Економіка знань - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економіка знань

ЕКОНО́МІКА ЗНАНЬекономіка, за якої рушійною силою прогресу є знання, зосереджені в людському капіталі. В Е. з. людину розглядають не тільки як фактор вироб-ва (праця), але і як його результат. Процес розвитку такої економіки полягає у нарощуванні запасу здібностей і набору потреб людини. Термін «Е. з.», або «економіка, заснована на знаннях» набув широкого розповсюдження наприкінці 1990-х рр. і знач. мірою пов’язаний із встановленням нових пріоритетів у політиці й економіці країн ЄС. Він відображає характеристики постіндустр. сусп-ва, але на вищому еволюц. щаблі розвитку, в ході якого при задоволенні життєво необхід. потреб людини стають усе більше затребуваними диференційов. товари й послуги, вироблені дрібними підпр-вами, інтенсифікується розвиток людського капіталу та сфери послуг. Одна із проблем, з якою стикаються дослідники Е. з., – відсутність згоди стосовно термінол. аспектів цього поняття. У наук. літ-рі використовують різні варіанти термінології: Е. з. (економіка, що базується на знаннях, сусп-во знань), нова економіка, інформ. економіка (інформаційне суспільство), постіндустріальне суспільство, сусп-во пожиттєвого навч., цифр. сусп-во, сусп-во мережевого інтелекту, глобал. сусп-во та ін. Відмінності між осн. категоріями, що мають безпосереднє відношення до Е. з., представлені у Табл.

