Економічна освіта - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічна освіта

ЕКОНОМІ́ЧНА ОСВІ́ТА – вид діяльності, що передбачає формування економічних знань, вмінь і навичок господарювання, засвоєння досвіду розвитку соціально-економічного середовища у процесі підготовки фахівців для економічних служб, підприємств і спеціальних економічних організацій. У такому контексті Е. о. являє собою систему освіт. закладів, орг-цій та підпр-в, які здійснюють переважно освітню діяльність, спрямовану на задоволення потреб насел. в освіт. послугах і підготовку кваліфіков. працівників. Е. о. має власну структуру та характеристики, впливає на особистісні якості людини шляхом формування екон. мислення й екон. грамотності, а тому слугує підвищенню нац. екон. культури.

У Концепції розвитку Е. о. в Україні (2003) зазначено, що її гол. завдання – поширення і використання екон. знань для формування твор. особистості, підвищення якості життя укр. народу і прогресив. розвитку сусп-ва. Виходячи з цього, метою розвитку системи Е. о. є інтенсивне накопичення соц.-екон. знань і оптимізація їх використання як гол. потенціалу необмеженого ресурсу розвитку укр. сусп-ва та його соціально орієнтов. економіки. Розвиток Е. о. ґрунтується на принципах, визначених Законами України «Про освіту» (1991) та «Про вищу освіту» (2002): сусп. корисність екон. знань; соц. справедливість, толерантність, сусп. злагода й партнерство всіх учасників екон. освіт. діяльності; гуманізм, демократичність, відкритість і доступність Е. о.; соц. обґрунтованість екон. мислення у кожній сфері профес. діяльності; поєднання фундаментальності та фаховості різноманіт. освіт. програм, заснованих на індивідуалізації підготовки екон. кадрів відповідно до попиту на ринку праці; безперервність, системність та систематичність, інноваційність змісту Е. о.; відповідність якості освіт. послуг потребам особи, соц. і профес. груп країни й іноз. громадян; адаптація світ. досвіду та збереження кращих вітчизн. освітян. традицій, розширення міжнар. співроб-ва; держ. підтримка підготовки фахівців; інтеграція Е. о. і наук. досліджень. Вона охоплює чотири блоки дисциплін, що формують сучас. світогляд та зумовлюють потребу в постій. оновленні екон. знань, умінь, навичок: заг.-освіт., фундаментал., інновац.-практ. і дисциплін спец. підготовки. Дисципліни, включені у названі блоки, забезпечують комплексне багатоаспектне вивчення закономірностей екон. сфери сусп-ва. Ефективність освіт. процесу в галузі екон. дисциплін розвиває професіоналізм і труд. потенціал фахівця, а також впливає на ступ. його соціалізації та адаптації у сучас. соц.-екон. умовах і підвищує креативність та твор. потенціал у різних сферах діяльності. Розповсюджена форма Е. о. – дистанц. навч. (вища екон. освіта, друга вища екон. освіта і різні екон. курси) – найбільш популярна серед потенц. слухачів. Нині йдуть процеси трансформації системи Е. о. у напрямі розширення її багаторівневості, зумовлені традиц. побудовою Е. о. за ступ. і необхідністю висвітлення відкритого з переходом до ринк. економіки великого пласту накопиченого екон. знання, раніше забороненого з ідеол. причин. Ще один аргумент на користь дворівневої освіти – проблема диверсифікації методології і методик навч. на різних стадіях профес. підготовки. Її актуальність підтверджують «Спільна декларація про гармонізацію систем європейської вищої освіти» (1998), в якій зазначено, що Європу очікує період знач. змін як у системі освіти, так і в системі освіти праці, диверсифікації профес. кар’єр, коли отримання освіти протягом всього життя стає необхід.; і Болон. декларація (1999), яка регламентує встановлення європ. зони вищої освіти та поширення європ. системи освіти в світі. У цьому контексті для вітчизн. Е. о. особливо актуал. є систем. підхід до її орг-ції та реалізації зазначеної вище концепції. Системність Е. о. проявляється у наборі дисциплін, які викладають у процесі навч.; побудові програм практич. підготовки, методів подання знань; заходах вихов. характеру; наявності чіткої та організов. системи роботи самого навч. закладу, що повинен працювати за принципами менеджменту, формуючи середовище та умови для підготовки особистості економіста, показуючи зразки реально діючої сучас. орг-ції. При цьому потрібно обов’язково враховувати вікові та психол. особливості молодих людей, у яких спроби серйозного осмислення життя внаслідок недостат. життєвого досвіду та обмеженої кількості факторів, необхід. для аналізу, пов’язані з поспіш. узагальненнями, відходом від реальності, «приземленими» ідеалами. На цьому етапі помітною перешкодою у навч. і вихованні можуть бути концепції молодої людини, що стосуються суті життя взагалі, переоцінювання власної особистості та недооцінювання свого місця у сусп-ві. Профес. підготовка сучас. економістів передбачає розуміння ними закономірностей формування і розвитку відтворюв. процесів на макро- й мікрорівнях у взаємозв’язку з розвитком політ., культур. та ін. сусп. процесів. Один із ключових напрямів розвитку Е. о. – підвищення якості навч. через упровадження в процес підготовки актив. методів навч. (ділові, рольові ігри, семінари-дискусії, колоквіуми, ситуац. вправи); розроблення сучас. дистанц. технологій навч. із застосуванням комп’ютер. мереж; створення системи узагальнення та поширення досвіду використання сучас. методик навч.; сприяння інформатизації навч. процесу. З Е. о. безпосередньо пов’язана економіка освіти (належить до групи галуз. екон. наук), що вивчає місце і роль системи освіти в економіці, організац.-екон. механізм функціонування освіти, фінансування освіт. діяльності та соц.-екон. ефективність освіт. діяльності для сусп-ва.

