Екологічний рух

ЕКОЛОГІ́ЧНИЙ РУХ — діяльність громадян та громадських організацій, спрямована на збереже­н­ня довкі­л­ля, запобіга­н­ня де­градації природи, зро­стан­ню екологічних ризиків, знижен­ню якості життя; ін­ституалізація дій на захист природи. У його становлен­ні умовно виділяють 2 етапи: природо­охорон. (поч. — 50-і pp. 20 ст.) і сучас. — екол. (від 60-х pp. 20 ст.). Прихильниками природо­охорон. руху були письмен­ники, вчені, митці, громад. діячі, які вбачали в природі джерело гармонії і стабільності, здатне протистояти руйнівній силі індустріалізації, що стрімко змінювала навколиш. світ на межі 19–20 ст. На цьому етапі започатковано створе­н­ня природо­охорон. організацій у Європі (Гол­ланд. асоц. захисту птахів, Товариство сприя­н­ня природ. заповід­никам, Нім. федерація захисту рідної землі, Данська асоц. охорони навколиш. природ. середовища та ін.), які спрямовували зуси­л­ля на збереже­н­ня природно-культур. спадщини своїх країн, сприяли організації перших нац. природ. парків, брали участь в ухвален­ні природо­охорон. законодавства. Діяльність нац. організацій і т-в з охорони природи створила перед­умови для інтернаціоналізації природо­охорон. руху. Характер. рисою першого етапу стало намага­н­ня зберегти природу, не під­даючи сумніву існуючі су­спільно-політ. лад і екон. устрій. На другому етапі Е. р. увагу зосереджено пере­важно на про­блемах за­брудне­н­ня води, повітря, ґрунтів, наслідках роз­витку ВПК, ядер. енергетики тощо. Він став виразником занепокоє­н­ня широких верств насел. якістю життя у роз­винених пром. країнах. Цьому етапу, на від­міну від першого, властиві масовість та критичне ставле­н­ня до домінуючих ідеол. доктрин зх. су­спільства, які ґрунтуються на інструменталізації природи, необмеженому екон. зро­стан­ні, за­охочен­ні спожива­н­ня тощо. У 60-х рр. 20 ст. від­булися, з одного боку, транс­формація природо­охорон. руху у рух на захист усього довкі­л­ля; з ін. — його поділ на природо­охорон. рух і рух за якість довкі­л­ля й життя людей. Ці дві потужні гілки від­носно автономні, але тісно взаємодіють між собою. Ідеол. основою сучас. Е. р. стала нова екол. парадигма, яка по­ставила під сумнів на­дба­н­ня НТП й екон. зро­ста­н­ня. Символіч. датою становле­н­ня сучас. Е. р. вважають від­значе­н­ня першого Дня Землі (квітень 1970). Е. р. — одна з ланок т. зв. нових соц. рухів, становле­н­ня яких у зх. су­спільстві припало на 60-і рр. 20 ст. Крім того, стурбованість екол. про­блематикою виявили пред­ставники ін. соц. рухів — пацифіст., жін., за права людини, молодіж., студент. тощо. Від 70-х рр. Е. р. став глобал. феноменом. Він не лише сприяв роз­вʼязан­ню локал. екол. про­блем, а й почав значно впливати на між­нар. екол. політику (участь у конф. і форумах та лобіюва­н­ня між­нар. екол. законодавства тощо). Сучас. Е. р. вирізняється багатоманітністю форм обʼ­єд­на­н­ня громадян, роз­маї­т­тям світо­гляд. орієнтирів і культур. засад, по­ставлених цілей і способів їх досягне­н­ня, мас­штабністю дій і чисельністю учасників, правовим статусом. У ньому виділяють 2 осн. тенденції: поміркований, або реформістський, та радикал., або альтернатив., Е. р. Поміркований роз­вивається в заг.-політ. руслі су­спільства і не ставить за мету кардинально змінити сусп. лад чи світ. порядок загалом. Його пред­ставники вважають доцільним роз­вʼяза­н­ня про­блем довкі­л­ля шляхом удосконале­н­ня законодавства чи реформува­н­ня процедур ухвале­н­ня рішень у сфері екол. політики, діяльності впроваджувал. організацій і сусп. ін­ституцій, просвіти. Пред­ставники альтернатив. Е. р. наполягають на радикал. змінах у філософії й практиці взаємодії людини з природою, у сусп. і політ. від­носинах для роз­вʼяза­н­ня екол. про­блем, їх не задовольняють по­ступові демократ. зміни та ком­проміси. Вони пропонують такі моделі нового політ. і екон. устрою, у яких задоволе­н­ня базових потреб людини не су­проводжувалося б ката­строфіч. руйнацією природи (напр., біо­регіони, екокомуни).

