Економіка промисловості - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економіка промисловості

ЕКОНО́МІКА ПРОМИСЛО́ВОСТІ Існують два концептуал. підходи до визначення Е. п. Представники першого, базованого на метод. засадах минулого, трактують її як галузь екон. науки, що вивчає пром-сть як комплексну систему взаємозалеж. галузей, вироб-в і підпр-в. Включає економіку окремих галузей, кожна з яких досліджує особливості екон. призначення продукції, матеріал.-тех. бази, складу кадрів, міжгалуз. зв’язки та галуз. розбіжності в структурі осн. і оборот. фондів, складі витрат вироб-ва, типі підпр-в (його розміри, рівні спеціалізації та ін.). Згідно з другим, Е. п. – галузь екон. теорії, що вивчає поведінку фірм і структуру ринків у випадку, коли ринки не є повністю конкурентними (у цьому контексті термін «пром-сть» відносять до ринку й таких сфер діяльності, як страхування або вугіл. пром-сть). Більш адекват. визначеннями для Е. п., що дозволять уникнути плутанини в об’єктах, які до неї відносять, можуть стати «екон. теорія фірм і ринків» або «екон. теорія недосконалої конкуренції». Е. п. нині претендує на прикладне значення та інституціонально проявляється як прикладна дисципліна. У зарубіж. практиці вона тісно пов’язана з антимонопол. політикою. Найбільш яскраво такий взаємозв’язок спостерігається в США, де вчені-економісти, вивчаючи і висвітлюючи конкретну ситуацію з погляду науки, доповнюють теорію конкрет. фактами, виступають консультантами великих корпорацій і уряд. органів. Е. п. проникає в суміжні сфери екон. теорії: мікро- та макроекономіку, міжнар. економіку, теорію інвестицій, маркетинг, інституц. економіку.

