ЕКОЛО́ГІЯ ЛЮДИ́НИ — синтезуючий та між­дисциплінарний науковий напрям дослідже­н­ня біосфери як екологічної ніші людства, де вплив його діяльності на природне оточе­н­ня сполучається зі зворотним впливом природи на самопочу­т­тя самої людини; ви­вче­н­ня природних і штучних екологічних систем у їх взаємодії з людиною. Здійснює пошук оптимал. умов існува­н­ня людини як біол. виду та соц. істоти. Термін «Е. л.» виник як фрагмент таксоном. поділу екології і пере­буває в одному ряду з таким екол. напрямом, як екологія рослин. Вживається у вузькому (ви­вче­н­ня конкрет. закономірностей взаємодії людини з без­посеред. природ. оточе­н­ням, під­трима­н­ня його в оптимал. для людини стані) та широкому (збереже­н­ня соц. і духов. середовищ люд. буття) значе­н­нях. В Е. л. у найбільшій мірі реалізується фундам. методол. принцип сучас. філос. та метанаук. дослідж. — «буття людини в світі» замість традиц. проти­ставле­н­ня людини природі (світу природи люд. світу). Багатоманітні вияви біол. вітальності спри­ймаються як ціліс. процес. Активно залучає методи моделюва­н­ня, мед. гео­графії, антропоекол. систем та аерокосміч. моніторингу. Іноді Е. л. ототожнюють з екологією медичною, екологією глобальною та екологією соціальною.