Екологія архітектурно-будівельна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екологія архітектурно-будівельна

ЕКОЛОГІ́Я АРХІТЕКТУР́НО- БУДІВЕ́ЛЬНА – галузь науки, що вивчає проблеми екології архітектурно-будівельної галузі. Cформувалася наприкінці 20 ст. на межі архітектури, будівельної фізики, будівництва, екології, етики екологічної, містобудування та архіт. фізики. Має на меті створення гармоніч., здорового та красивого архіт.-ландшафт. середовища, підтримання і відновлення екол. рівноваги між забудованими й природ. територіями, одночасно задовольняючи екол. обґрунтов. потреби жит. (у житлі, природ. просторі та ін.), що є особливо актуальним у час швидкого розвитку ознак глобал. екол. кризи, розростання міст і збільшення забруднень у них. Осн. розділи Е. а.-б. – містобуд. (урбоекологія) та архіт. екологія – спрямовані на створення гармоніч., красивих і комфорт. міст з екол. обґрунтов. середовищем для жит., підтримання нормал. стану природ. середовища в них). Конструкц.-буд. екологія вивчає конструкт. вирішення екол. будівель і споруд, що підтримують природне середовище. Екологія буд. матеріалів та буд.-технол. екологія враховують вплив буд. технологій і буд. матеріалів на жит. міста та природу). Ці та ін. пробл. Е. а.-б. вивчають М. Реймерс, О. Тетіор, О. Яницький, С. Чистякова, Г. Ґірардет, Т. Ділстра, В. Кучерявий, Б. Моллісон, М. Селіванов, В. Владимиров, В. Глазичов, Ю. Курбатов, Ф. Отто, Ч. Кіберт, А. Ісаченко, І. Богова, І. Родичкін, Ю. Лебедєв, Т. Дмитрієва, В. Філін, В. Лицкевич, Л. Макриненко.

Гол. завдання Е. а.-б.: вивчення взаємодії місць розселення, діяльності людини та природ. середовища, розроблення способів її екологізації; підтримання урбоекол., архіт.-екол. та буд.-екол. засобами з урахуванням обґрунтов. «екол. сліду» екол. рівноваги між місцями розселення і довкіллям; підвищення якості життя у місцях розселення та житл. будинках шляхом екологізації життя й діяльності людини в місті, наближення до природ. середовища та його екореставрація й фітомеліорація, створення привабливого образу міста та його м’якої взаємодії з природ. середовищем; оптимізація містобуд., ландшафт., архіт., конструкт., технол. рішень з урахуванням зниження негатив. впливів на природу та відновлення порушеного середовища, реставрація антропоген. ландшафтів; використання екол. містобуд., архіт., конструкт., технол. рішень під час створення біопозитив. (екол.) будівель та споруд, що сприймаються природою як споріднені з нею об’єкти, тобто є складовими екосистеми; екол. реконструкція міст, окремих будівель та споруд; економія ресурсів, їх стійке споживання, першочергове використання відновлюв. ресурсів, зменшення відходів; розроблення «нульових», тобто від’єднаних від міських мереж будівель, у яких використовують лише відновлюван. ресурси; застосування природ. і подіб. до них матеріалів, а також екологічно допустимих відходів вироб-ва під час виготовлення буд. матеріалів і виробів з метою зниження потрапляння відходів у довкілля; прогнозування й оцінювання негатив. наслідків буд-ва, експлуатації нових і реконструйованих місць розселення, будівель та споруд для довкілля; своєчасне виявлення за допомогою екол. моніторингу об’єктів, що завдають шкоди довкіллю, та схвалення відповід. рішень; екол. експертиза; екол. паспортизація та сертифікація матеріалів, виробів, будівель з метою з’ясування їх екологічності для міста; період. аналіз руху міста у бік більшої екологічності розвитку шляхом співставлення поперед. і поточ. значень індикаторів стійкого розвитку.

Літ.: Ch. Kibert, J. Sendzimir, G. Bradley Guy. Construction Ecology. London; New York, 2001; Тетиор А. Н. Архитектурно-строительная экология. Москва, 2008.

О. Н. Тетіор

Стаття оновлена: 2009