Екологія культурна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екологія культурна

ЕКОЛО́ГІЯ КУЛЬТУ́РНА – філософська школа. Засн. представниками неоеволюціонізму у серед. 20 ст. Л. Вайтом і Дж. Стюардом. Вони обґрунтували положення про те, що еволюція культури визначена потребою адаптації конкрет. сусп-ва до природ. умов, відбувається за рахунок збільшення ефективності використання природ. ресурсів, що призводить до зростання чисельності насел., продуктивності праці та екон. спеціалізації й залежить від рівня технол. динаміки сусп-ва. Е. к. вивчає особливості використання й моделі поведінки сусп-ва, пов’язані з технологіями освоєння продовол. та ін. природ. ресурсів; специфіку взаємоадаптації різних частин культури. Е. к. прагне пояснити походження міжкультур. відмінностей, заг. закономірності культурно-природ. взаємодії; а також знайти відповідь на питання, чи вимагає пристосування сусп-в до довкілля вироблення особливих моделей поведінки або достатньо закріплення вже властивих культурі рис.

У СРСР школа Е. к. виникла у 1970-х рр. і трактувалася як дисципліна на перетині етнографії з екологією людини, а також з етногеографією, етнодемографією та етніч. антропологією. На актуальність проблем Е. к. особливу увагу звернув Д. Лихачов, наголошуючи на тому, що екологія не обмежується завданнями збереження біосередовища; для людини цінним є також середовище, створене культурою його предків і нею самою. В Е. к. акцентують увагу на аналізі різних аспектів адаптації сусп-ва до довкілля; при цьому культуру розглядають як механізм, за допомогою якого така адаптація здійснюється. Див. також Екологічна культура.

Літ.: Лихачев Д. С. Прошлое – будущему. Москва, 1985; Крисаченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика. К., 1996; Аносов И. П., Кулинич Л. Я. Основы эволюционной теории: Учеб. пособ. К., 1999; Андрушенко В. П. Організоване суспільство. К., 2005; Дулин П. Г. Потенциал духовных ценностей и консолидации украинского общества. Н., 2009.

П. Г. Дулін, В. В. Ковалевич

Стаття оновлена: 2009