Кривий Ріг - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кривий Ріг

КРИВИЙ РІГ – місто обласного значення Дні­пропетровської області, центр Криворізького залізорудного ба­сейну, райцентр. Р-ни міста: Дзержинський, Довгинцівський, Жовтневий, Інгулецький (див. Інгулець), Саксаганський, Тернівський, Центрально-Міський. Міськраді підпорядк. с-ща Аван­гард, Гірницьке, Коломійцеве, Степне та села Новоіванівка і Тернуватий Кут. Знаходиться у центр. частині Укр. кристаліч. масиву при злитті річок Інгулець і Саксагань (бас. Дніпра), за 448 км від Києва та за 168 км від обл. центру. Пл. 430 км2. Має протяжність автомобіл. марш­ру­том з Пн. на Пд. 126 км (найбільша в Європі).

За даними Всеукр. перепису 2001, насел. Криворіз. міськради становило 712 507 (складає 92,6 % до 1989), К. Р. – 668 980 (92,4 %), м. Інгулець – 38 986 (102,5 %), смт Зелене (обидва наприкінці 2002 включені до складу К. Р.) – 1048 (82,5 %) осіб. Залізнич. вузол, міжнар. аеропорт. Функціонують 116 автобус., 26 тролейбус. і 20 трамвай. маршрутів.

На тер. К. Р. виявлено поселення від часу пізнього палеоліту до епохи ран­нього заліз. віку, є 43 кургани різних культур. У 17–18 ст. тут існувало бл. 10 козац. зимівників. Зимівник К. Р. уперше згадується у серед. 17 ст. 1734 він, ймовірно, був відновлений і уві­йшов до новоствореної Інгулец. паланки. Його спорудження низ­ка дослідників пов’язує з козаком І. Рогом, який у 1660–70-х рр. був кошовим отаманом Чорто­млиц. Січі. За ін. версією, свою назву місто отримало від форми кривого мису (рогу) при злит­­ті Інгульця та Саксагані. Від 1770 тут розташовувалася ставка коша Запороз. Січі. Побл. кургану Цар. Могила тривалий час зберігалися залишки фортифікац. споруд. Від 1775 проходив новий пошт. тракт, який зв’я­зу­вав Кременчук (нині місто Полтав. обл.) із Кінбурн. (нині тер. Оча­­ків. р-ну Микол. обл.) і Очаків. (нині місто) фортецями, де розміщувалися рос. війська. 25 квітня (8 травня) того ж року побл. зимівника К. Р. засн. одну з пошт. станцій цього тракту. Спочатку пошту обслуговували 5 козаків, які мешкали у землянках. Побл. станції утворило­­ся поселення К. Р., яке згодом от­римало статус держ. слободи. Від 1781 – волос. центр. У цей період нараховувалося 68 дворів, мешкало 216 осіб чол. статі. 1791 вийшла перша наук. праця, яка містила опис Криворіжжя, – книга Й.-А. Ґюльденштедта (по­­бував у цій місцевості 1774) «Пу­тешествие через Россию и в Кавказских горах». Уперше доклад. опис криворіз. заліз. руд зробив В. Зуєв, який відвідав К. Р. 1781. У 1799 тут мешкало 762, 1804 – 1623 особи. 1817–57 – військ. поселення (від 1852 – полк. село), у якому розташовувалися 2 ескадрони Бузького улан. полку. Від 1860 – м-ко Хер­сон. пов. Херсон. губ.

1881 розпочато пром. освоєння заліз. руд Кривбасу. Воно пов’язане з ім’ям О. Поля (1832–90), який був співзасн. АТ криворіз. заліз. руд. Тоді ж відкрито перший на Криворіжжі Саксаган. рудник з видобутком руди кар’єр. спосо­бом. О. Поль започаткував також і археол. дослідж. краю, зокрема 1866 проводив розкопки у Гайдамац. печері Дубової балки та у балці Ковальського. 1881–84 прокладено Катеринин. залізни­цю, яка зв’язала Кривбас із пром. р-нами Донбасу та При­дні­пров’я. На поч. 20 ст. діяло 79 рудників. 1892 задуто першу дом­ну Гданців. чавуноливар. з-ду. На­прикінці 19 ст. на тер., що входить до складу сучас. міста, проживало 35 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неод­норазово змінювалася. Від 1919 – місто. 1919–23 – центр повіту, 1923–30 – округи, 1923–31, 1939–59 та від 1965 – р-ну. Від 1932 – у складі Дніпроп. обл. 1922 створ. трест «Південруда», який об’єд­нав залізні та марганц. рудники. 1930 у К. Р. почала діяти гол. контора тресту «Руда», 1934 уве­дено в експлуатацію першу домну комбінату «Криворіжсталь», 1940 – найбільшу на той час у СРСР шахту «Гігант». 1941 функ­ціонувало 13 рудоуправлінь. За переписом 1939, насел. складало 197 621 особа. На 1 січня 1941 тут проживало 212 878 осіб. Від 14 серпня 1941 до 22 лютого 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. і ОУНів. підпіл­ля. 1959 мешкало бл. 387,6 тис., 1979 – 650,1 тис. осіб.

