Економічна свобода - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічна свобода

ЕКОНОМІ́ЧНА СВОБО́ДА – інституційно детермінований тип організації господарської діяльності. Основою Е. с., що формується природно-істор. шляхом, є реалізація цінностей, потреб і здатностей людини, яка опосередковує свій соц. зв’язок шляхом професійно організов. ринк. діяльності. У свій час різні її аспекти розробляли Аристотель, Тома Аквінський, А. Сміт, К. Маркс, Ф. Енгельс, представники нім. істор. школи. У 20 ст. знач. внесок в уявлення про зміст і механізми реалізації Е. с. зробили Ф. Хайек, Л. фон Мізес, Й. Шумпетер, І. Берлін. Сучас. розвиток концептуал. уявлень про неї пов’язаний з такими напрямами екон. науки, як інституціоналізм, економіка соціальна, філософія госп-ва. В Україні теор. проблеми Е. с. досліджують В. Геєць, А. Гриценко, В. Дементьєв, В. Тарасевич, О. Яременко та ін.

Е. с. не слід ототожнювати з відсутністю сусп. зв’язків і залежностей, її сусп. основою є ін-ти. Підпорядкування інституц. вимогам – позитивна Е. с. суб’єкта, що дозволяє йому реалізовувати та розвивати свою соц. суть і здібності, долаючи відчуження. Свідоме підпорядкування правилам, які відповідають внутр. цінностям, знімає відчуження суб’єкта від цих правил, системи ін-тів загалом і робить його суб’єктом Е. с. Він самостійно приймає рішення та відповідає за їхні наслідки, діє на свій страх і ризик та довіряє ін. суб’єктам. Сам факт наявності довіри засвідчує свободу вибору. Систем. сенс Е. с. полягає у забезпеченні здатності госп. систем до адаптації і самоорганізації як гетероген. ускладнення. Госп. системи, побуд. на механізмі Е. с., здатні функціонувати в умовах достатньо високого рівня невизначеності, що не руйнує їх як цілісність. Е. с. суб’єктів робить госп. систему диференційов., стійкою, живою, динам., адаптив., сприйнятливою до новацій і тому здатною до розвитку. Завдяки наявності господарюючих суб’єктів, які вільні у своєму екон. виборі, але визнають авторитет сусп-ва та держави, здійснюється держ. регулювання економіки в умовах невизначеності. Хоча Е. с. не забезпечує суб’єкта усіма систем. якостями, він обов’язково отримує частину цих якостей, які можна визначити як цінності, що роблять господарюючого суб’єкта носієм соц. засад, виступають глибин. механізмом залучення його у соц. орг-цію, координують поведінку. Оцінювання як конкретна реалізація цінніс. парадигми суб’єкта Е. с. – практична основа вільної та рац. ринк. поведінки. Інституц. сенс рац. вибору як механізму Е. с. полягає у тому, що він є інструментом надання суб’єкту відповідальності, а відтак й Е. с. У цьому полягає фундаментал. соц. функція рац. вибору. Е. с. диференціює суб’єктів за критерієм здатності до змін та потреби у змінах. Якщо суб’єкт наділений цими атрибутами відносно більшою мірою, то він стає активним носієм інновац. початку, новатором. Для системи наявність таких новаторів – найбільш зруч. спосіб забезпечити необхід. рівень стабільності та змін, тобто життя системи як розгортання її суті. Власність суб’єкта Е. с. виступає як його суб’єктивна тотальність; загальне приходить до нього через механізми зовн. необхідності, обов’язку, підпорядкування, залежності в наявній практич. формі. Тому Е. с. суб’єкта представляє собою рівнодіючу двох різноспрямов. векторів: власність, здатність, воля, свобода, інновації; держава, традиції, обов’язок, необхідність, залежність. Найбільш ефектив. розвиток відбувається за мін. розходження між цими векторами. До механізмів реалізації Е. с. відносять і конкуренцію як певний істор. спосіб руху та привласнення заг. багатства. Завдяки їй між суб’єктами Е. с. відбувається дифузія заг. продуктив. сил, практична рекомбінація відомих технологій, методів і підходів, відбір життєздат. варіантів. Відтак суб’єкт Е. с., конкуруючи, перетворюється у суб’єкт розвитку. Суттєва передумова Е. с. – готовність суб’єктів до прийняття ризику й невизначеності. Професіоналізм і компетентність господарюючого суб’єкта як механізми Е. с. дозволяють перетворити невизначеність у оцінюваний ризик. Практична і діяльна Е. с. є умовою розвитку власності, професіоналізму й інновац. статусу господарюючих суб’єктів; натомість Е. с., якою не користуються, неминуче згасає, що призводить до деградації суб’єктів.

Літ.: Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Пер. с англ. Москва, 1962; Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма / Пер. с англ. Москва, 1992; Автономов В. С. Модель человека в экономической науке. С.-Петербург, 1998; Геєць В. М. Уроки та перспективи ринкових реформ та довгострокового економічного зростання в Україні // Екон. теорія. 2004. № 2; Яременко О. Л., Панкратова О. М. Інститути та економічна свобода господарюючих суб’єктів // Там само. 2007. № 3.

О. Л. Яременко

Стаття оновлена: 2009