Економічна поведінка

Визначення і загальна характеристика

ЕКОНОМІ́ЧНА ПОВЕДІ́НКА — поня­т­тя, що від­ображає реальне людське буття в економічній сфері. Е. п. є обʼєктом дослідж. різних соц. наук — економічної теорії, економічної соціології, економічної психології, кожна з яких ви­вчає цей складний і багато­гран. соц.-екон. феномен, виходячи зі своєї предмет. специфіки та методол. під­ходів. Більшість науковців, що досліджують Е. п. на пострад. просторі, зокрема В. Верховін, Т. Заславська, Ю. Левада, Т. Петрушина, В. Пилипенко, Н. Полякова, О. Прутська, Є. Суїменко, Н. Сухорукова, роз­глядають її як сукупність цілерац., оптимізувал. або максимізувал. дій людини у процесі сусп. виробництва, повʼязаних із вибором найвигіднішої альтернативи. Часто Е. п. ви­значають просто як поведінку (сукупність послідов. дій) у сфері економіки, тобто ззовні спо­стережувану форму діяльності в госп. житті.

Історія роз­витку екон. й соціол. думки довела доцільність комплекс. соц.-екон. під­ходу до аналізу Е. п., що від­повід­ає сучас. тенденції зближе­н­ня соц. наук у пошуку інтеграл. теорії людської поведінки, врахува­н­ня при аналізі екон. процесів і явищ різноманіт. соц. та соціокультур. чин­ників. Найреалістичніше і на­ближено до повсякден. життя Е. п. ви­вчає екон. соціологія, роз­глядаючи її в широкому соц. контекс­ті людських потреб, інтересів, культури, між­особистіс. взаємозвʼязків і взаємодій. Як різновид соц. поведінки, вона по­єд­нує родові характеристики і видову специфіку, у звʼязку з чим деякі дослідники надають пере­вагу терміну «соц.-екон. поведінка». До кон­ституювал. ознак (структур. елементів) екон. (соц.-екон.) поведінки, нерозривно повʼязаних між собою, зараховують раціональність людської діяльності («максимум результату за мінімуму витрат»), прагматичну мотивацію і від­носини соц.-екон. обміну. Соц.-екон. від­носини, в які люди вступають для задоволе­н­ня своїх різноманіт. потреб, унаслідок пере­тину різних інтересів індивідів набувають форми соц.-екон. обміну. Остан­ній становить суть процесу соц.-екон. поведінки як зовн. форми вияву діяльності субʼєктів соц.-екон. від­носин. Характер мотивації багато в чому ви­значає форму раціональності Е. п., яка, у свою чергу, задає певний алгоритм соц.-екон. обміну. Як найважливіша категорія екон. соціології, екон. (соц.-екон.) поведінка від­ображає ззовні спо­стережувану сукупність соц.-комунікатив. дій, спрямов. на рац. викори­ста­н­ня ресурсів із метою жит­тєзабезпече­н­ня субʼєкта господарюва­н­ня на засадах від­носин соц.-екон. обміну. Під­сумовуючою характеристикою екон. (соц.-екон.) поведінки ви­ступає її продуктивність, що перед­бачає не тільки цілеспрямованість активності людини в екон. сфері на задоволе­н­ня потреб у матеріал. благах і послугах, а й цілереалізованість цієї активності.

Важливим етапом дослідж. Е. п. є її типологізація — виявле­н­ня ієрархічно роз­горнених типів і видів цієї поведінки на тих чи ін. під­ставах (теор. або емпірич.) та на­да­н­ня їм логіч. впорядкованості. Оскільки Е. п. багатовимірна за умовами та чин­никами, що її ви­значають, множиною субʼєктів, різними кон­ституючими елементами, різноманітністю результатів і наслідків тощо, засади для типологізації можуть бути різними: рівень дослідж. (поведінка індивіда, малих і великих соц. груп); тип субʼєкта (поведінка під­приємців, власників, на­йманих працівників та ін.); тип раціональності (інструментал.-рац. і цін­нісно-рац. поведінки); ступ. прагматизму (просте дотрима­н­ня особистого інтересу й опортуністична поведінка); ступ. цін­нісно-норматив. зрілості (нормативно стала і не­стала, маргінал. поведінки); дотрима­н­ня норм та законів (легітимна і нелегітимна поведінка, легал. і нелегал.); нац.-ментал. особливості (специфіка Е. п. насел. в япон., нім., амер. культурах тощо) та ін. У побудові типологій часто використовують т. зв. методол. принцип дерева, що ґрунтується на багаторівневій сукупності критеріїв, кожен із яких стає самост. під­ставою для типологізації на на­ступ. рівні. Стосовно екон. (соц.-екон.) поведінки, що по­єд­нує родові (соц.) й видові (екон.) характеристики, поня­т­тя «тип» від­носять пере­важно до заг.-соц. характеристик цієї поведінки (напр., за­пропонована Т. Заславською типологізація транс­формац. поведінки), а «вид» — до специфічно екон. атрибутів (роз­роблена В. Верховіним класифікація видів Е. п.).

