Екологічна свідомість - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екологічна свідомість

ЕКОЛОГІ́ЧНА СВІДО́МІСТЬ – одне з ключових понять екологічної психології, що означає вищий рівень психічного відображення природного, штучного, соціального середовища та внутрішнього світу людини, саморегуляцію даного відображення та усвідомлення місця і ролі людини у реальному сві- ті. Е. с. відрізняється від свідомості як такої тим, що вона насичена екол. змістом і є сукупністю екол. уявлень, які формують суб’єктивне відношення людини перш за все до природ. середовища. Від 1980-х рр. процеси формування і прояву Е. с. стали предметом особливої уваги сусп-ва на заг. тлі усвідомлення загострення та глобалізації екол. проблем і неможливості їх вирішення в рамках домінуючої антропоцентрич. свідомості (див. Антропоцентризм). Феномен Е. с. знайшов відображення у теор. і практич. дослідж. багатьох наук (педагогіки, суспільствознавства, психології, соц. екології та ін.) і став основою формування нових наук. дисциплін. Так, індивід. та групова Е. с. в її онто-, соціогенет. й функціонал. аспектах стала предметом вивчення окремого напряму психології, що сформувався в 1990-х рр. у рос. і вітчизн. психології на базі екол. підходу – психології екол. свідомості (екол. психології). Основу категоріал. апарату екол. психології складають поняття «Е. с.», «середовище» та «психол. впливи». З огляду на неоднозначність теор. підходів і базових систем цінностей, існують певні розбіжності у визначенні поняття « Е. с.» та його змістов. частини; у процесі становлення перебуває і сама наука про неї. Е. с. проявляється в результаті взаємодії індивідів та груп людей з природ. довкіллям, тому об’єктом дослідж. екол. психології виступають антропоекол. системи, тобто стійкі сукупності зв’язків між людським сусп-вом або його окремими, відносно самост. частинами та природ. довкіллям. Поряд із визначенням індикаторів та удосконаленням методології діагностики Е. с. ключовими напрямами її вивчення є аналіз механізмів формування, розвитку і функціонування у процесі онто- та соціогенезу, аналіз типології індивід. і групової Е. с., визначення закономірностей і психол. особливостей взаємодії людини з довкіллям та ін. У структурі Е. с. розрізняють перцептив. (сприйняття навколиш. природ., соц., штуч. і внутр. середовищ), когнітив. (псих. відображення середовища), емотив. (ставлення до середовища) та конатив. (самоусвідомлення, саморегуляція та стратегії поведінки і взаємодії з середовищем) компоненти. Залежно від прояву названих компонентів виділяють три осн. типи Е. с.: антропоцентрич. (ігнорування закономірностей розвитку природ. систем і прагнення повністю підкорити природу потребам людини), біо-, або природоцентрич. (возвеличення значення природи, нівелювання потреб людини й пониження її статусу до звич. елемента природ. систем) та екоцентрич. (домінування уявлень про взаємозалежність людського розвитку від природ. середовища та прагнення до гармоній. розвитку людини і сусп-ва в рамках невиснажливого використання природ. ресурсів). Е. с. формується й розвивається під впливом соц. процесів, а також змін у системах цінностей, тому на практиці значно частіше зустрічаються типи Е. с., носії якої поєднують характеристики кількох типів свідомості. Формування екоцентрич. Е. с. – одне із ключових завдань діяльності різноманіт. сусп. ін-тів, зокрема освіт. установ і громад. орг-цій.

Вітчизн. екол. психологія перебуває на етапі становлення, а її розвиток знач. мірою пов’язаний з вивченням психол. наслідків аварії на ЧАЕС (В. Скребець, С. Яковенко, В. Панок та ін.). Різні аспекти Е. с. є предметом дослідж. Лаб. екол. психології Ін-ту психології АПНУ (кер. – Ю. Швалб).

Літ.: Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Экологическая психология и педагогика. Ростов-на-Дону, 1996; Дерябо С. Д. Экологическая психология: диагностика экологического сознания. Москва, 1999; Скребець В. О. Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи. К., 2004.

В. І. Карамушка

Стаття оновлена: 2009