Екологія людини - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екологія людини

ЕКОЛО́ГІЯ ЛЮДИ́НИ – синтезуючий та міждисциплінарний науковий напрям дослідження біосфери як екологічної ніші людства, де вплив його діяльності на природне оточення сполучається зі зворотним впливом природи на самопочуття самої людини; вивчення природних і штучних екологічних систем у їх взаємодії з людиною. Здійснює пошук оптимал. умов існування людини як біол. виду та соц. істоти. Термін «Е. л.» виник як фрагмент таксоном. поділу екології і перебуває в одному ряду з таким екол. напрямом, як екологія рослин. Вживається у вузькому (вивчення конкрет. закономірностей взаємодії людини з безпосеред. природ. оточенням, підтримання його в оптимал. для людини стані) та широкому (збереження соц. і духов. середовищ люд. буття) значеннях. В Е. л. у найбільшій мірі реалізується фундам. методол. принцип сучас. філос. та метанаук. дослідж. – «буття людини в світі» замість традиц. протиставлення людини природі (світу природи люд. світу). Багатоманітні вияви біол. вітальності сприймаються як ціліс. процес. Активно залучає методи моделювання, мед. географії, антропоекол. систем та аерокосміч. моніторингу. Іноді Е. л. ототожнюють з екологією медичною, екологією глобальною та екологією соціальною.

Літ.: Казначеев В. П. Очерки теории и практики экологии человека. 1983; Экология человека: Осн. проблемы. 1988; Алексеев В. П. Очерки экологии человека. 1993 (усі – Москва); Бондар О. І., Корінько І. В., Ткач В. М., Федоренко О. І. Екологія людини. К.; Х., 2005.

М. М. Кисельов

Стаття оновлена: 2009