Економічна теорія

Визначення і загальна характеристика

ЕКОНОМІ́ЧНА ТЕО́РІЯ — сукупність наукових категорій і законів, що адекватно від­ображають структуру та роз­виток економічної системи су­спільства. Сутність екон. явищ і процесів зʼясовують через роз­кри­т­тя прихов. за ними екон. від­носин, які можуть проявлятися у без­посеред. ви­гляді (напр., кооперація) або в уречевленій формі (зокрема товар). Екон. від­носини між людьми виникають з приводу викори­ста­н­ня обмежених ресурсів у процесі виробництва, роз­поділу, обміну та спожива­н­ня благ для задоволе­н­ня потреб індивідів і су­спільства.

Е. т. як наука зʼявилася на досить високому щаблі роз­витку су­спільства, на якому по­стали індустр. економіка й ринк. система господарства. До цього екон. зна­н­ня носили фрагментар., несистем. характер, і їх не виділяли в окрему науку. В первіс. формах су­спільства вони були уплетені в «мову реал. життя», згодом існували як частина, елемент філос. й реліг. зна­н­ня, різних жит­тєписів (Аристотель, Ксенофонт, Платон, Тома Аквінський, письм. джерела держав Азії та ін.). Тільки з формува­н­ням системи товарно-грош. від­носин екон. діяльність від­окремилася від ін. видів сусп. жит­тєдіяльності в особл. сферу, а Е. т. виділилася у формі політ­економії з ін. сусп. наук. Таку назву вона отримала 1615 після виходу праці А. де Монкретьєна «Traite de lʼeconomie politique» («Трактат з політичної економії»). Різні екон. школи (меркантилістів, фізіократів, класич. політ­економії й ін.), які змінювали одна одну, все більш адекватно та системно пояснювали функціонува­н­ня і роз­виток екон. системи та її елементів. А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс роз­вивали трудову теорію вартості, що повʼязує вартість із затратами су­спільно-необхід. праці на створе­н­ня товару. В.-С. Джевонс, К. Менґер, Л. Вальрас, Ф. Візер, В. Парето, А. Маршалл роз­робляли маржиналіст. методологію, що повʼязувала вартість з гранич. корисністю благ. Спіл. для цих різних під­ходів стало ви­зна­н­ня економіки системою, здатною до саморегулюва­н­ня і автомат. від­новле­н­ня рівноваги, та моделі «екон. людини», яка шляхом рац. поведінки максимізує свої вигоди. Заг. умова досягне­н­ня такого результату — вільна конкуренція. Ця єд­ність до­зволила роз­глядати маржиналіст. напрям як продовже­н­ня класич. школи (отримав назву неокласич.). По­ступово за наукою, що досліджувала економіку на цих принципах, закріпилася назва «економікс». Най­активніші на­прикінці 20 — на поч. 21 ст. пред­ставники монетаризму — течії неокласич. ліберал. напряму — вважають грош. фактор вирішал. у забезпечен­ні екон. рівноваги. У сучас. світі Е. т. пере­творилася на роз­галужену галузь знань, що, з одного боку, стають більш спеціалізов., з ін. — інтенсивно роз­ширюють свої межі, проникаючи в суміжні сфери й частково втрачаючи обриси влас. предмета. Мейнстрім, ін. течії сучас. екон. думки, числен­ні й різноманітні наук. школи, які у багатьох випадках об­стоюють протилежні позиції, по­гляди окремих економістів, що ніколи не збігаються повністю й досить часто роз­біжні по суті, — складові заг. теор. поля екон. знань із досить роз­пливчастими й неви­значеними характеристиками. Серед цього різномані­т­тя виділяють три найбільш заг. і впливових напрями: неокласич., кейнсіан. та ін­ституціональний. Основоположник кейнсіанства Дж.-М. Кейнс, на противагу неокласич. під­ходу, доводив, що економіка є нерівноваж. системою (це засвідчують екон. кризи) і для її збалансува­н­ня необхідне втруча­н­ня держави. Регулюючі функції, направлені на стимулюва­н­ня попиту через інвестиції, держава повин­на здійснювати через грош.-кредит. і, більшою мірою, бюджетну політику. Ін­ституц. напрям сформувався в 1930-х рр. (Т. Веблен, В.-К. Мітчелл, Д.-Р. Ком­монс) як реакція на сут­тєві недоліки ін. під­ходів, повʼяз. з їхнім анти­історизмом та індивідуалізмом. Пред­ставники цього напряму гол. увагу сконцентрували на дослідж. еволюції форм господарюва­н­ня та ін­ститутів, які ро­зуміли як усталений порядок, закріплений у формах звичаю, закону, образах мисле­н­ня і дій, правилах, нормах поведінки й установах. Це дало змогу комплексно ви­вчати сусп. устрій у взаємодії екон. і неекон. чин­ників. У межах ін­ституц. напряму нині сформувалися неоін­ституц. під­ходи, на­ближені до неокласич. концепцій, оскільки вони повертаються до ви­вче­н­ня поведінки субʼєктів господарюва­н­ня, але діючих у певних ін­ституц. умовах. Роз­виваються теорії транс­акц. витрат, економіки угод, прав власності, сусп. вибору та ін. Е. т. має складну структуру, що від­повід­ає структурі екон. реальності. В економіці діють екон. субʼєкти, які вступають у екон. від­носини, в результаті чого виробляється, роз­поділяється, обмінюється і споживається сусп. продукт. У теорії кожен із елементів (екон. від­носини, субʼєкти і продукт) роз­гортається в систему категорій, що стають складовими Е. т. Політ­економія ви­вчає всі явища і процеси як форми екон. від­носин, мікро­економіка — як ці від­носини проявляються у поведінці субʼєктів господарюва­н­ня, макро­економіка — заг. результат взаємодії екон. субʼєктів і функціонува­н­ня економіки загалом. Таким чином, політ­економія, мікро- і макро­економіки, а також базові ряди теор. понять спец. екон. дисциплін (фінансів, економіки під­приємства, маркетингу та ін.) є складовими Е. т.

В Україні Е. т. пред­ставлена дослідж. вчених ВШ і академ. ін­ститутів, її викладають у ВНЗах як екон. (становить цикл дисциплін), так і неекон. профілів. Подальший роз­виток Е. т. повʼязаний з осмисле­н­ням сут­тєвих змін у сучас. екон. реаліях і взаємо­збагаче­н­ням різноманіт. під­ходів та концепцій, що до­зволить адекватно виразити всю складність, суперечливість і єд­ність сучас. екон. світу.

Літ.: Економічна теорія: Посіб. Х.; К., 2003; Экономическая теория / Пер. с англ. Москва, 2004; Гальчинський А. С., Єщенко П. С. Економічна теорія: Під­руч. К., 2007; Гриценко А. А. Економічна теорія в сучасному світі // ЕУ. 2008. № 10.

А. А. Гриценко

Завантажити статтю