Економічна безпека - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічна безпека

ЕКОНОМІ́ЧНА БЕЗПЕ́КА – складна багатофакторна категорія, що характеризує здатність національної економіки до розширеного відтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб населення і держави; протистояння дестабілізаційній дії чинників, які створюють загрозу стійкому збалансованому розвиткові країни; забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання. За функціонал. напрямами розрізняють макроекон., фінанс., зовн.-екон., інвестиц., наук.-технол., енергет., вироб., демогр., соц., продовол. безпеку; за суб’єктом – Е. б. особи, суб’єкта госп. діяльності (підпр-ва), регіону, держави, країни. Е. б. країни – інтеграл. характеристика Е. б. держави, суб’єктів господарювання та особи.

Поняття «Е. б.» запроваджено у міжнар. практику в 1980-х рр. На 40-й сесії ООН (1985) прийнято відповідну резолюцію, де визначено, що Е. б. – такий стан, за якого народ може суверенно, без втручання і тиску ззовні, визначати шляхи й форми свого екон. розвитку. В Україні його почали застосовувати лише на поч. 1990-х рр. Згідно із Законом «Про основи національної безпеки України» (2003), Е. б. є провід. складовою національної безпеки України. Критерії Е. б. характеризують стан матеріал. потенціалу та наявність сукупності дієвих відносин (госп. механізму), що координує інтереси актив. суб’єктів для збереження і зміцнення держави шляхом створення стимулів до ефектив. праці на користь сусп-ва й ефектив. підприємництва у стратег. руслі заг. відтворюв. процесу. Матеріал. критерії: обсяги спожив. товарів, достатні для стабіл. розвитку нац. економіки, сировин. ресурсів, інвестиц. товарів, держ. резервів і запасів особливо важливих видів продукції й товарів, зокрема критич. імпорту; критерії у сфері госп. механізму: спроможність фінанс.-бюджет. і грош.-кредит. систем забезпечити розвиток нац. економіки та реалізацію нац. інтересів; наявність умов для стабіл. розвитку суб’єктів госп. діяльності, які діють відповідно до чинного законодавства й у межах заг. відтворюв. процесу; випереджал. розвиток наук.-тех. та інновац. потенціалів для забезпечення екон. зростання; консолідованість екон. інтересів громадян, суб’єктів госп. діяльності, регіонів, держави для екон. розвитку й реалізації нац. інтересів; спроможність ін-тів держ. влади проводити дієву політику з реалізації й захисту нац. екон. інтересів; рівень життя насел. і ступ. соц. розшарування, що дає змогу поєднати стимули екон. зростання зі збереженням соц. злагоди; ефективне включення нац. економіки до світ. госп-ва (розвиток експорт. потенціалу, задоволення потреб внутр. ринку, захист вітчизн. товаровиробників і розвиток їхньої міжнар. конкурентоспроможності, входження у міжнар. валютно-фінанс. відносини, яке сприяє стійкості грош.-фінанс. системи відповідно до нац. інтересів країни; забезпечення критич. імпорту стратег. ресурсів достат. обсягом валют. ресурсів і на диверсифіков. основі). Явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію нац. екон. інтересів та створюють небезпеку для соц.-екон. і політ. систем, нац. цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи, становлять загрозу Е. б. Рівень загроз визначають за допомогою комплекс. порівнял. аналізу рівня показників макроекон. становища і становища суб’єкта господарювання або особи, визначених індикаторами Е. б. Оптимал. значення індикаторів – інтервал величин, у межах яких створюються найбільш сприятливі умови для відтворюв. процесів у економіці, порогові значення – кількісні величини, порушення яких зумовлює несприятливі тенденції в економіці, граничні значення – кількісні величини, порушення яких викликає загрозливі процеси в економіці. Ознакою гранич. рівня індикатора є момент втрати відповід. екон. процесом функцій, відведених йому у відтворюв. системі. Динамічність гранич. рівнів індикаторів Е. б. створює значні труднощі для їхнього апріор. визначення. Критерії, перелік індикаторів та їхніх порог. і гранич. рівнів, методика розрахунків, осн. напрями й механізми, правові засади та організац. структура, за якими досягають Е. б., складають систему забезпечення Е. б. Методику розрахунку рівня Е. б. України як гол. складової нац. безпеки держави затвердило Мін-во економіки України 2007. Вона базується на комплекс. аналізі індикаторів з виявленням потенційно можливих загроз і застосовується для інтеграл. оцінки рівня Е. б. України загалом в економіці та в окремих сферах діяльності. За розрахунками Мін-ва економіки України, інтеграл. індикатор рівня Е. б. в період екон. зростання (2000–07) підвищився з 58,2 до 72,2 %. Важливими елементами Е. б. є фінанс. і продовол. безпека.

Літ.: Шлемко В. Т., Бінько І. Ф. Економічна безпека України: сутність і напрями забезпечення. К., 1997; Богданов И. Я. Экономическая безопасность России: теория и практика. Москва, 2001; Губський Б. В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення. К., 2001; Жаліло Я. А. До формування категоріального апарату науки про економічну безпеку // Стратег. панорама. 2004. № 3; Власюк О. С. Теорія і практика економічної безпеки в системі науки про економіку. К., 2008.