Враховуючи те, що й донині реал. сектор економіки України представлений за галуз. ознакою, дослідж. проблем Е. п. зосереджені в академ. і галуз. наук. установах й ВНЗах країни. У кожному галуз. НДІ вивчають екон. питання даної галузі пром-сті; в низці тех. ВНЗів працюють каф. Е. п. й економіки окремих галузей пром-сті, що здійснюють дослідж. проблем економіки, планування, орг-ції і упр. пром. вироб-вом. Проте за весь період існування України як самост. держави у зв’язку з руйнуванням планової системи упр. пром-стю, лібералізацією цін, дефіцитом обігових коштів у підпр-в, масовими неплатежами, поступовим розгортанням приватизац. процесів, інтеграцією у світ. госп-во та ін. відбулося певне зміщення акценту дослідж. з Е. п. у напрямі вивчення передусім тих кардинал. змін, що відбуваються в соц.-екон. формі пром. вироб-ва. Провід. наук. центром у цій галузі є Ін-т економіки пром-сті НАНУ (Донецьк), що видає наук.-практ. ж. «Економіка промисловості»; серед відомих науковців – М. Чумаченко, О. Амоша. Внесок промислового комплексу в економіку, досягнення Україною рівня технологічно розвинених країн, наближення якості життя до європ. стандартів і гарантування екон., зокрема й технол., безпеки визначають провідну роль і місце Е. п. у забезпеченні найважливіших стратег. інтересів держави. Для Е. п. України характерні тенденції, що склалися в умовах перехід. економіки: по-перше, через оборонну спрямованість високотехнол. сектора пром-сті вироб., наук.-тех., інтелектуал. та кадровий потенціали не знайшли застосування у зв’язку із різким скороченням витрат на оборону й послабленням позицій на світ. ринках озброєння і військ. техніки; по-друге, складна продукція цивіл. призначення (радіоелектроніка, електротехніка, комплектне технол. обладнання для оснащення перероб., легкої, харч. пром-стей) виявилася неконкурентоспромож. в умовах надмір. відкритості внутр. ринку для експансії іноз. продукції та слабкої захищеності вітчизн. товаровиробників; по-третє, переважна концентрація високих технологій у ВПК безперспективна і не виправдана ні з погляду рац. економіки, ні з погляду світ. досвіду, оскільки рівень розвитку, стійкість та ефективність багатогалуз. індустр. економіки визначає рівень розвитку пром. бази загалом, а не окремих її фрагментів. Задовіл. тенденції до стабілізації й екон. зростання не є стійкими у більшості секторів укр. пром-сті, зокрема в обробній. Це зумовлено її слабкою привабливістю для інвестування через існування несприятливого екон. середовища для вітчизн. і зарубіж. інвестора, що проявляється в неефективності держ. регулювання, нерозвиненості ринк. інфраструктури, відсутності дієвої системи правового регулювання, оптимал. рівня податк. навантаження. Окрім того, потуж. фактор – сировинна орієнтація укр. економіки. Укр. несировинні сектори програють як зовн. конкуренцію за інвестиції, так і внутр. (міжгалуз. конкуренцію за залучення інвестиц. засобів), яку виграє сировин. сектор, що має в умовах сприятл. цінової кон’юнктури на світ. ринках значно вищу норму віддачі на вкладений капітал. До внутр. конкуренції відносять також таку конкуренцію, яку виграють не найбільш ефективні підпр-ва, а підпр-ва, що здобувають для себе преференції та пільги. Незважаючи на те, що пром-сть України, як і розвинених країн, багатоукладна, її інституц. устрій залишається застарілим, підпр-ва мають переважно предметну спеціалізацію з жорсткими технол. лініями, що не дозволяє ефективно використовувати наявний наук.-вироб. потенціал, зменшує результативність проведених перетворень, суттєво послаблює глобал. конкурентні можливості, погіршує інвестиц. привабливість пром. комплексу загалом. Відсутність реал. наук.-пром. політики впродовж усього періоду радикал. екон. перетворень, яка проявилася у слабкій структурованості цілей і недостатності заходів прямої та непрямої підтримки інновац. діяльності, призвела до того, що частка пром. підпр-в, які впроваджують інновації, опустилася до вкрай низької межі й становить 10 % (у розвинених економіках нормою вважають 60–80 %). У сфері інновац. розвитку пром. комплексу присутня певна ситуативність, що знаходить вияв у нерівномірності та непослідовності здійснення прогресив. технол. процесів. Україна й досі має високий потенціал розвитку пром-сті: розвинена вироб. база та наук.-технол. потенціал, питома вага інвестиц.-спромож. галузей і підгалузей пром. комплексу становить бл. 50 %, сформовані ринк. відносини, існують запаси різноманіт. сировини, розвинені енергет. і транспортна структури при вигідному геогр. розташуванні, значна кількість підпр-в має досвід роботи з суміж. підпр-вами країн СНД і світу. Наявні умови для реалізації гол. мети розвитку пром-сті – створення сучас., інтегров. у світ. вироб-во, здатного до саморозвитку пром. комплексу, відповідного аналог. утворенням провідних країн світу. Очікуваними результатами має бути включення України у глобал. наук.-технол. розвиток; масштабне залучення фінанс. і кадрових ресурсів у технол. розвиток економіки; збільшення обороту зовн. торгівлі високотехнол. продукцією та технологіями; підвищення частки інновац. продукції в обсязі пром. вироб-ва до 50 %, рівня інновац. активності підпр-в – 60 %, рівня сектору високотехнол. вироб-ва у структурі оброб. пром-сті – понад 30 %. Найважливіше завдання макроекон. політики держави у середньо- та довгострок. перспективах – забезпечення стабільності, відкритості й справедливості фінанс. взаємовідносин держави і сусп-ва для створення основ нового соц. контакту та прискореного екон. розвитку, що базується на інноваціях, інвестиціях, структурно-технол. модернізації вітчизн. пром-сті. Політика прискореного зростання людського потенціалу за рахунок підвищення якості робочої сили та її одночасне зацікавлення у високопродуктив. праці є першочерг. серед факторів, що повинні забезпечити випереджаючий розвиток на майбутнє за рахунок інновацій. Е. п. України потрібна пром.-інновац. стратегія, затверджена не Мін-вом пром. політики, а на рівні КМ, оскільки перед нашою країною, на відміну від ін., стоять системні завдання у сфері технол. модернізації, які неможливо вирішити без участі держави та відповід. органу виконав. влади з необхід. повноваженнями.

Літ.: Промисловість України у 2001–2007 роках: Статист. зб. К., 2008.

Л. І. Федулова

Стаття оновлена: 2009