Економічне прогнозування - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічне прогнозування

ЕКОНОМІ́ЧНЕ ПРОГНОЗУВА́ННЯ – науково-практична діяльність, спрямована на визначення тенденцій економічного розвитку об’єкта, оцінку можливих його станів у майбутньому та пошук альтернативних шляхів і термінів їх досягнення. Е. п. органічно пов’язане з системою майже усіх екон. та більшості матем. наук і за своїм змістом є їхнім логіч. розвитком. Прогнозування поєднує в собі два осн. елементи – передбачення та пропонування, відповідно до яких виділяють пошук. і нормативні прогнози. Пошук. прогноз передбачає збереження існуючих тенденцій екон. розвитку об’єкта за умов ігнорування змін, здатних порушити ці тенденції, натомість норматив. прогноз ґрунтується на визначенні шляхів і термінів досягнення бажаних станів об’єкта, які приймають за цільовий орієнтир (норматив). Якщо пошук. прогноз не враховує цілеспрямов. дій з боку суб’єктів упр. і має здебільшого теор.-пізнавал. характер, то норматив. розробляють на засадах наперед визначених цілей. Він орієнтов. на прийняття управлін. рішень на підставі отриманих знань, тобто має управлін. характер. Е. п. розвинулося протягом 2-ї пол. 20 ст. завдяки наук. працям В. Велфе, Р. Вінна, М. Еванса, Л. Клейна, Ф. Кушнірського, В. Леонтьєва, Г. Менк’ю, Д. Ромера, Дж. Сакса, П. Самуельсона, Я. Тінберґена, К. Холдена та ін. У США та країнах ЄС для прогнозування розвитку нац. економіки й оцінки наслідків екон. політики широко використовують методи і моделі Е. п. У країнах з перехід. економікою в останні роки активізувалося розроблення методів і приклад. моделей Е. п., орієнтов. на нац. специфіку, зокрема у Білорусі (Білорус. екон. ун-т, Білорус. ун-т), Казахстані (Казах. АН), Польщі (Лодзин. ун-т), РФ (Ін-т нар.-госп. прогнозування, Обчислюв. центр РАН, Новосибір. ін-т економіки і орг-ції пром. вироб-ва Сибір. відділ. РАН), Словаччині (Нац. бюро статистики), Угорщині (Нац. банк).

В Україні дослідж. у сфері прогнозування екон. процесів здійснюють від 1970-х рр. Нині до провід. н.-д. установ у цій галузі належать Нац. ун-т «Києво-Могилян. академія», Ін-т економіки та прогнозування НАНУ, Нац. ін-т стратег. дослідж., Міжнар. центр перспектив. дослідж. (усі – Київ). Знач. внесок у розроблення проблем Е. п. та моделювання економіки зробили Ю. Архангельський, О. Бакаєв, В. Бесєдін, Г. Бондаренко, В. Вітлінський, О. Власюк, В. Геєць, І. Лук’яненко, М. Михалевич, М. Скрипниченко, О. Черняк та ін. Е. п., регламентов. Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000), базується на принципах цілеспрямованості та системності, наук. обґрунтованості, багаторівневого опису, інформ. єдності, адекватності об’єктив. закономірностям розвитку, альтернативності, послідов. вирішення невизначеності. Його здійснюють за етапами: аналіз закономірностей розвитку екон. явищ і процесів; розроблення інструментарію для оцінки перспектив екон. динаміки; виявлення ймовірніс. шляхів розвитку та сценарне прогнозування, що формує базу для обґрунтування екон. політики. Заг. класифікацію прогнозів будують за різними критеріями та ознаками. За терміновим горизонтом виділяють моделі довго- (10–15 р. і більше), середньо- (до 5-ти р.) і короткострок. (до 1-го р.) прогнозування й планування; за ступ. агрегування інформації – агрегов. (макропрогнози) і деталізов. прогнози; за підходом до об’єкта прогнозування – нормативні й дескриптивні прогнози, а також їхні певні комбінації. Нині існують понад 160 різних методів Е. п., із яких практично використовують не більше 30-ти. За ступ. формалізації розрізняють експертні (інтуїтивні) методи Е. п., зокрема індивідуал. (інтерв’ю, анкетне опитування та ін.), методи колектив. комісій («мозк. атак», «Дельфі» тощо) та формалізовані. Формалізов. методи загалом поділяють на методи прогноз. екстраполяції (аналіз динаміки часових рядів, плинних середніх та ін.) й матем. моделювання. Серед методів і моделей другої групи – економетр., баланс. й оптимізаційні. Економетр. моделі, яким притаманна регресійна залежність результатів екон. діяльності від одного або декількох незалеж. факторів, будують за допомогою системи одночасно вирішув. рівнянь. Баланс. моделі – система макроекон. балансів (напр., вироб-ва і розподілу продукції) – служать для встановлення пропорцій і взаємозв’язків під час прогнозування різних сфер й галузей економіки. Оптимізац. моделі охоплюють систему матем. рівнянь (ліній. або неліній.), підпорядк. певній цільовій функції й орієнтов. на пошук найкращих (оптимал.) рішень конкрет. екон. завдання. Застосування сучас. інструментарію дозволяє за допомогою Е. п. вивчати закономірності розвитку екон. явищ і процесів, виявляти ймовірнісні та альтернативні шляхи їх розвитку та створювати підґрунтя для формування екон. політики.

Літ.: Винн Р., Холден К. Введение в прикладной эконометрический анализ / Пер. с англ. Москва, 1981; Науменко В. І., Панасюк Б. О. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. К., 1995; Приходько Т. І. Стратегія і політика раціональних структурних змін до 2012 р. // Економіка України: стратегія і політика довгострок. розвитку. К., 2003; Скрипниченко М. І. Секторальні та міжкраїнні моделі економічного розвитку. К., 2004; Дідківська Л. І., Головко Л. С. Державне регулювання економіки. К., 2007.

М. І. Скрипниченко, Т. І. Приходько

Стаття оновлена: 2009