Економічна поведінка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічна поведінка

ЕКОНОМІ́ЧНА ПОВЕДІ́НКА – поняття, що відображає реальне людське буття в економічній сфері. Е. п. є об’єктом дослідж. різних соц. наук – економічної теорії, економічної соціології, економічної психології, кожна з яких вивчає цей складний і багатогран. соц.-екон. феномен, виходячи зі своєї предмет. специфіки та методол. підходів. Більшість науковців, що досліджують Е. п. на пострад. просторі, зокрема В. Верховін, Т. Заславська, Ю. Левада, Т. Петрушина, В. Пилипенко, Н. Полякова, О. Прутська, Є. Суїменко, Н. Сухорукова, розглядають її як сукупність цілерац., оптимізувал. або максимізувал. дій людини у процесі сусп. вироб-ва, пов’язаних із вибором найвигіднішої альтернативи. Часто Е. п. визначають просто як поведінку (сукупність послідов. дій) у сфері економіки, тобто ззовні спостережувану форму діяльності в госп. житті.

Історія розвитку екон. й соціол. думки довела доцільність комплекс. соц.-екон. підходу до аналізу Е. п., що відповідає сучас. тенденції зближення соц. наук у пошуку інтеграл. теорії людської поведінки, врахування при аналізі екон. процесів і явищ різноманіт. соц. та соціокультур. чинників. Найреалістичніше і наближено до повсякден. життя Е. п. вивчає екон. соціологія, розглядаючи її в широкому соц. контексті людських потреб, інтересів, культури, міжособистіс. взаємозв’язків і взаємодій. Як різновид соц. поведінки, вона поєднує родові характеристики і видову специфіку, у зв’язку з чим деякі дослідники надають перевагу терміну «соц.-екон. поведінка». До конституювал. ознак (структур. елементів) екон. (соц.-екон.) поведінки, нерозривно пов’язаних між собою, зараховують раціональність людської діяльності («максимум результату за мінімуму витрат»), прагматичну мотивацію і відносини соц.-екон. обміну. Соц.-екон. відносини, в які люди вступають для задоволення своїх різноманіт. потреб, унаслідок перетину різних інтересів індивідів набувають форми соц.-екон. обміну. Останній становить суть процесу соц.-екон. поведінки як зовн. форми вияву діяльності суб’єктів соц.-екон. відносин. Характер мотивації багато в чому визначає форму раціональності Е. п., яка, у свою чергу, задає певний алгоритм соц.-екон. обміну. Як найважливіша категорія екон. соціології, екон. (соц.-екон.) поведінка відображає ззовні спостережувану сукупність соц.-комунікатив. дій, спрямов. на рац. використання ресурсів із метою життєзабезпечення суб’єкта господарювання на засадах відносин соц.-екон. обміну. Підсумовуючою характеристикою екон. (соц.-екон.) поведінки виступає її продуктивність, що передбачає не тільки цілеспрямованість активності людини в екон. сфері на задоволення потреб у матеріал. благах і послугах, а й цілереалізованість цієї активності.

Важливим етапом дослідж. Е. п. є її типологізація – виявлення ієрархічно розгорнених типів і видів цієї поведінки на тих чи ін. підставах (теор. або емпірич.) та надання їм логіч. впорядкованості. Оскільки Е. п. багатовимірна за умовами та чинниками, що її визначають, множиною суб’єктів, різними конституючими елементами, різноманітністю результатів і наслідків тощо, засади для типологізації можуть бути різними: рівень дослідж. (поведінка індивіда, малих і великих соц. груп); тип суб’єкта (поведінка підприємців, власників, найманих працівників та ін.); тип раціональності (інструментал.-рац. і ціннісно-рац. поведінки); ступ. прагматизму (просте дотримання особистого інтересу й опортуністична поведінка); ступ. ціннісно-норматив. зрілості (нормативно стала і нестала, маргінал. поведінки); дотримання норм та законів (легітимна і нелегітимна поведінка, легал. і нелегал.); нац.-ментал. особливості (специфіка Е. п. насел. в япон., нім., амер. культурах тощо) та ін. У побудові типологій часто використовують т. зв. методол. принцип дерева, що ґрунтується на багаторівневій сукупності критеріїв, кожен із яких стає самост. підставою для типологізації на наступ. рівні. Стосовно екон. (соц.-екон.) поведінки, що поєднує родові (соц.) й видові (екон.) характеристики, поняття «тип» відносять переважно до заг.-соц. характеристик цієї поведінки (напр., запропонована Т. Заславською типологізація трансформац. поведінки), а «вид» – до специфічно екон. атрибутів (розроблена В. Верховіним класифікація видів Е. п.).

В Україні після проголошення незалежності внаслідок безпрецедент. капіталізації постсоціаліст. економіки та проведення відповід. реформ змінилися соц. структура, формал. й неформал. соц. ін-ти, з’явилися нові види та типи Е. п. насел., почала формуватися нова екон. культура. Найбільш актуал. і відповід. умовам радикал. інституц. змін є типологізація її за ознакою сприйняття людьми нових умов життєдіяльності та виокремлення, відповідно, адаптив., традиц., протест. й аномій. поведінки. Повне всебічне уявлення про Е. п. людей неможливе без аналізу соціокультур. характеристик насел. і вивчення інституц. умов його життєдіяльності, що передбачає поряд із теор. аналізом проведення масових соціол. опитувань, які дають змогу розкрити її реал. картину. Аналіз емпірич. даних, отриманих в результаті проведення Ін-том соціології НАНУ (Київ) моніторинг. дослідж. соц. змін в укр. сусп-ві, засвідчує розширення антиринк. настроїв, посилення негатив. ставлення до приватизації підпр-в, особливо великих, а також землі на тлі переважно схвал. ставлення людей до розвитку приват. підприємництва загалом. Зафіксовані істотні ціннісні переорієнтації в межах одних і тих самих вікових генерацій. Серед людей середнього і старшого віку, які здобули практич. досвід ринк. соціалізації, знизилося схвальне сприйняття бізнесу і посилився негативізм стосовно приват. власності. За даними опитування громад. думки, більшість вважає легітимною тільки приватну власність на малі підпр-ва, а приватну власність на великі підпр-ва і землю – нелегітимною. Для Е. п. насел. України в сучас. умовах притаманний переважно адаптив. характер (триває соц.-екон. адаптація насел. до екон. ін-тів капіталіст. економіки); вимушені, пасивні форми адаптив. поведінки переважають порівняно з добровіл., актив. формами; вкрай незначні прояви протест. поведінки; домінування прагматич. мотивації зі схильністю до опортуністич. поведінки; життєві стратегії й поведінкові преференції відображають низький рівень життя більшості насел.; екон. культура насел. перебуває на нижчому за середній рівні, а масова екон. свідомість має суперечливий характер і сприятлива для формування як колективіст., так й індивідуаліст. культур.

Літ.: Левада Ю. А. Социальные рамки экономического действия // Мотивация экон. действия: Сб. тр. Москва, 1980. Вып. 11; Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения. К., 1993; Заславская Т. Поведение массовых общественных групп как фактор трансформации общества // Мониторинг обществен. мнения: Экон. и соц. перемены. 2000. № 6; Суименко Е. Экономическое поведение: экспликация понятия и типологическая характеристика // Социология: теория, методы, маркетинг. 2002. № 4; Прутська О. О. Інституціоналізм і проблеми економічної поведінки в перехідній економіці. К., 2003; Петрушина Т. О. Социально-экономическое поведение населения Украины в условиях институциональных перемен. К., 2008.

Т. О. Петрушина

Стаття оновлена: 2009