Економічна ефективність інновацій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічна ефективність інновацій

ЕКОНОМІ́ЧНА ЕФЕКТИ́ВНІСТЬ ІННОВА́ЦІЙ Ефективність інновацій безпосередньо визначає їхня конкретна здатність зберігати відповідну кількість праці, часу, ресурсів та коштів у розрахунку на одиницю усіх необхід. і передбачув. корис. ефектів створюваних продуктів, тех. систем, структур. У класич. відношенні економічність характеризує витратну (ресурсну) сторону ефективності: екон. є такі рішення, при яких ресурси необхід. складу, кількості та якості здобувають і використовують з мінімально можливими витратами. В умовах панування держ. форми власності та централізов. методів упр. економікою у СРСР переважав і відповід. централізов., уніфіков. для всіх підпр-в та орг-цій підхід до оцінки ефективності госп. рішень. Цей принцип передбачав єдиний для всіх суб’єктів критерій ефективності капітал. вкладень – екон. ефект, отриманий на усіх стадіях і етапах реалізації інновації (від проведення дослідж. та розроблень до використання інновацій у споживача). Різноманітність метод. підходів обумовлена лише показниками, якими оцінювали цей ефект – приведені витрати на реалізацію нововведення чи інтеграл., або річний екон. ефект.

Істор. ретроспектива свідчить, що наук. співтовариство постійно виробляло певні підходи до оцінювання результатів наук.-тех. діяльності. Принципи оцінювання окремих досягнень завжди так чи інакше ґрунтувалися на узгодженості цих досягнень із уже сформов. масивом наук. знань. Поряд з оцінкою безпосередньо значущості нових наук. здобутків, їхньої змістов. сторони, увагу звертали на розгляд наук.-тех. діяльності та її результатів з погляду ефективності для сусп-ва (екон., соц. та ін.), зокрема за рад. часів шукали способи виміру екон. ефективності на різних етапах наук.-тех. діяльності. Так, С. Струмилін запропонував своєрідну формулу, згідно з якою ефективність наук.-тех. діяльності як продуктив. сили прямо пропорційна обсягові впроваджуваних знань, помноженому на глибину їхнього засвоєння і широту поширення в працюючих масах. Поміт. внесок у розроблення метод. підходів до оцінювання результатів НТП зробили В. Александрова, Ю. Бажал, О. Степанов, Ю. Шкворець. У сучас. ринк. умовах відмінності цілей господарюючих суб’єктів призвели до необхідності виокремлення різних показників екон. ефективності відповідно до різних рівнів екон. системи. Нині метод. підходи характеризують інновацію як об’єкт бізнесу, а показники, що дозволяють оцінити Е. е. і., враховують у вартіс. вираженні усі результати й витрати, обумовлені реалізацією інновацій. Найбільш поширений і конкрет. підхід – оцінка Е. е. і. на тактич. рівні інновац. менеджменту в процесі оцінки ефективності окремих інновац. проектів та їхньої сукупності. Отримати оцінку з ефективності визначеними обмеженнями можна за допомогою т. зв. індексу повернення від дослідж., що є аналогом інвестиц. критерію абсолют. ефективності. Цей показник дає можливість оцінити інновації (попередні і підсумк.) як всієї діяльності компанії, так і на рівні окремого проекту. При визначенні показника необхідно враховувати фактори «ділових можливостей» (методика фірми «Borg Warner»): розміри передбачуваного ринку, економію на витратах, зокрема при вироб-ві нового продукту в порівнянні з аналогом, річний прибуток від реалізації, визначений у розрахунк. цінах. Методика оцінки абсолют. ефективності добре відпрацьована і при прояві інновац. підходу (у контексті врахування особливостей конкрет. інновацій і за умови врахування специфіки інновац. діяльності) може бути використана для оцінок більшості типів інновацій при відповід. коректуванні на невизначеності й ризики. Запропоновані також метод. підходи до здійснення інтеграл. аналізу Е. е. і., орієнтов., насамперед, на зовн. користувача з метою підвищення капіталізації компанії або для визначення порівнял. (умов.) цінності потоку нововведень як інструменту динам. аналізу інновац. діяльності компанії. Приклад такого підходу демонструє фірма «Alcoa», де здійснюють моніторинг закінчених дослідж. раз у квартал, оцінюють можливу величину прибутків і визначають дисконтов. вартість за єдиний для всіх інновацій термін продажів (15 р.); оцінку інновацій з короткими життєвими циклами (як правило, при оцінці модифіков. нововведень); оцінку радикал. інновацій, стійких протягом декількох обріїв стратег. планування до існуючих і очікуваних рівнів фундаментал. ринк. невизначеності. Однак при цьому в усіх випадках варто враховувати високі рівні власне інновац. невизначеності та ризиків. Крім того, при використанні результатів інтеграл. оцінок, особливо при прийнятті альтернатив. рішень, потрібно мати на увазі явище, позначене як ефект суб’єктивізації оцінок при використанні ускладнених методик. Осн. проблеми Е. е. і.: оцінюють товар, якого ще немає на ринку; технологія містить нові елементи; невідомі довготривалі наслідки (присутній високий ступ. невизначеності). Гол. документом для оцінки запропонованих інновацій є бізнес-план, показниками оцінки Е. е. і. – стандарт. набір показників для оцінки ефективності інвестиц. проектів. Якщо характеризувати інновацію як результат дослідниц. і наук. діяльності, корисними будуть оцінки інновацій, виходячи з критеріїв, прийнятих у наук. співтоваристві. Такі оцінки, розрах. зазвичай у балах з урахуванням вагових коефіцієнтів, характеризують наук. продуктивність, авторитет і репутацію інновац. колективів за позиціями: наук. публікації, участь у наук. конф., заявки на патенти, власне патенти, премії і нагороди, завершені проекти, прототипи, технології, наук. монографії, комп’ютерні програми та ін.

Літ.: Экономическое обновление производства. К., 1993; Покропівний С. Ф., Новак А. П. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності: Зб. навч.-метод. мат. К., 1997; Трифилова А. А. Оценка эффективности инновационного развития предприятия. Москва, 2005; Алексеєва К. А. Удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності // Економіка та держава. 2008. № 9.

Л. І. Федулова

Стаття оновлена: 2009