Екологічне законодавство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екологічне законодавство

ЕКОЛОГІ́ЧНЕ ЗАКОНОДА́ВСТВО – система нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у галузях використання та відтворення природних ресурсів і охорони довкілля (екологічні суспільні відносини). Е. з. є самост. галуззю законодавства України, що має окремі підгалузі: земел., водне, лісове, фауніст., флорист., природно-заповідне, законодавство про надра, про охорону атмосфер. повітря. Визначальні для Е. з. норми вміщені у Конституції України – право власності укр. народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та ін. природні ресурси; право користування природ. об’єктами; гарантування екол. безпеки і підтримання екол. рівноваги на тер. України, подолання наслідків Чорнобил. катастрофи; право людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; право вільного доступу до інформації про стан довкілля; обов’язок не заподіювати шкоди природі. Гол. джерелами Е. з. є Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), «Про екологічну експертизу» (1995), «Про Червону книгу України» (2002), «Про виключну (морську) екологічну зону України» (1995), «Про охорону атмосферного повітря» (в ред. 2001), «Про тваринний світ» (2001), «Про екологічну мережу України» (2004), «Про екологічний аудит» (2004); Кодекс України про надра (1994), Водний кодекс України, Земел. кодекс України (див. Земельні кодекси), Лісовий кодекс України.

А. П. Гетьман

Стаття оновлена: 2009