Сучас. К. Р. – це великий індустр. центр. Окрім багатих запасів заліз. руд, є поклади бурого вугілля, бокситів, вапняків, доломітів (40 % баланс. запасів України), покрівел. і тальк. сланців, сурику, вохри, буд. пісків, суглинків, скандію, ванадію. Є мінерал. во­ди. Криворіз. індустр. регіон ві­діграє провідну роль в економіці України, є осн. сировин. базою для розвитку чорної металургії, має стратег. значення для екон. незалежності та безпеки держави. Частка продукції у структурі ВВП України складає бл. 6,4 %, у експорт. потенціалі – 7 %. Працюють 87 великих підпр-в: чорної металургії, маш.-буд., буд. матеріалів, хім., полігр., деревооброб., легкої, харч. та ін. галузей. Вироб-во непродовол. товарів нар. спожи­вання в місті здійснюють понад 40 підпр-в різних форм власності. Продукти харчування виготовляють 16 великих і 80 дріб. підпр-в. Серед провід. підпр-в – комбінат «Криворіжсталь» («Ар­селор Міттал Кривий Ріг»; див. також Криворізький коксохімічний завод), Інгулецький гірничозбагачувальний комбінат, Пів­денний гірничозбагачувальний комбінат, Пів­нічний гірничозбагачувальний комбінат, «Суха бал­ка», Централь­ний гірничозбагачувальний ком­бінат, «Кривбасвибухпром», Криворізький суриковий завод, Криворізький залізорудний ком­бінат, Криворізький завод гірничого обладнання, Криворізький турбінний завод «Кон­стар», «Кривий Ріг цемент».

У К. Р. – ін-т «Крив­­баспроект», «КриворіжНДПІруд­­маш», Промислової медицини Український науково-дослідний інститут; Криворізький націо­наль­ний університет (див. також Безпеки праці та екології в гірничорудній і металургійній промисловості Український держав­ний науково-дослідний інститут, Гір­­ничорудний інститут Держав­ний науково-дослідний, Криворізький технічний університет, Криворізький державний педагогічний університет), ф-ти Запоріз. ун-ту, навч. центри Одес. юрид. академії, Донец. ун-ту еко­номіки торгівлі, Харків. ун-ту ра­діоелектроніки, Харків. автомобіл.-дорож. ун-ту, Нац. транспорт. ун-ту, філії Міжнар. ун-ту фінансів, Запоріз. ін-ту економіки та інформ. технологій, Європ. ун-ту, ін-ти Міжрегіон. академії упр. персоналом, Кременчуц. ун-ту економіки, інформ. технологій і управління, Ін-т ділового адміні­стрування, Криворізьке обласне музичне училище; 147 заг.-осв. (18 ліцеїв, г-зій, спеціаліз. шкіл, колегіумів) і 174 дошкіл. вихов. заклади; 26 Палаців культури та клубів, Кри­ворізький історико-краєзнавчий музей, Криворізький державний цирк, Криворізький ака­демічний міський театр драми та музичної комедії ім. Т. Шевченка, Криворізький міський театр ляльок, Криворізька обласна наукова медична бібліотека, 52 міські б-ки, 13 муз., 2 естет. виховання та 4 художні школи; 52 міські заклади охорони здоров’я; 12 готелів. Є Криворізький ботанічний сад НАНУ. 557 га займають 57 садів і парків, 589,8 га – 149 скверів та 46 зелених масивів і зон відпочинку.

Виходять газети «Сільське Криворіжжя», «Червоний гірник», «Вісник Кривбасу», «Авангард», «Биржа», «Вісті з економічного», «Вместе профинфо», «Гірничий інженер», «Домашняя газета», «Єдність і сила», «За агломерат», «Звезда-4», «Інгулецький вісник», «Кривой Рог вечерний», «Криминал Крив­басса», «Металлург», «Під знаком руди і металу», «Прогрес», «Промінь Просвіти», «Пульс: но­вини, факти, коментарі», «Ремон­тник», «Русская га­зета», «Телик», «Університетські новини», «Хри­стианская жизнь», «Шахтар Крив­басу»; журнали «Відомості Академії гірничих наук України», «Кур’єр Кривбасу», «Саксагань». Функціонують 44 нар. і 18 зразк. аматорських колективів. За ос­танні роки понад 20 колективів стали лауреатами міжнар. і все­укр. конкурсів. Місто – цент­р фести­ва­­лів «Горизонти джа­зу», «Кубок Кривбасу» (обидва – міжнародні), «Джаз і юність», «Маски», «Молодий цирк України», «Співограй», «Срібне джерельце», «Струна тернова», «Ук­раїна моя», «Чарівна флейта», хорової духової музики. Діють 17 стадіонів, 14 плавал. басейнів, 59 фіз­культурно-оздоров. центрів, 19 спорт. шкіл, низка спорт. залів, стрілец. тирів, спорт. майданчиків. 1959–2013 функціонував криворіз. футбол. клуб «Кривбас» (від 1992 виступав у Прем’єр-лізі України).