В Україні на ринку освіт. послуг у сфері Е. о. нині спостерігається конкуренція. Процеси приватизації системи вищої освіти дозволили створити мережу недерж. ВНЗів, які в останні роки запровадили багато інновац. управлін. рішень, нових освіт. технологій у Е. о. Зміна структури пром. вироб-ва та зростання питомої ваги сектора послуг потребують впровадження у ВНЗах нових спеціальностей і спеціалізацій відповідно до вимог ринку праці. Формування середнього класу та зменшення рівня безробіття спричиняють зростання попиту на Е. о. на комерц. основі й відповідне збільшення контингенту студентів. Прогнози стосовно того, що економісти в найближчому майбутньому не будуть затребувані на ринку праці, не виправдані. Аналіз стану укр. системи Е. о. засвідчує її високий потенціал розвитку, підтверджений задовіл. тенденціями зміни багатьох характеристик. Експерти ЮНЕСКО визначили кращі екон. ВНЗи України за критеріями наук.-пед. потенціалу, якості підготовки студентів і визнання цих навч. закладів за кордоном. Перше місце у рейтингу посів Київ. екон. ун-т (14 балів), друге – Полтав. ун-т спожив. кооперації України (13,8; на думку експертів, його наук.-пед. потенціал практично втроє перевищує аналог. показник лідера рейтингу), третє – Харків. екон. ун-т (13,1), четверте – Київ. торг.-екон. ун-т (11,5), п’яте – Нац. академія упр. (10,1; вищий показник у рейтингу за якістю навч.). Разом з тим, у системі Е. о. в останні роки постала низка проблем, багато з яких є об’єктив. відображенням глобал. процесів переходу країни у постіндустр. стан. Динам. трансформац. процеси на ринку Е. о. – посилення міжнар. інтеграції та приєднання України до Болон. конвенції, збільшення кількості недерж. ВНЗів, формування попиту і пропозиції освіт. послуг з урахуванням вимог ринку праці, посилення конкуренції у зв’язку з несприятливими демогр. факторами – якісно змінюють функцію та роль системи стратег. упр. Е. о. Її всебіч. розвиток впливає на екон. зростання країни і рівень життя насел., сприяє прискоренню НТП. Сучасні профес. екон. знання насел. забезпечують подолання соц. проблем (у першу чергу, безробіття). З цих позицій актуал. завданням держ. політики стає зміна вимог до освіти, які з погляду Е. о. полягають у тому, щоб дати якісно новий рівень знань і оновлювати їх протягом усього періоду труд. діяльності.

Літ.: Каленюк І. С. Економіка освіти: Навч. посіб. К., 2003; Концепція розвитку економічної освіти в Україні // Освіта України. 2004. № 6; Медвідь Л. А. Економічна освіта в контексті формування загальної системи освіти України // Пед., психол. науки та соц. робота. К., 2005.

Л. І. Федулова

Стаття оновлена: 2009