В Україні після проголоше­н­ня незалежності внаслідок без­прецедент. капіталізації пост­соціаліст. економіки та проведе­н­ня від­повід. реформ змінилися соц. структура, формал. й неформал. соц. ін­ститути, зʼявилися нові види та типи Е. п. насел., почала формуватися нова екон. культура. Найбільш актуал. і від­повід. умовам радикал. ін­ституц. змін є типологізація її за ознакою сприйня­т­тя людьми нових умов жит­тєдіяльності та ви­окремле­н­ня, від­повід­но, адаптив., традиц., протест. й аномій. поведінки. Повне всебічне уявле­н­ня про Е. п. людей неможливе без аналізу соціокультур. характеристик насел. і ви­вче­н­ня ін­ституц. умов його жит­тєдіяльності, що перед­бачає поряд із теор. аналізом проведе­н­ня масових соціол. опитувань, які дають змогу роз­крити її реал. картину. Аналіз емпірич. даних, отриманих в результаті проведе­н­ня Ін­ститутом соціології НАНУ (Київ) моніторинг. дослідж. соц. змін в укр. су­спільстві, засвідчує роз­шире­н­ня антиринк. на­строїв, посиле­н­ня негатив. ставле­н­ня до приватизації під­приємств, особливо великих, а також землі на тлі пере­важно схвал. ставле­н­ня людей до роз­витку приват. під­приємництва загалом. Зафіксовані істотні цін­нісні пере­орієнтації в межах одних і тих самих вікових генерацій. Серед людей середнього і старшого віку, які здобули практич. досвід ринк. соціалізації, знизилося схвальне сприйня­т­тя бізнесу і посилився негативізм стосовно приват. власності. За даними опитува­н­ня громад. думки, більшість вважає легітимною тільки приватну власність на малі під­приємства, а приватну власність на великі під­приємства і землю — нелегітимною. Для Е. п. насел. України в сучас. умовах притаман­ний пере­важно адаптив. характер (триває соц.-екон. адаптація насел. до екон. ін­ститутів капіталіст. економіки); вимушені, пасивні форми адаптив. поведінки пере­важають порівняно з добровіл., актив. формами; вкрай не­значні прояви протест. поведінки; домінува­н­ня прагматич. мотивації зі схильністю до опортуністич. поведінки; жит­тєві стратегії й поведінкові преференції від­ображають низький рівень життя більшості насел.; екон. культура насел. пере­буває на нижчому за середній рівні, а масова екон. сві­домість має суперечливий характер і сприятлива для формува­н­ня як колективіст., так й індивідуаліст. культур.

Літ.: Левада Ю. А. Социальные рамки экономического действия // Мотивация экон. действия: Сб. тр. Москва, 1980. Вып. 11; Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения. К., 1993; Заславская Т. Поведение мас­совых обществен­ных групп как фактор транс­формации общества // Мониторинг обществен. мнения: Экон. и соц. пере­мены. 2000. № 6; Суименко Е. Экономическое поведение: экспликация понятия и типологическая характеристика // Социология: теория, методы, маркетинг. 2002. № 4; Прутська О. О. Ін­ституціоналізм і про­блеми економічної поведінки в пере­хідній економіці. К., 2003; Петрушина Т. О. Социально-экономическое поведение населения Украины в условиях ин­ституциональных пере­мен. К., 2008.

Т. О. Петрушина

Завантажити статтю