Амер. економіст Ф. Махлуп (першим ввів у 1960-х рр. в наук. обіг поняття «Е. з.») розумів під цим терміном лише окремий сектор економіки. На даному етапі розвитку цивілізації Е. з. відрізняє від класич. стандарт. економіки насамперед істотна зміна філософії: якщо раніше Е. з. була важливим, але не гол. елементом світ. економіки, то нині вона набуває дедалі більшого значення; знову актуал. стає вислів англ. філософа Ф. Бекона «знання – сила». У контексті переходу світ. економіки до нової, засн. на знаннях моделі, зростають і здобувають вплив індустрії, що займаються вироб-вом не товарів, а послуг. Саме останні стали осн. об’єктом купівлі-продажу в постіндустр. сусп-ві, а гол. вироб. ресурсом – інформація й знання. Розвиток Е. з. є найважливішою умовою становлення інформ. сусп-ва. У такій економіці знання збагачують усі галузі, сектори й учасників екон. процесу. Вона не тільки використовує знання у різноманіт. формі, але й створює їх у вигляді наук. і високотехнол. продукції, висококваліфіков. послуг, освіти. Вперше Е. з. представлена у щоріч. аналіт. доповіді Світ. банку про екон. розвиток за 1998–99 під назвою «Знання для розвитку». Майже одночасно ЄС розробив основи екон. політики для першого десятиріччя нового тисячоліття на базі концепції Е. з.: Рада Європи 2000 у Лісабоні прийняла стратегію щодо зайнятості, міжнар. конкурентоспроможності, екон. реформ та соц. злагоди для об’єднаної Європи (Лісабон. стратегія), де поставлено за мету зробити Європу до 2010 найбільш конкурент. і динам. Е. з. у світі, яка забезпечить стале екон. зростання, більше привабливих робочих місць та більшу соц. злагоду (нині втілюється у життя). Періодично відбуваються зібрання провід. економістів для вироблення спіл. методол. підходів щодо упр. результативністю процесів на шляху реалізації виробленої стратегії. На першому саміті Європ. Ради (Барселона, 2002) європ. уряди зобов’язалися активізувати наук. дослідж. та інновації шляхом збільшення видатків на ці цілі до 3 % ВВП у 2010, причому 2/3 із них повинен забезпечити бізнес-сектор; другий (Гельсинкі, 2003) був присвяч. впровадженню стратегій Е. з. у країнах Центр. та Сх. Європи; третій (Будапешт, 2004) – її соц. аспектам. Взаємопов’язані складові Е. з.: якісна та безперервна освіта для всього насел. країни; екон. стимули й інституц. режим, що заохочують до ефектив. використання нац. і глобал. знань в усіх секторах економіки; ефективна інновац. система, що об’єднує в єдиний комплекс економіку (бізнес), наук. і дослідниц. центри та навч. заклади; динам. інформ. інфраструктура, яка надає інформ. і комунікац. послуги суб’єктам ринку, держ. установам та всім прошаркам насел.; держава як ініціатор і координатор становлення й розвитку Е. з. Концепція Е. з. сформувалася у процесі аналіт. узагальнення закономірностей екон. розвитку світ. спільноти за останні 15–20 р., коли відбулося безпрецедентне зростання впливу науки і нових технологій на соц.-екон. розвиток країн. Найбільш помітне місце у цих процесах посіли технології інформ. революції, що обумовила сприйняття постіндустр. сусп-ва як інформаційного. Вражаючі успіхи мали також біотехнології, медицина, технології створення і поширення нових матеріалів, транспорту, космонавтики, зв’язку, фінанс. посередництва, військ. призначення тощо, які докорінно й швидко змінили структуру світ. економіки, внаслідок чого постали нові глобал. геополіт. проблеми. Принципові особливості Е. з.: дискретність знання як продукту (конкретне знання або створене, або не існує; не може бути знання наполовину чи на одну третину); знання, за своєю природою подібне до ін. сусп. (публіч.) благ, будучи створеним, доступне в принципі усім (відсутня дискримінація); за своєю природою воно є інформ. продуктом, який після споживання не зникає, як звич. матеріал. продукт. При дослідж. Е. з. екон. теорії й методи важливі лише остільки, оскільки інновації реалізують поки що переважно за допомогою ринк. механізму, але сам ринок на підставі чинності закону вартості вже не може досить повно та всебічно оцінити знаннємісткі продукти, засновані на новому предметі праці – людській свідомості. Перехід від технологій high-tech до технологій high-hume, що визначають не тільки формат сучас. глобал. сусп. вироб-ва, але й тенденції становлення нових соц. відносин, об’єктивно вимагає широкого міждисциплінар. підходу, спрямов. на дослідж. людини діючої, твор., котра своєю самореалізацією втручається у функціонування систем, що саморозвиваються (інколи її втручання руйнує механізм саморозвитку). Заснована на знаннях економіка постіндустр. сусп-ва відрізняється від поперед. сусп. формацій. По-перше, на цій стадії об’єктоване у продуктах і послугах знання формує значну частку створюваної вартості через інтелектуалізацію технологій, зростання наукомісткості виробленої продукції та розвиток ринку інтелектуал. товарів і послуг. По-друге, внаслідок перерахованих вище причин в економіці постіндустр. сусп-ва діяльність, пов’язана із вироб-вом, збереженням, передачею та використанням знань, набуває більш істот. значення (особлива роль належить освіті, характер і значення якої змінюються найбільше). По-третє, характерна риса Е. з. – перетворення працівників, зайнятих вироб-вом, передачею і використанням знань, у домінуючу групу в заг. кількості зайнятих. Її чисельність у промислово розвинутих країнах оцінюють по-різному, залежно від того, кого конкретно відносять до цієї категорії, але безсумнівно, що за своїми розмірами вона перевершила групу індустр. працівників (деякі дослідники відносять до т. зв. працівників знання бл. 1/3 зайнятих в економіці США).

В Україні питання формування контурів Е. з., особливостей властивого їй госп. механізму та механізму відтворення знання знайшли своє відображення у працях В. Гейця, Г. Григоряна, М. Згуровського, Г. Задорожного, М. Кіма, В. Семиноженка, А. Чухна та ін. Системні методол. і практ. дослідж. у відповід. галузі здійснили науковці Ін-ту економіки та прогнозування НАНУ (Київ).

Літ.: F. Machlup. Knowledge: Its Creation, Distribution, and Economic Significance. Vol. 3. Princeton, 1984; Бажал Ю. Знаннєва економіка: теорія і державна політика // Економіка і прогнозування. 2003. № 3; Україна у вимірі економіки знань. К., 2006; Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3 т. Т.1. К., 2007; Федулова Л. І. Економіка знань: Підруч. К., 2009.

Л. І. Федулова

Стаття оновлена: 2009