Екологічний туризм

ЕКОЛОГІ́ЧНИЙ ТУРИ́ЗМ — цілеспрямовані подорожі на природні території для озна­йомле­н­ня з місцевою культурою та історією середовища, які не порушують цілісність екосистем. Е. т. — один з найновіших напрямів турист. діяльності, який роз­вивається швидкими темпами (20 % ринку світ. туризму).

Започатк. 1950 в Африці легалізацією полюва­н­ня, у звʼязку з чим виникла потреба в організації рекреац. зон. Створ. у той період заповід­ники, нац. парки і мислив. угі­д­дя нині приносять значні прибутки. Стрімкий роз­виток Е. т. в остан­ні десятилі­т­тя пояснюють погірше­н­ням стану довкі­л­ля, а також освоє­н­ням нових місць від­починку — гір. курортів, узбереж морів тощо. Свідче­н­ням популярності Е. т. є під­вище­н­ня рівня екол. сві­домості насел. та зро­ста­н­ня інтересу до природ. середовища. 2002 ООН від­значила Між­нар. рік Е. т. Не­зважаючи на значну кількість опублікованих остан­нім часом наук. праць з про­блеми, універсал. ви­значе­н­ня поня­т­тя ще не сформульовано. Екол. організації у його трактуван­ні акцентують увагу на природ. зорієнтованості, турист. індустрія більшого значе­н­ня надає вироб. аспекту. На основі аналізу наявних дефініцій ви­окремлено осн. принципи Е. т.: він стимулює і задовольняє бажа­н­ня спілкува­н­ня з природою шляхом організації подорожей у нац. парки, заповід­ники, заказники та ін.; має не­знач. негатив. вплив на природне середовище, спонукає туристів до сприя­н­ня його охороні та соц.-екон. роз­витку території; по­єд­нує від­починок, роз­ваги й екол. освіту мандрівників, вимагає дотрима­н­ня правил поведінки; перед­бачає прожива­н­ня на охорон. території місц. мешканців, які виконують функції обслуговуючого персоналу і водночас ведуть традиц. природоощадне госп-во, що забезпечує соц.-екон. роз­виток регіону; сприяє встановлен­ню гармонії між людиною і природою, від­новлен­ню духов. і фіз. сил людини, вихован­ню в неї почу­т­тя від­повід­альності за стан довкі­л­ля.

Важливою рисою Е. т. є стійкість — баланс екол., соц.-культур. і екон. впливів. Іноді в літературі на по­значе­н­ня поня­т­тя «Е. т.» неправомірно використовують терміни «зелений туризм», «природ. туризм», «біол. туризм», «сільс. туризм», «мʼякий туризм» та ін. У німецькомов. країнах найчастіше за­стосовують термін «мʼякий туризм», або «екол. і соціально від­повід­альний туризм», за­пропонований 1980 Р. Юнґком. За­звичай мʼякий туризм проти­ставляють жорсткому, гол. мета якого — макс. прибуток. Термінол. про­блема спричинена тенденціями до комерціалізації туризму та за­стосува­н­ня реклам. і маркетинг. схем, які маскують реал. ставле­н­ня до про­блем довкі­л­ля під стійкий природо­орієнтований Е. т. Роз­вивається Е. т. на територіях природно-заповід. фонду, в межах яких наявні умови для тривалого або короткочас. від­починку, озна­йомле­н­ня з рослин. і тварин. світом, екол. екс­курсій, природо­охорон. освіти. Середовищем Е. т. є нац. природні парки (Карпат., Шацький, Азово-Сиваський та ін.), регіон. ландшафтні парки (Дністров. кань­йон, Кінбурн. коса), а також біо­сферні заповід­ники, найві­доміший серед яких — «Асканія-Нова» (смт Асканія-Нова Чаплин. р-ну Херсон. обл.). Окрім еталон. ділянок степу та цін­них видів тварин, дендро- і зоопарку, у ньому функціонують ферми страусів і афр. копитних. Дунай. біо­сфер. заповід­ник охоплює природ. обʼєкт світ. мас­штабу — дельту Дунаю, другу за величиною в Європі. Природне багатство і своєрідність цієї місцевості забезпечують унікал. екол. середовище для рибальства і мисливства, екол. освіти тощо. Дунай. плавні — по­єд­на­н­ня о-вів і мор. акваторії — належать до водно-болот. угідь між­нар. значе­н­ня. Обʼєктом турист. огляду є також м. Вилкове (Кілій. р-ну Одес. обл.) з числен. протоками і ка­налами — т. зв. укр. Венеція. Серед природно-заповід. обʼєктів України, які можуть бути викори­стані для роз­витку Е. т., важлива роль належить дендропаркам «Софіївка» (Умань), «Олександрія» (Біла Церква), «Тростянець» (Ічнян. р-н Черніг. обл.) та ін., що є зразками ландшафтно-парк. мистецтва України і турист.-екс­курсій. обʼєктами між­нар. значе­н­ня. Ви­знач. місцями Е. т. є також парки-памʼятки садово-парк. мистецтва (їх в Україні кілька сотень) — Новочорторий. (Любар. р-н Житомир. обл.), Згурів. (Київ. обл.), «Хутір “Надія”» (Кіровогр. р-н Кіровогр. обл.), Корсунь-Шевченків. (Черкас. обл.) тощо. Нині існує ідея організації комплексу для Е. т. побл. Одеси на території регіон. ландшафт. парку «Тилігульський». У цій місцевості наявні орнітол., ботан. і зоол. заказники; природне середовище — сухий степ з унікал. мікрокліматом, притаман­ним тільки цій частині України. Ідея полягає у формуван­ні екол. середовища з урахува­н­ням усіх ресурсів: зоопарку «Степ. сафарі», осередку дельтапланеризму, місць цікавого туризму (ловля крабів і раків, мисливство, кінні верхові прогулянки, ката­н­ня на трійках), фермер. садиб, екзот. рекреац. поселень з майстернями для різних промислів тощо. Cтворюючи обʼєкти Е. т. необхідно максимально зберігати ландшафтне середовище й обмежувати кількість т. зв. екс­позиц. зон (невеликі впорядковані огляд. май­данчики), екол.-навч. стежок (мережі доріг — пішохід., канат., водних), будівництво захис. павіль­йонів, колодязів тощо. Для ночівлі найдоцільнішим в умовах територій природно-заповід. фонду видом житла є екол. будинок. При його споруджен­ні використовують мін. площу продуктив. землі і буд. матеріали, які не мають токсич. ефекту (дерево, камінь).

Літ.: Кекушев В. П., Сергеев В. П., Степаницкий В. Б. Основы менеджмента экологического туризма: Учеб. пособ. Москва, 2001; Дмитрук О. Ю. Екологічний туризм: сучасні концепції менеджменту і маркетингу: Навч. посіб. К., 2004; Панченко Т. Ф. Туристичне середовище: архітектура, природа, інфра­структура. К., 2009.

Т. Ф. Панченко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю