пустел., внаслідок чого різко знизяться врожаї. Ймовірне значне під­вище­н­ня рівня Світ. океану за рахунок тане­н­ня льодовиків і затопле­н­ня суші. Наслідком цього може стати мас­штабне пере­міще­н­ня населе­н­ня.

Нинішню екол. ситуацію в Україні також характеризують як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтува­н­ня обʼєктив. законами роз­витку і від­творе­н­ня природно-ресурс. комплексу. Від­булися структурні деформації окремих напрямів господарюва­н­ня, роз­вивалися пере­важно сировин­но-видобувні, екологічно небезпечні галузі промисловості. Це при­звело до де­градації довкі­л­ля, особливо ґрунтів, за­брудне­н­ня його пром. від­ходами, токсич. та радіо­актив. речовинами. Наслідки Е. к. — збідне­н­ня видового різномані­т­тя живих організмів, під­вище­н­ня захворюваності насел., скороче­н­ня тривалості життя. Особливістю екол. стану України є по­глибле­н­ня локал. ситуації великими регіонал. кризами. Мед.-біол., екон. та соц. наслідки аварії на ЧАЕС спричинили в країні ситуацію, близьку до рівня глобал. Е. к.

Нині існує декілька варіантів виріше­н­ня криз. ситуації, напр., шляхом контролю демогр. процесів у формі обмеже­н­ня народжуваності, докорін. пере­творе­н­ня менталітету людини, формува­н­ня біо­сфер. етики, екол. конверсії усіх форм господарюва­н­ня тощо.

Завантажити статтю