Реліг. громади: УПЦ КП, УПЦ МП, юдеїв, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптис­тів, свідків Єгови, християн віри євангельської. Пам’ятки арх-ри: житл. будинки на проспекті К. Маркса, № 35 (кін. 19 ст.), 36 (1935), 16, 18, 19 (усі – 1950), вул. Першотравнева, № 11 (1930), корпуси тех. ун-ту на вул. Пушкіна, № 37 (1932) та 44 (1940), кінотеатр ім. Леніна на проспек­ті К. Маркса, № 2 (1947–49, нині церква св. Миколая та роз­важал. комплекс), готель «Металург» на проспекті К. Маркса, № 14 (1950), театр драми і муз. комедії ім. Т. Шевченка на проспекті К. Маркса, № 23 (1951), Головпоштамт на проспекті К. Маркса, № 26 (1958), адм. будинок об’єдн. «Кривбасшахтопроходка» та «Південруда» на проспекті К. Маркса, № 1 (1953, нині розташ. держ. і комерц. орг-ції). Встановлено 99 па­м’я­ток монум. мист-ва, з них 66 пов’язані з подіями 2-ї світ. вій­­ни.

Серед видат. уродженців – фахівці у галузі гірн. справи П. Бересневич, Ю. Вілкул, А. Да­­видкович, М. Дядечкін, С. Жуков, І. Каварма, А. Каталанець, Е. Корнет, Є. Несмашний, В. Пе­­регудов, С. Толмачов, В. Трегубов, Е. Файнштейн, П. Федоренко, В. Цариковський, математики В. Завсігдашній, В. Іцхакін, фахівець у галузі тепло­­енергетики О. Замицький, фахі­­вець у галузі інформ. технологій О. Зеленський, філософ В. Капіца, історик В. Стецкевич, пра­вознавець Л. Давиденко, економіст А. Турило; письменник О. Гуреїв; засл. художник України Є. Лещенко; артисти балету, балетмейстери Н. Семизорова (нар. арт. РРФСР, засл. арт. УРСР) і В. Малахов, нар. арт. України – актори С. Романюк і Л. Смородіна, співак В. Маренич (Мареничів тріо); плавець С. Фесенко, армрестлер Д. Ципленков; Герої Рад. Союзу Дмитро (двічі) і Борис Глинки, Ю. Дол­­жанський, В. Найденко, Г. Скляр, Д. Шконда. З містом пов’язані життя та діяльність фахівця у галузі гірн. справи, акад. НАНУ Г. Малахова, петрографа, чл.-кор. АН УРСР С. Родіонова, фахівців у галузі гірн. справи Ю. Аста­ф’єва, В. Бизова, В. Близнюкова, М. Гумінського, Г. Китача, М. Правицького, І. Ривкіна, А. Тем­ченка, В. Щелканова, О. Ягупова, геологів Г. Войткевича, В. Махлаєва, В. Натарова, фахівця у галузі гірн. техніки І. Бегагоєна, фахівця у галузі металургії Г. Гу­­біна, геодезиста Й. Рейзенкинда; письменників П. Глазового, Г. Гусейнова, М. Олійника, Д. Тка­­ча, В. Шаблія, Л. Юхвіда; худож­ників Г. Синиці (засл. художник України) та Л. Давиденка (голова міської орг-ції НСХУ); акторів театру – нар. арт. України В. По­­лубоярцева, засл. арт. України Т. Брисіної, В. Короленка та Г. Сьомки, засл. діячів мист-в України Г. Мусатової та В. Сьом­ки.

Літ.: Варгатюк П. Криворіжжя: Путівник. Дн., 1969; Кривому Рогу – 200. Дн., 1975; Новик Л. И., Кан Д. И. Кривой Рог: Путеводитель-справоч. Дн., 1986; Мельник О. О., Балабанов С. В. Історична енциклопедія Криворіжжя. Т. 1. Кривий Ріг, 2007.

І. Ю. Зінов’єва

Стаття оновлена: 2014