Я. А. Жаліло

Фінансова безпека (Ф. б.) – стан фінансово-кредитної сфери держави, що характеризується збалансованістю і якістю системної сукупності фінансових інструментів, технологій та послуг, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних чинників (загроз), здатністю забезпечувати захист національних фінансових інтересів, достатні обсяги фінансових ресурсів для всіх суб’єктів господарювання та населення. Загалом під Ф. б. розуміють ефективне функціонування нац. екон. системи й екон. зростання. Вона є базовою складовою Е. б., оскільки визначає стан фінанс.-кредит. сфери держави (у складі грош.-кредит., бюджет., валют., банків., інвестиц., фондового і страхового секторів), без якої ринк. економіка за сучас. умов не може існувати. Стан Ф. б. – осн. критерій оцінки ефективності держ. політики і діяльності влад. структур у ході реформування та розвитку фінанс.-кредит. сфери. Стратегію забезпечення Ф. б. України (складова екон. курсу держави й основа для відповід. держ. програм) розробляють на засадах директив. і нормативно-правових актів Президента, ВР й КМ України. Система забезпечення Ф. б. охоплює організац. структуру (сукупність органів законодав., виконав. і судової влади, суб’єктів господарювання та громад. інституцій, що беруть участь у її забезпеченні); правові засади для регламентування відносин у відповід. сфері; осн. функції, перелік індикаторів, підсистеми моніторингу стану, інформ. й аналіт. прогнозування; повноваження та завдання осн. суб’єктів системи. Загрози Ф. б.: недосконалість податк. системи, яка не забезпечує достат. надходжень до бюджету і стримує розвиток реал. сектора економіки, сприяє відпливові доходів із легал. економіки; недосконалість бюджет. системи у центрі й на місцях, низький рівень бюджет. дисципліни; поширена тіньова економіка, посилення її криміналізації та нелегал. відплив валют. коштів за кордон; штучність курсу нац. грош. одиниці через утримання його за рахунок адм. заходів та через низьку активність екон. суб’єктів; платіжна криза, яка «вимиває» оборотні кошти підпр-в і не дає можливості своєчасно виплачувати заробітну плату; слабкість й нерозвинутість банків. системи, фонд. і страхового ринків, системи довірчого упр. майном; наявність знач. хроніч. зовн.-торг. сальдо й дефіциту платіж. балансу; зростання держ. зовн. боргу, невпорядкованість умов отримання зовн. запозичень під уряд. гарантії, низькі ефективність їх використання та відповідальність; низький рівень заощаджень і відсутність дієвих мотивів для мобілізації внутр. ресурсів підпр-в та насел. у вироб. сферу; наявність великих обсягів позабанків. обігу готівки, яка переважно обслуговує тіньову економіку. Осн. методи забезпечення Ф. б.: збирання й аналіт. опрацювання інформації про досвід і заходи її збереження в ін. країнах; планування та ресурсне забезпечення системи Ф. б.; постій. моніторинг і аналіз умов, чинників, загроз та індикаторів Ф. б.; прогнозування умов, дії чинників і значень індикаторів на перспективу; розроблення та здійснення конкрет. заходів щодо підтримання її на належ. рівні. Визначення осн. критеріїв оцінки безпеки фінанс.-кредит. сфери, за яких її стан підтримується на відповід. рівні, має важливе методол. і практ. значення для підтримання безпеки різних секторів екон. сфери. Нині офіційно затверджених орієнтов. порогових значень таких критеріїв в Україні немає. Повноваження осн. суб’єктів системи забезпечення Ф. б. визначені у Законі України «Про Раду національної безпеки та оборони України» (1992) і Концепції (основах держ. політики) нац. безпеки України (1997).

Літ.: Барановський О. І. Фінансова безпека. К., 1999; Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. К., 2001; Його ж. Стратегічна інформація в забезпеченні фінансової безпеки держави // Актуал. проблеми економіки. 2006. № 10.

М. М. Єрмошенко

Продовольча безпека (П. б.) – наявність у країні такого обсягу, асортименту та якості виробництва продуктів харчування, за яких відсутні небезпека для життя населення й залежність благополуччя держави від зовнішніх джерел їх надходження. П. б. як одна із гол. складових Е. б., внутр., зовн. і нац. безпеки України охоплює сукупність екон., організац., тех. і соц. заходів, спрямов. на забезпечення сталого постачання продовольства та вдосконалення структури харчування населення. Формування П. б. України передбачає удосконалення ринк. відносин в АПК, розроблення нових підходів у аграр. політиці, пріоритет. розвиток с. госп-ва, докорінну перебудову екон., соц. і правових відносин в аграр. сфері, свободу підприємництва й конкуренції, розбудову ринків робочої сили та засобів вироб-ва, впровадження прогресив. ресурсоощад. технологій вироб-ва, перероблення та зберігання с.-г. продукції, оптимал. забезпечення АПК матеріал.-тех. і труд. ресурсами, розвиток сфери агропостачання та агросервісу, формування нових цінових і фінанс.-кредит. механізмів, соц. перебудову села й відповідне наук.-інформ. забезпечення. Радіоекол. П. б., проблему якої різко загострила Чорнобил. катастрофа 1986, можливо забезпечити шляхом впровадження тех.-технол. та організац.-екон. заходів щодо зниження надходження радіоактив. елементів за ланцюгом «земля–рослина–людина» на радіоактивно забруднених с.-г. угіддях.

Літ.: Трегобчук В. М. Продовольча безпека в контексті національної безпеки держави. К., 1999; Гойчук О. І. Продовольча безпека. Ж., 2004; Лайко П. О., Шмирков В. Ф. Економічна та продовольча безпека України в екстремальних умовах. К., 2007.

П. О. Лайко

Стаття оновлена: 2009