Екологічна культура - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екологічна культура

ЕКОЛОГІ́ЧНА КУЛЬТУ́РА – напрям людської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать природне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток. Дослідж. взаємовпливу соціального і природного в житті людини дозволяє говорити про специф. прояви культури в екол. сенсі. Без знання кола проблем, що належать до Е. к., не можна зрозуміти, чому одні етноси живуть у злагоді з природою, тобто утверджуються у світі як екофільні, а ін. залишають після себе руїну як спільноти екофобні; чому в одних випадках люд. діяльність породжує гармонійні ландшафти та екосистеми, а в ін. – довкілля перетворюється на пустелю. Е. к. – сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують рівновагу в системі «людина–довкілля»; теор. галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціонал. блоки; одна з форм культури, здатність людини відчувати буття світу, пристосовувати його до себе. Е. к. є складовою люд. життя з часів його виникнення. Е. к. – життєдіяльність людини, за якої досягається взаємна адаптація довкілля та людини. Е. к. розглядає коло питань, пов’язаних з використанням людиною природи, перетворенням її у влас. інтересах, а також з наслідками такої діяльності. Основополож. принцип Е. к. – відповідність соціального та природного в рамках єдиної системи. Встановлення цієї відповідності у всіх сферах сусп. життя сприяє його екологізації та гармонізації самої сусп. системи. Е. к. виражає міру освоєння суб’єктом природоперетворюючої діяльності, відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Е. к. лежить в основі екол. діяльності та екол. поведінки, у складі яких – зріз суспільно виробленого способу самореалізації людиною себе в природі, культурні традиції, життєвий досвід, морал. почуття та оцінка ставлення людини до природи. І хоча феномен Е. к. є надбанням 20 ст., з усвідомленням людством необхідності перелаштування свого життя з метою збереження безпеки й здоров’я, про екол. компонент культури (проявлявся як сукупність певних екокультур. норм, заборон та дозволів) можна твердити від появи людини. Екокультурні норми розвиваються під впливом пануючого в сусп-ві способу перетворення природ. простору. На кожному етапі розвитку вони охоплюють найсуттєвіші надбання способів орг-ції люд. діяльності, накопичених сусп-вом упродовж еволюції. Екокультурні стереотипи поведінки виступають як транслятор досвіду екол. діяльності людей від покоління до покоління, збереження певної констант. складової. Як рушійна сила у стосунках між сусп-вом та природою Е. к. тяжіє до створення якісно нової системи засобів і механізмів, що сприяють розв’язанню проблеми глобал. екол. кризи. Гол. функція Е. к. – орг-ція взаємовідносин сусп-ва та природи з урахуванням практ. потреб сусп-ва, забезпечення підтримки стабіл. стану природи задля збереження умов існування й розвитку людства. Ін. функції Е. к.: виховна (формування певних стереотипів поведінки щодо природи окремих індивідів та сусп-ва загалом), прогностична (створення можливості передбачення наслідків люд. діяльності, результатів перетворення природи), регулятивна (упр. ставленням сусп-ва до природи в процесі госп. діяльності). В Е. к. формується екол. світогляд особистості в процесі оволодіння навичками практ. діяльності щодо природи; розвивається на основі профес. екол. освіти, інформування та виховання екосистем. мислення. Виховання і формування Е. к. – проблема, до якої потрібно підходити комплексно із залученням фінанс., освіт., політ. та правових чинників. Е. к. спирається на кращі гуманіст., екофіл. традиції культури; формує прихил. і дбайливе ставлення до всіх форм життя та умов, які його забезпечують. Людина має усвідомити себе частиною природ. космосу, зрозуміти свою роль у підтриманні природ. рівноваги. Вирішення проблеми глобал. екол. кризи можливе лише в рамках Е. к., яка виступає необхід. передумовою оптимізації й гармонізації системи «сусп-во–природа». У цих умовах Е. к. виконує функцію самозбереження сусп-ва. Див. Екологія культурна.

Літ.: Тарасенко Н. Ф. Природа, технология, культура. К., 1985; Голубець М. Екологія й культура: до питання про структурно-функціональні зв’язки // Ойкумена. 1991. № 1; Конищева И. И. и др. Ресурсосбережение: Эколого-экономические аспекты. К., 1992; Гумилев Л. Этносфера: история людей и история природы. Москва, 1993; Крисаченко В. С. Екологічна культура: Теорія і практика. К., 1996; Товстоухов А. В., Хилько М. І. Екобезпечний розвиток: Пошук стратегем. К., 2001; Крисаченко В. С., Хилько М. І. Екологія. Культура. Політика: Концептуал. засади сучас. розвитку. К., 2002.

Р. М. Конта

Стаття оновлена: 2009