Економічна оцінка природних ресурсів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічна оцінка природних ресурсів

ЕКОНОМІ́ЧНА ОЦІ́НКА ПРИРО́ДНИХ РЕСУ́РСІВ – вартісне вираження, що відображає опосередковану працею вартість ресурсу і його споживчу вартість. В економіці природні ресурси розглядають як природ. капітал, перетворений у товарні ресурси для вироб-ва. У цю категорію зазвичай включають ґрунти, ліси, нафту, мінерали та ін. активи, пов’язані з земел. ресурсами. В основу формування екон. механізму використання природ. ресурсів покладено їх екон. оцінку, необхідність якої виникає лише тоді, коли людина починає використовувати ці ресурси у процесі госп. діяльності. Осн. підходи до оцінки природ. ресурсів визначені певними вироб. відносинами у сусп-ві та конкретизов. залежно від виду ресурсу і напряму його госп. використання. У різні періоди часу цінність одних і тих же природ. ресурсів може змінюватися. У період централізов. планової економіки в СРСР була досить поширеною концепція безкоштовності природ. благ – оскільки природні блага не є об’єктами купівлі-продажу, то й їх оцінювання методологічно невиправдане (введення Е. о. п. р. у госп. практику гальмуватиме розроблення корис. копалин, розширення с.-г. вироб-ва тощо). Такі погляди домінували до серед. 1950-х рр.

Найбільшого поширення набули три підходи до Е. о. п. р.: витрат., результатив. і змішаний. Суть витрат. підходу полягає у тому, що вартість природ. ресурсу визначають за кількістю суспільно необхід. праці, витраченої на його пошук, освоєння, підготовку до експлуатації (розповсюджений у практ. розрахунках). На противагу витрат. підходу, результативна концепція оцінки природ. ресурсів передбачає врахування повного (сумар.) екон. ефекту від сусп. використання цього ресурсу, включаючи фактор часу. Показником екон. ефекту від використання природ. ресурсів визнано диференц. ренту, тому цей підхід ще називають рентним. Рентну оцінку можна визначати двома шляхами: за величиною ефекту (доходу), який приносить використання ресурсу, та додатк. затрат на компенсацію втрат доходу в разі вилучення ресурсу з госп. обігу. Однак, оскільки за допомогою диференц. ренти неможливо виміряти гірші ресурси, почали застосовувати змішаний підхід. В його основу покладено диференц. ренту, принесену природ. ресурсами, і затрати на їх освоєння, які є показником цінності тих ресурсів, що мають нульову оцінку за диференц. рентою. Нині для Е. о. п. р. застосовують, насамперед, метод. підходи, базовані на категорії ренти. Рентна концепція капіталізації природ. ресурсів – осн. напрям грош. кадастр. оцінок. Світ. банк для оцінки природ. багатств країн пропонує застосовувати капіталізацію доходу з 4 % річних. Методика визначення рент. оцінки знаходиться на стадії удосконалення, невирішеним залишається питання про можливість екон. оцінки нематеріал. природ. благ (як один із варіантів запропоновано метод компенсації, коли вартість блага оцінюють шляхом порівняння з витратами на створення його замінника). Хоча Е. о. п. р. визначає нац. багатство і впливає на статус країн у системі світ. економіки, нині розвинутими вважають ті з них, багатство яких меншою мірою залежить від природ. ресурсів, і більшою – від якості соц. інституцій, створеного капіталу (вироб. та інфраструктур.), а також наяв. людського капіталу. Фахівці Світ. банку встановили, що зі зростанням доходу частка природ. капіталу в заг. багатстві зменшується, тоді як нематеріал. капітал збільшується. У країнах з низькими доходами частка природ. капіталу в нац. багатстві становить 26 %, серед. – 13 %, високими – 2 %. Частку природ. капіталу в світ. багатстві оцінюють у 4 %, інтелектуал. – 78 %, відтворюв. – 18 %. Таким чином, багаті країни є багатими завдяки наявному люд. та інтелектуал. капіталу, а також якості інституцій, що підтримують госп. діяльність.

В умовах переходу економіки України на ринк. засади Е. о. п. р. необхідна для забезпечення рівних конкурент. умов господарювання, обґрунтування нормативів використання (вилучення) природ. ресурсів з урахуванням їх віднов. можливостей; розроблення механізмів екон. стимулювання збереження природ. ресурсів, заходів з їх охорони; визначення екол. збитків у процесі госп. діяльності тощо. Наук.-метод. підходи до Е. о. п. р. отримали розвиток у працях А. Голуба, А. Гордійчука, С. Дорогунцова, Б. Данилишина, Н. Збагерської, В. Міщенка, М. Хвесика та ін.; серед осн. центрів дослідж. та опрацювання нових підходів до оцінки природ. ресурсів – Ін-т географії НАНУ (Київ), Київ. та Одес. ун-ти, Рада по вивченню продуктив. сил України НАНУ (Київ).

Літ.: Гофман К. Г. Экономика природопользования (из научного наследия). Москва, 1998; Данилишин Б., Дорогунцов С. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. К., 1999; Хвесик М., Збагерська Н. Економічна оцінка природних ресурсів: основні підходи. Р., 2000; Економіка природокористування і охорона довкілля. К., 2005; Капіталізація економіки України. К., 2007.

О. М. Бородіна

Стаття оновлена: 2009