Економіка регіональна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економіка регіональна

ЕКОНО́МІКА РЕГІОНА́ЛЬНА – система суспільних відносин, що історично склалася у межах областей держави і являє собою сукупність взаємопов’язаних утворень та зв’язків, які забезпечують її стійкість і цілісність на макро- й мікрорівнях. Поняття «Е. р.» охоплює вироб., фінанс., кредитні, сусп. відносини на тер. конкрет. регіону. Його трактують також як довкілля госп. діяльності, що створює комплекс необхід. для неї умов, пов’язаних з відтворенням ресурсів (насамперед людського потенціалу); наук. напрям, який вивчає закономірність розміщення продуктив. сил і р-нів. Функції Е. р.: створення різних сервіс. вироб-в та орг-цій і вироб-в, що випускають продукцію міжгалуз. призначення; забезпечення адаптації досягнень НТП до місц. умов; координація діяльності різних наук. установ і мобілізація їхніх зусиль на розв’язання завдань регіон. характеру. У сфері Е. р. перебуває також зовн.-екон. діяльність, оскільки багато її форм (зокрема вільні екон. зони, прикордонна та прибережна торгівлі, іноз. туризм) мають регіон. характер, а ін. тісно пов’язані з рівнем розвитку інфраструктури, госп. культури та ділового середовища регіону. Госп-во регіону – відкрита екон. система, що функціонує на основі спеціалізації і міжрегіон. інтеграції, зміст яких реалізується через галуз., міжгалуз. та міжрегіон. вироб.-екон. зв’язки. Осн. засади функціонування Е. р.: комплексність екол., екон. і соц. розвитку; єдність процесів природокористування й охорони довкілля; територ. спільність вироб-ва; відповідність системи розселення демогр. ситуації та розміщенню вироб-ва; цілісність системи соц. інфраструктури; поєднання територ. і галуз. упр. об’єктами.

Провід. наук. центр у галузі Е. р. в Україні – Рада по вивченню продуктив. сил НАНУ (Київ), що веде свою історію від Комісії для вивчення природ. багатств України, засн. 1919 при УАН з ініціативи В. Вернадського. Її співроб. розробляють прогнози розвитку та розміщення продуктив. сил України загалом, її регіонів і областей, АР Крим, Києва та Севастополя на довго-, середньо- й короткострок. перспективи; досліджують теор. і практ. проблеми соц.-екон. й наук.-тех. розвитку України та її регіонів в умовах формування ринк. відносин. Проблематиці Е. р. присвяч. праці М. Долішнього, Б. Данилишина, С. Дорогунцова, І. Лукінова, З. Герасимчук, Д. Стеченка, М. Паламарчука, В. Поповкіна, С. Писаренко, М. Чумаченка, О. Шаблія та ін. Актуал. нині є дослідж. особливостей соц.-екон. розвитку регіонів України з подальшим обґрунтуванням необхідності переходу від існуючої політики поточ. регулювання міжрай. розходжень бюджет. витрат до нового типу регіон. політики, що спирається у першу чергу на методи облаштованості тер. і розвитку інфраструктури. Рішення проблем Е. р. на місцях пов’язане з підвищеною увагою до розміщення продуктив. сил і соц.-екон. розвитку тер.; проявів екон. закономірностей у зв’язку зі специфікою конкрет. регіону; найважливіших природно-екон., демогр. й екол. особливостей тер.; розвитку міжрегіон., внутрірегіон. і міждерж. екон. зв’язків. З погляду екон. теорії регіон. структуру пром-сті України характеризують регіон. рахунки вироб-ва та відповідна система показників, включаючи валову додану вартість (ВДВ). Обсяги ВДВ на душу насел. регіону та індекси його фіз. обсягу складають сутність якіс. показників регіон. розвитку (див. Табл.).

Аналіз Е. р. за узагальнюючим індикатором рівня екон. розвитку (показником обсягу вироб-ва ВДВ на одну особу) підтверджує факт поглиблення його диференціації. Регіон. розвиток України відбувається досить складно і суперечливо. Процеси децентралізації влади, зростаючі диспропорції у рівнях екон. розвитку окремих областей України ставлять нові завдання перед органами держ. і місц. влади, підвищують їхню відповідальність за стан соц. добробуту населення. Порівняння характеристик проблемності укр. регіонів і регіонів ін. країн засвідчує їхню схожість. Напр., проблеми, які у свій час постали перед Великою Британією, нині існують у Дніпроп., Донец., Запоріз. обл., де спостерігається масове безробіття у зв’язку із вивільненням зайнятих у старих галузях пром-сті та, як наслідок, підвищена міграція насел. з регіонів; ситуація, зафіксов. у Німеччині, – у регіонах Сх. України, де лідирують галузі перероб. пром-сті й енергетики, але відстають лісове й с. госп-ва. На відміну від Франції, де була нестача робочої сили, в Україні присутнє хронічне безробіття, однак у слаборозвинутих регіонах (Волин., Житомир., Черніг., Вінн., Херсон. обл.) можна використати її досвід щодо формування адм. підходу для подолання безробіття. У кожній країні застосовували свої механізми й інструменти, але заг. для всіх були адм. та екон. методи, які передбачають: грош.-кредитну політику – премії за облаштування тер. і регіон. премії зайнятості; субсидії на придбання земел. ділянок і пром. споруд; пільгове кредитування створення підпр-в буд. індустрії, сучас. видів транспорту та комунікацій; фіскал. – податк. кредит на приріст н.-д. і дослідно-конструктор. робіт, надання податк. пільг підпр-вам малого та середнього бізнесу в пріоритет. галузях; інвестиц. – держ. інвестування у створення підпр-в; амортизац. – впровадження механізму прискореної амортизації. Такі методи використовували у депресив. і слаборозвинутих регіонах з метою швидшого оновлення осн. фондів підпр-в різних галузей, що сприяє застосуванню новіт. технологій у вироб-ві, виникненню нових робочих місць. Створення ефектив. інфраструктури підтримки сфери науки й інновацій є найважливішою частиною держ. політики, спрямованої на забезпечення стратег. нац. пріоритетів України, до яких відносять підвищення якості життя насел., досягнення екон. зростання, розвиток фундаментал. науки, освіти, культури, забезпечення оборони й безпеки країни. Це повинно стати стратег. орієнтиром і для суб’єктів регіон. утворень. Успішне функціонування моделі інновац. розвитку Е. р. вимагає перегляду діючої інновац. інфраструктури і її суттєвого вдосконалення. Важливий крок у цьому напрямі – формування наук.-інновац. технол. комплексів, створених на базі провід. ВНЗів. Такі комплекси повинні забезпечити інтеграцію ВНЗів у реал. сектор економіки для вирішення соц.-екон. проблем регіонів і реалізації цільових та галуз. програм, пов’язаних насамперед з технол. розвитком галузей пром-сті.

Літ.: Топчієв О. Г. Теоретичні основи регіональної економіки: Навч. посіб. К., 1997; Сологуб О. П. Продуктивність економіки: регіональні аспекти. К., 1998; Краснова В. В. Экономические проблемы промышленного региона. Д., 1998.

Л. І. Федулова

Стаття оновлена: 2009