Економіки промисловості інститут НАНУ - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економіки промисловості інститут НАНУ

ЕКОНО́МІКИ ПРОМИСЛО́ВОСТІ Інститут НАНУ – науково-дослідна установа, що вивчає фундаментальні та прикладні проблеми економіки промисловості й організації підприємств. Засн. 1959 як Відділ. економіки пром-сті Сталін. н.-д. вугіл. ін-ту (нині Донецьк). Від 1969 – самост. установа із сучас. назвою. Нині у його структурі діють відділи: проблем упр. вироб-вом, регулятор. політики і розвитку підприємництва, екон. проблем НТП, фінанс.-екон. проблем використання вироб. потенціалу, екон. проблем моделювання екон. систем, екон. проблем розвитку пром. вироб-ва, проблем економіки підпр-в, перспектив. розвитку паливно-енергет. комплексу, екон. регулювання соц. процесів на вироб-ві, екон. проблем охорони праці та соц. політики, комп’ютеризації й інформатизації наук. діяльності; лаб. соц.-екон. проблем інновац. розвитку; н.-д. центр інформ. технологій. На базі Дніпроп. відділу створ. Ін-т проблем природокористування і екології НАНУ (1991), на базі Відділу екон.-правових проблем – Ін-т екон.-правових дослідж. НАНУ (1992). В Ін-ті працюють 106 н. с., зокрема 2 акад. і 1 чл.-кор. НАНУ, 29 д-рів і 73 канд. н. Серед відомих науковців – О. Алимов, К. Татомир, А. Савченко, М. Іванов, М. Чумаченко, О. Амоша, В. Вишневський. Наук. дослідж.: держ. упр.; регіон. регуляторна та інновац. політика, міжнар. трансфер знань; стратегія пром. розвитку в контексті сучас. світогосп. трансформацій та його фінанс.-екон. регулювання, моделювання та інформ. технології упр.; соціоекономіка, соц.-екон. проблеми вироб-ва; теор. та прикладні аспекти мікроекономіки, вироб. менеджмент і корпоративна культура, інновац. забезпечення осн. видів екон. діяльності. Виходить наук.-практ. ж. «Економіка промисловості». Ін-т співпрацює з н.-д. установами РАН, Ін-том регіон. дослідж. Ун-ту Зх. Вірджинії (США), Ін-том економіки пром-сті (Китай), Відділ. економіки Ун-ту Нью-Брунсвіка (Канада), Госп. академією (Болгарія). Дир.: О. Алимов (1969–73), М. Чумаченко (1973–95), О. Амоша (від 1995).

О. М. Щедрін

Стаття оновлена: 2009