Літ.: Глобальная экологическая про­блема. Москва, 1988; Баньковская С. П. Инвайронментальная социология. Рига, 1991; R. Dalton. The Green Rainbow: Environmental Groups in Western Europe. New Hawen; London, 1994; Гардашук Т. В. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К., 2000; Її ж. Концептуальні параметри екологізму. К., 2005.

Т. В. Гардашук

Екологічний рух в Україні . Найпоширенішою серед науковців є три­етапна класифікація його роз­витку. Перший етап датують 1960-ми — 1-ю пол. 1980-х рр. і ви­значають як пасивний, оскільки природо­охорон. діяльністю за­ймалися лише поодинокі групи активістів, які організовували екол. екс­педиції та ін. природо­охорон­ні акції. Від серед. 1970-х рр. виникали природо­охорон­ні крає­знавчі організації, проте усі вони мали офіц., про­уряд. характер. Початок другого (актив.) етапу Е. р. повʼязують з погірше­н­ням стану довкі­л­ля в Україні внаслідок аварії на ЧАЕС. У цей період значно збільшилася кількість екол. організацій (пере­важно не­уряд.), посилилася політизація Е. р., поширилася практика проведе­н­ня мітингів і демонстрацій, блокува­н­ня робіт на екологічно шкідливих обʼєктах. На третьому етапі (від поч. 1990-х рр.) Е. р. набув нових форм, що повʼязано з першими законодав. актами ВР України після здобу­т­тя Україною незалежності, зокрема з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991). У цей час проголошено нову стратегію природокористува­н­ня та здійсне­н­ня контролю за забезпече­н­ням екол. суверенітету. На сучас. етапі осн. напрямами діяльності екол. організацій є природо­охорон­на активність (боротьба з браконьєрством, за­брудне­н­ням довкі­л­ля, проведе­н­ня заходів з очище­н­ня територій), громад. контроль дотрима­н­ня природо­охорон. законодавства, організація акцій протесту, участь у формуван­ні та реалізації держ. політики, просвітн. робота. Серед най­впливовіших екол. організацій в Україні — Національний екологічний центр України, «Зелений світ» Українська екологічна асоціація, Ботанічне товариство Українське, Охорони природи Українське товариство, Всеукр. екол. ліга, «Ґрінпіс», Всеукр. дит. спілка «Екол. варта», Укр. екол. спілка «Врятуватись від Чорнобилів», «Мама–86», Всеукр. благодій. фонд «Паросток». Від 1991 функціонує Партія зелених України. Діють також регіонал. громад. організації (Київ. екол.-культур. центр, «Зелений рух Донбасу» у м. Горлівка Донец. обл., «Еко­сфера» в Ужгороді). Остан­нім часом існує тенденція до обʼ­єд­на­н­ня організацій в асоц., робочі групи тощо (Робоча група з питань глобал. зміни клімату, Асоц. карпат. екол. не­уряд. організацій). Для сприя­н­ня налагоджен­ню спів­праці уряд. і не­уряд. природо­охорон. організацій при Міністерстві екології та природ. ресурсів України засн. Громад. раду. Подальшому роз­витку Е. р. сприяє ратифікація Україною 1999 Конвенції про до­ступ до інформації, участь громадськості в процесі прийня­т­тя рішень та до­ступ до правосу­д­дя з питань, що стосуються довкі­л­ля. Започатковано щорічні Всеукр. конф. екол. громадськості, 2003 у Києві проведено 5-у Всеєвроп. конф. міністрів довкі­л­ля. Осн. тенденції Е. р. висвітлюють період. вид., зокрема г. «Зелений світ», «Екологічна газета», ж. «Рідна природа», «Екологічний вісник», «Екологія та ноо­сферологія» та ін.

Літ.: Хилько М. Екологічна політика. К., 1999; Громадська еко­ініціатива. К., 1999; Васюта О. А., Васюта С. І., Філіпчук Г. Г. Екологічна політика: національні та глобальні рівні: У 4 т. Т. 3. Чц., 2004.

М. М. Хомляк

Завантажити статтю