Екологія етнічна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екологія етнічна

ЕКОЛО́ГІЯ ЕТНІ́ЧНА – науковий напрям, що досліджує екофобні та екофільні традиції того чи іншого етносу, залежність духовних кондицій людини від стану природного оточення. Існує істор. традиція розглядати ландшафт і соціум як єдине утворення (Гесіод, Стратон, Полібій). Гіппократ принципово пов’язував особливості характеру народу з геогр. та клімат. характеристиками тер. його проживання. Звідси Й. Гердер виводив специф. і неповтор. «нар. дух» (Volksgeist) – сукупність звичок та манер, способи почування й поведінки. Е. е. зосереджує увагу на орган. пристосуванні етніч. спільноти до природ. оточення упродовж її істор. становлення й розвитку, що є вагомими світогляд. та методол. орієнтирами для з’ясування суттєвих ознак кожного окремого соціуму (нації), унікальності культурно-етніч. матриці, в межах якої може невимушено та органічно існувати людина. Термін «Е. е.» запропонував у серед. 1950-х рр. амер. етнограф Р. Конклін; теор. засади розробив у 1-й пол. 1980-х рр. В. Козлов. Сучасні етнографи переконливо аргументують положення про те, що гол. чинником вимирання окремих етносів є не безпосередні акти експансії (фіз. знищення, завезені хвороби тощо), а деформація реліг., етніч., життєвого укладів, що надавало сенсу їхньому існуванню. Втрата традицій та звичаїв, особливо в етноекол. аспекті, неминуче призводить до руйнування етносу, зубожіння духов. життя, масових виявів аморальності. Традиц. форми життєзабезпечення, властиві певному етносу, не лише відображають специфіку процесу використання природи, а й розкривають формотворчі підвалини культури, де органічно й неподільно пов’язані матеріал. та духовні її компоненти. В Україні дослідж. з Е. е. проводять в Ін-ті філософії НАНУ (Київ), Київ. ун-ті.

Літ.: Кисельов М. М., Канах Ф. М. Національне життя серед екологічних реалій. К., 2000; Етносоціальні трансформації в Україні. К., 2003.

М. М. Кисельов

Стаття оновлена: 2009